Провадження № 22-ц/803/1280/26 Справа № 209/4663/25 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
16 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року в цивільній справі номер 209/4663/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати,
У червні 2025 року до Дніпровського районного суду міста Кам'янського звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працює монтером колії в СП «Верхівцевська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». За період з 2020 по 2021 роки йому надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем у розмірі: за 2020 рік - 2746,00 грн, за 2021 рік - 4540,00 грн. Відповідач проігнорував пункти 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 3714,00 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік у сумі 3714,00 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року в справі №209/4663/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати за подання апеляційної скарги.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом першої інстанції не надано правової оцінки імперативним нормам Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 року в частині розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, величину з використанням базового показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
На виконання норм Закону №1774-VІІІ від 06.12.2016 сторони Колективного договору, а саме Керівництво структурного підрозділу «П'ятихатська дистанція колії» та голова первинної профспілкової організації прийняли постанову від 31.03.2017 №П.-3, якою постановили застосовувати з 01.04.2017 року у діючому Колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб».
Оскільки недоплата, на яку посилається позивач, відбулась в 2020 та 2021 роках, то, відповідно, тримісячний строк, протягом якого працівник може звернутись до суду спливав через три місяці відповідно.
Відповідач вважає, що позов подано з пропущенням строків позовної давності, а тому наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у позові.
Від позивача відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 працює у СП «Верхівцевська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про що свідчить копія посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 7зв).
З довідки СП «Верхівцевська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №56 від 10.06.2025 року з 17.11.2020 року по 10.12.2020 року та з 19.07.2021 року по 11.08.2021 року позивачу надавалась щорічна відпустка та була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2020 рік - 2746,00 грн, за 2021 рік - 4540,00 грн (а.с. 19).
Пунктом 3.1.16. Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 8-12).
Пунктом 3.1.16. Колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 рік, схваленого конференцією трудового колективу дистанції колії 23.02.2012 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсоржу, а всі інші - на конференції трудового колективу (а.с. 14-18).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, та таким, що відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIIIвід 06 грудня 2016 року, згідно з п. 3, 5 розділу ІІ якого установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до умов вказаного Закону мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного Закону протягом 3 місяців.
Однак, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Судом встановлено, що пунктом 3.1.16. Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Пунктом 3.1.16. Колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 рік, схваленого конференцією трудового колективу дистанції колії 23.02.2012 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсоржу, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Однак, прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.16. Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.16. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та Колективним договором порядку, виконано вимоги Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІвід 06 грудня 2016 року щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення Галузевої угоди, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, має наслідком продовження дії саме норм угоди, до закінчення терміну її чинності.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року встановлений на рівні 2197,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року встановлена на рівні 4723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року встановлений на рівні 2270,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року встановлена на рівні 6000,00 грн.
Таким чином, застосування 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру замість розміру мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, різниця між сумами виплаченої матеріальної допомоги та мінімальної заробітної плати наявна в 2020 та 2021 роках, тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не 40 відсотків тарифної ставки, а розмір мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Отже, як вбачається з розрахунку наданого позивачем, за вказаний період з 2020 року по 2021 рік відповідач недоплатив позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 3714,00 грн.
При цьому, судом першої інстанції правильно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно з якою умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Проаналізувавши у сукупності положення статей 22, 58 Конституції України, статті 9 КЗпП України, апеляційний суд вважає, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.
Відтак, апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо незастосування мінімальної заробітної плати до спірних правовідносин в цьому позові.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частин матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2020-2021 роки у розмірі 3714,00 грн є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Також апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції строків позовної давності, керуючись наступним.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Інші, викладені в апеляційній скарзі, доводи є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 03 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: