Провадження № 22-ц/803/463/26 Справа № 185/13599/24 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
16 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року у цивільній справі номер 185/13599/24 за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2024 року до суду звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог обґрунтовував свої вимоги тим, що 25 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву та приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг складає між нею та банком кредитний договір. На підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачці відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 50000,00 грн. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідачка отримав кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії 01/10 тип - Універсальна.
Після спливу строку дії першої картки відповідачкою для можливості користування рахунком додатково отримані наступні картки: 1. Кредитна картка номер - 4149437703267235, строк дії - 01/15, тип - Універсальна; 2. Кредитна картка номер - 4149437113172454, строк дії - 06/16, тип - Універсальна mini.
У процесі користування рахунком 05.06.2020 року відповідачкою підписано власноруч на планшеті заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку номер - НОМЕР_2 , строк дії - 03/23, тип - Універсальна, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Тобто, відповідачка була належним чином повідомлена про умови кредитування зокрема щодо сплати відсотків. Починаючи з 05.06.2020 року відсотки нараховувалися відповідно до зазначеної вище заяви, а саме у розмірі 42%. При цьому за погодженою ставкою банком нараховано відсотків у розмірі 13095,60 грн.
Також позивач звертає увагу, що у зв'язку із початком повномасштабного вторгнення та збройної агресії російської федерацій, банк пішов на зустріч клієнтам та скасував відсоткову ставку у березні 2022 році - розмір 0%, а в подальшому із 01.04.2022 року відсоткова ставка поступово повернута до погодженого розміру.
26.12.2023 року відповідачка підписала у системі самообслуговування «Приват24» за допомогою ОТР пароля заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та додаткову угоду №SAMDN500TC001302674_01 до кредитного договору від 26.12.2023 року. Відповідно до п. 1. додаткової угоди сторони узгодили змінити умови кредитного договору шляхом внесення в заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг наступних змін: Тип кредиту - невідновлювана кредитна лінія на 12 місяців з пролонгацією, але не більше 5 років з дати укладення цієї додаткової угоди із процентною ставкою, відсотків річних: 12,0%.
Таким чином, банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, для чого за зверненнями відповідачки відкрив рахунок та надавав кредитні картки до нього.
Однак відповідачка своїх обов'язків за договором у повному обсязі не виконала, внаслідок цього, станом на 03.02.2025 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 61761,65 грн, з яких 50916,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10845,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором від 25.09.2008 року у розмірі 61761,65 грн, з яких 50916,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10845,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також понесені позивачем судові витрати.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25.09.2008 року станом на 22.09.2024 у розмірі 61761,65 гривня, з яких: 50916,05 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 10845,60 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2422,40 гривні.
Із вказаним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року у справі 185/13599/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скаржника.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, та є таким, що винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.
Відповідачці не були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів
Судом першої інстанції було порушено право відповідачки бути присутньою на суді. ОСОБА_1 неодноразово направлялись клопотання про відкладення розгляду справи з підстав перебування її за межами країни і не може бути в країні Україна на дату засідання.
Позивачем не було доведено законність електронного підпису на укладення договору про споживчий кредит, в той же час на паперових носіях договору про споживчий кредит відсутній підпис.
Від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд, відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
У зв'язку зі змінами умов кредитного договору відповідачкою підписувались заяви від 05.06.2020 року та від 26.12.2023 року.
Позивачем надано усі необхідні докази на підтвердження умов кредитування у договорі укладеному з відповідачкою.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 25.09.2008 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви уклали договір про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку». Відповідачка погодилась з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також у вказаній анкеті-заяві передбачено відсоткову ставку у розмірі 3% відсотки на місяць на залишок заборгованості (а.с. 21-21зв).
До матеріалів справи долучено довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , з якої вбачається встановлення кредитного ліміту та його зміна протягом періоду користування кредитом (а.с. 19).
Відповідно до довідки про надані картки відповідачці було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 , строк дії 01/10, тип - «Універсальна», НОМЕР_3 , строк дії - 01/15, тип - «Універсальна»; НОМЕР_4 , строк дії - 06/16, тип - «Універсальна mini»; НОМЕР_5 ; строк дії - 05/20, тип - «Універсальна»; 4149439106319928, строк дії - 10/21, тип - «Універсальна»; 5168745302642415, строк дії - 03/23, тип - «Універсальна» (а.с. 20).
05.06.2020 року відповідачка ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (43,2% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг (а.с. 22-25зв)
26.12.2023 року відповідачка ОСОБА_1 підписала електронним підписом за допомогою ОТП заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (12,00% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг (а.с. 26-32)
Також 26.12.2023 року відповідачка ОСОБА_1 підписала електронним підписом за допомогою ОТП додаткову угоду №SAMDN500TC001302674_01 до кредитного договору від 26.12.2023 року. Відповідно до п. 1. додаткової угоди сторони узгодили змінити умови кредитного договору шляхом внесення в Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг наступних змін: тип кредиту - невідновлювана кредитна лінія; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією, але не більше 5 років з дати укладення цієї додаткової угоди ( п.п. 1.1., 1.2.); процентна ставка, відсотків річних: 12,0%; мінімальний платіж зменшено до 1% від заборгованості, але не менше ніж 100,00 грн щомісячно протягом перших шести починаючи із 7 місяця календарного календарних місяців з дати укладення цієї додаткової угоди, із збільшенням до 3 місяця з дати укладення цієї додаткової угоди до дати повного погашення кредиту.
До матеріалів справи долучено виписку руху коштів за договором від 25.09.2008 року, укладеним з ОСОБА_1 , за період 25.09.2008 року - 26.09.2024 року.
Відповідачка до відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 30.01.2025 року, долучила докази часткової сплати нею заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 2250,00 грн, баланс кредитної картки станом на подання відзиву складає (минус) 61761,65 грн (а.с. 71-72)
З розрахунку заборгованості, поданого разом з заявою про зменшення позовних вимог, вбачається, що станом на 03.02.2025 року, з урахуванням здійснених відповідачкою погашень, за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у сумі 61761,65 грн, з яких 50916,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10845,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 5-12).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно до ст. 1049 Кодексу, вказаного вище, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 25.09.2008 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви уклали договір про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку». Відповідачка погодилась з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також у вказаній анкеті-заяві передбачено відсоткову ставку у розмірі 3% відсотки на місяць на залишок заборгованості.
Відповідно до довідки про надані картки відповідачці було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 , строк дії 01/10, тип - «Універсальна», НОМЕР_3 , строк дії - 01/15, тип - «Універсальна»; НОМЕР_4 , строк дії - 06/16, тип - «Універсальна mini»; НОМЕР_5 ; строк дії - 05/20, тип - «Універсальна»; 4149439106319928, строк дії - 10/21, тип - «Універсальна»; 5168745302642415, строк дії - 03/23, тип - «Універсальна».
05.06.2020 року відповідачка ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (43,2% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг.
26.12.2023 року відповідачка ОСОБА_1 підписала електронним підписом за допомогою ОТП заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій визначені основні умови користування, зокрема, процентна ставка (12,00% річних для карти «Універсальна»). У цій заяві також викладені інші умови та правила надання банківських послуг.
Відтак, судом першої інстанції було вірно встановлено, що 25.09.2008 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір, зміни до якого вносились згідно з заявами 05.06.2020 року та від 26.12.2023 року.
Крім того, факт укладення кредитного договору підтверджується наданою позивачем випискою за кредитним договором від 25.09.2008 року та наданими відповідачкою відомостями про часткову сплату заборгованості за кредитним договором від 25.09.2008 року у загальному розмірі 2250,00 грн. Баланс кредитної картки станом на подання відзиву складає (минус) 61761,65 грн.
З розрахунку заборгованості, поданого разом з заявою про зменшення позовних вимог, вбачається, що станом на 03.02.2025 року, з урахуванням здійснених відповідачкою погашень, за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у сумі 61761,65 грн, з яких 50916,05 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10845,60 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідачкою не надано суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не доведено відсутність заборгованості.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 61761,65 грн.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права відповідачки бути присутньою на суді, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки відповідачка ОСОБА_1 про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документу одержувачу ОСОБА_1 в її електронний кабінет від 07.01.2025 року, 06.02.2025 року, 07.03.2025 року, 10.04.2025 року, 20.05.2025 року (а.с. 162, 159, 160, 161, 170).
Інші, наведені в апеляційній скарзі, доводи висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт
29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: