Провадження № 22-ц/803/566/26 Справа № 214/5391/25 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
16 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Красвітної Т.П.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року в цивільній справі номер 214/5391/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,
У червні 2024 року до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він по теперішній час працює на посаді машиніста електровоза у СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо».
Позивач звертався при наданні відпусток з особистими заявами до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5. Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідач на вищенаведені заяви позивачу відповідь не надав.
20.05.2025 року з листка-довідки відповідача позивачу стало відомо про порушення його трудового права на заробітну плату, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення не нараховувалась на підставі протокольного рішення №Ц-54/31 Комітету засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року «Про деякі питання праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме пункт 1.1.4 інші додаткові виплати, що передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупиняється.
Враховуючи, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, та враховуючи той факт, що колективний договір Криворізького локомотивного депо не призупиняють порядку, визначеному законом, зокрема на конференції трудового колективу (п. 1.4 Колективного договору Криворізького локомотивного депо), відповідач безпідставно не виплатив додаткову заробітну плату (матеріальну допомогу на оздоровлення) позивачу. Позивачеві не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в сумі - 6700,00 грн та за 2024 рік - 7100,00 грн, що разом становить 13800,00 грн.
Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 13800,00 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 13800,00 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року в справі №214/5391/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати за подання апеляційної скарги.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки не нарахована і не виплачена, оскільки наразі такі виплати призупинені. 14.03.2022 року Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Позивач звернувся до суду з вимогою виплати сум 2023-2024 роки, однак вимога позивача про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік взагалі не розглянута, а навпаки розглянута матеріальна допомога за 2022 рік.
Посилання позивача на лист-відповідь підрозділу від 20 травня 2025 року №512, як підставу для початку перебігу строку позовної давності, апелянт вважає безпідставним, оскільки не зазначено відомості щодо надання матеріальної допомоги за 2024 рік.
Позивач був належним чином обізнаний про суми нарахованої йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, отримавши відповідні розрахункові листи за місяць надання вказаної допомоги, тому повинен був бути обізнаним саме в такий момент, що він недотримує сум матеріальної допомоги на оздоровлення за такий період.
Законом України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до статті 233 КЗпП України, якими визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, враховуючи викладене, суд не врахував, що строки звернення до суду за вирішенням трудового спору за ст. 233 КЗпП України, у даному випадку ОСОБА_1 звернувся до суду лише у червні 2025 року, було пропущено.
Також виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік була призупинена, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки з 22 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан та відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» АТ «Українська залізниця» правомірно призупинила виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами. Оскільки виплата матеріальної допомоги на оздоровлення призупинена, а не скасована та не змінена, то позовна вимога щодо стягнення на користь позивача такої допомоги є передчасною.
Посилання суду першої інстанції на застосування статті 58 Конституції України, в контексті не поширення дії Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року на правовідносини, що виникли в даній справі, є безпідставними.
Від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Федоренко В.Г., надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця», в якому позивач просив залишити рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року у справі №214/5391/25 без змін, та апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач вважає, що виходячи з того, що предмет та підстави цього позову в частині стягнення матеріальної допомоги є тотожними з предметом та підставою позову в справі №211/7338/23, то в силу імперативних приписів ч. 4, ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
Щодо звернення до суду за захистом порушених трудових прав в тримісячний термін від дати, коли позивачу стало відомо про порушення його права, позивач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про обізнаність позивача про відмову відповідача виплачувати належну йому суму заробітної плати іншою датою, ніж 20.05.2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_1 працює на посаді машиніста електровоза у СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 11).
06.06.2023 року та 20.02.2024 року ОСОБА_1 подано заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 15-15зв).
Відповідно відповіді Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» від 22.05.2025 року на заяву від 14.05.2025 року, вх №102, ОСОБА_1 машиніст електровоза перебував у відпустці в період за 2022 рік з 01.05.2022-18.05.2022 року згідно з наказом №223/ШУ-В від 18.04.2022 року, за період 2023 рік з 07.07.2023 року - 28.07.2023 року згідно з наказом №337/ШУ-В від 14.06.2023 року, за період 2024 рік з 20.04.2024 року - 03.05.2024 рік згідно з наказом №258/Ш-В від 05.04.2024 року (а.с. 16).
Протягом 2022 року машиністу електровоза ОСОБА_1 була надана тарифна відпустка з 01.05.2022 року - по 18.05.2022 року. Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не була нарахована. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік була виплачена в грудні 2024 року - у розмірі 6500,22 грн. В 2023 році ОСОБА_1 надана тарифна відпустка, з 07.07.2023 року - по 28.07.2023 року матеріальна допомога ОСОБА_1 не нарахована (а.с. 17).
Пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця», схваленого 26.03.2011 року, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання виплачувати згідно з «Положенням про надання працівникам Придніпровської залізниці» матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 12-14зв).
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що необхідні зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції колії і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу (а.с. 12-14зв).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, та таким, що відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об'єднанню організацій роботодавців.
Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців зобов'язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.
Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, вони зобов'язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.
Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об'єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.
Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.
Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців не надійшло.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, працівник міг звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Однак, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, констатувавши, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення статі 22, 58 Конституції України,статті 9 КЗпП України, можна зробити висновок, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.
Судом встановлено, що 14.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» із заявою щодо інформації про надані йому відпустки та виплачені суми.
Листом СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» №512 від 20 травня 2025 року позивачу надано запитувану інформацію.
Даний позов подано до суду 04 червня 2025 року, тобто в межах строків визначених статтею 233 КЗпП України.
Пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця», схваленого 26.03.2011 року, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання виплачувати згідно з «Положенням про надання працівникам Придніпровської залізниці» матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що необхідні зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції колії і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2023 року мінімальна заробітна плата по Україні в той же період встановлена на рівні 6700,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2024 року мінімальна заробітна плата по Україні в той же період встановлена на рівні 7100,00 грн.
За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.
Отже, як вбачається з розрахунку наданого позивачем, за вказаний період з 2023 року по 2024 рік відповідач недоплатив позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 13800,00 грн.
При цьому, судом першої інстанції правильно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно з якою умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частин матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2023-2024 роки у розмірі 13800,00 грн є неправомірними, тому заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.
Також апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції строків позовної давності, виходячи з наступного.
Згідно частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, працівник міг звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Крім того, згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.
Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024 року.
Таким чином, подання позивачем у червні 2024 року позову про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення відбулось в межах строків позовної давності, оскільки цей строк було продовжено спочатку на підставі наведених вище норм права у зв'язку з введенням карантину через поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) та подальшим введенням військового стану.
Отже, виходячи з наведених обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, тому зазначений вище довід апеляційної скарги є необґрунтованим.
Апеляційний суд також не бере до уваги довід щодо наявності в тексті рішення описки, а саме зазначення судом, що судом розглянуто вимоги за період 2023-2023 роки, а не 2023-2024 роки, як було встановлено по тексту рішення раніше, оскільки така описка не впливає на вірні висновки суду, щодо наявності підстав для задоволення позовної заяви про стягнення належних сум заробітної плати.
Крім того, така описка, допущена судом першої інстанції у тексті оскаржуваного рішення, не вплинула на ухвалення правильного по суті рішення.
Апеляційний суд звертає увагу, що допущення описки у судовому рішенні не може бути підставою для його скасування. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №905/947/21.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: