Провадження № 22-ц/803/632/26 Справа № 185/7489/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
10 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Пищиди М.М., Агєєва О.В.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди,
У липні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві. .
Позов мотивовано тим, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність. Позивач просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 100 000.00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 30 000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30 000.00 грн..
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Фактичні обставини.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28 червня 1993 року по 13 жовтня 2016 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». Всі вказані вище обставини про роботу позивача та його звільнення підтверджуються його трудовою книжкою та не можуть і не будуть заперечуватись відповідачем.
Відповідно до Акту № 49 форми Н-1 від 22.08.2003 року з позивачем 02.08.2003 року стався нещасний випадок. Позивач на момент страхового випадку мав 10 років загального страхового стажу, з них 1 рік працював у шкідливих підземних умовах праці на виробничо - структурних підрозділах підприємства ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем під землею у шкідливих підземних умовах. Обставини, за яких стався нещасний випадок полягали у наступному: у другу зміну гірничий робітник підземний дільниці № НОМЕР_1 ОСОБА_1 таб. № 1684 отримав наряд на відвантаження гірничої маси в шахтну вагонетку ВГ 3,3 на сполученні 169 розрізної петлі та 167 збірного штреку. По закінченню зміни, в 19 годин 25 хвилин спускався з полка, призначеного для монтажу механічного кріплення ПД90 та оступився і пошкодив при цьому колінний суглоб лівої ноги. Після виїзду, роблячі тугу пов'язку в здоровпункті не сказав, що травма пов'язана з виробництвом бо вважав, що нічого серйозного.
Причиною нещасного випадку стало порушення “Інструкції з охорони праці для гірничого робітника підземного», що відобразилося в послабленні уваги під час виконання робіт. Випискою з протоколу № 9 засідання комісії з охорони праці шахти “Самарська» від 18.09.2003 року встановлено вину потерпілого в розмірі 10%.
Випискою з акту огляду у ВТЕК від 28.01.2004 Позивачу було первинно встановлено 15 % втрати професійної працездатності з повторним переоглядом 01.12.2004 року.
Постановою від 01.04.2004 Відділення ВД ФСНВУ м. Тернівка, Позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
На підставі Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) форми П-3 від 23.11.2016 вих № 08/21-2241 у Позивача встановлено діагноз основний, а саме: 1. Радикулопатія поперово-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8 з вираженими статикодинамічними порушеннями, стійким больовим, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ступеня і колінних (ПФ другого ст.) суглобів. 3 2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група “В». ЛН першого-другого ст. 3. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням) слуху. Захворювання професійне (22.11.2016р.).
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 09.12.2016 року позивачу встановлено хронічне професійне захворювання.
Випискою з акту огляду МСЕК від 19.12.2016 Позивачу було повторно з 06.12.2016 встановлено 15 % втрати професійної працездатності (Акт № 49) з повторним переоглядом 01.01.2018 року.
Випискою з акту огляду МСЕК від 11.01.2017 Позивачу було первинно-повторно встановлено 65 % втрати професійної працездатності (15% - Акт № 49, 50% - Акт П-4 від 09.12.2016) та третя група інвалідності з повторним переоглядом 15.12.2017 року.
Постановою Відділення ВД ФСНВУ у м. Тернівка від 06.02.2017 року № 0421/4244/4244.1/5 зареєстровано новий страховий випадок “профзахворювання» з датою реєстрації 27.01.2017 та датою початку виплат 28.12.2016.
Постановою від 06.02.2017 № 0421/4244/4224/4 Відділення ВД ФСНВУ м. Тернівка, Позивачу призначено щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 06.12.2016 по 27.12.2016 включно. Випискою з акту огляду МСЕК від 20.12.2017 Позивачу було повторно з 01.01.2018 по 01.01.2020 встановлено 65 % втрати професійної працездатності (15% - Акт № 49, 50% - Акт П-4 від 09.12.2016) та третя група інвалідності з повторним переоглядом 15.12.2019 року.
Постановою Відділення ВД ФСНВУ у м. Тернівка від 02.01.2020 року № 0413/4244/4244.1/16 виплату припинено з 01.01.2020р.
Випискою з акту огляду МСЕК від 16.01.2020 Позивачу було повторно з встановлено 65 % втрати професійної працездатності (15% - Акт № 49, 50% - Акт П-4 від 09.12.2016) та третя група інвалідності з повторним переоглядом 15.12.2021 року.
Постановою Відділення ВД ФСНВУ у м. Тернівка від 20.01.2020 року № 0413/4244/4244.1/17 виплату продовжено з 01.01.2020 по 31.12.2021.
Постановою Відділення ВД ФСНВУ у м. Тернівка від 04.01.2022 року № 12012/390779/4244.1/20 виплату припинено у зв'язку з закінченням терміну дії довідки МСЕК.
Випискою з акту огляду МСЕК від 10.01.2022 Позивачу було повторно з встановлено 65 % втрати професійної працездатності (15% - Акт № 49, 50% - Акт П-4 від 09.12.2016) та третя група інвалідності безстроково.
Постановою Відділення ВД ФСНВУ у м. Тернівка від 12.01.2022 року № 12012/390779/4244.1/ 21 виплату продовжено з 01.01.2022 безстроково. Станом на теперішній час Позивач отримує страхові виплати.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 65%, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Позиція апеляційного суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами частини четвертої статті 43, частини першої статті 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999року, який набрав чинності з 01 квітня 2001року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999року, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992року № 6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Отже, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Тож, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло у ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто у 2004році.
Як визначено частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014року № 77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997року № 1-зп, від 09 лютого 1999року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012року № 6-рп/2012, Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007року, не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
За наведених умов, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001року до 01 січня 2006року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
Надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, стягнувши компенсацію в сумі 30 000 грн, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Доводи відповідача про те, що позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що настання нещасного випадку на виробництві заподіяно умовами виробництва безпідставні.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 30 000,00грн, присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 13 березня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.М. Пищида
О.В. Агєєв