Справа № 159/2321/25 Головуючий у 1 інстанції: Чалий А. В.
Провадження № 22-ц/802/359/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.
05 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення суду, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2025 року,
У квітні 2025 року ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що 29 березня 2024 року рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області її позов до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено. Ухвалено в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_4 у її користь грошову компенсацію половини вартості незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 975 452,50 грн.
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року змінено, доповнено резолютивну частину абзацом такого змісту: «Виділити ОСОБА_4 у власність об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ».
Проте відповідач ОСОБА_4 у добровільному порядку рішення суду про виплату у її користь грошової компенсації вчасно не виконав.
Покликаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд сягнути з відповідача у її користь інфляційні втрати у розмірі 89 616 грн та три відсотки річних у розмірі 17 914,08 грн за несвоєчасне виконання рішення суду від 29 березня 2024 року, а всього на загальну суму 107 530,42 грн та 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2025 року у цій справі позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 89 616 грн, три відсотки річних у розмірі 17 914,08 грн за несвоєчасне виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року у справі № 159/2913/23, а всього на загальну суму 107 530,42 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 1 211,20 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, відповідач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а також просить вирішити питання розподілу судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, який прострочив виконання рішення суду, зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.
За матеріалами справи судом встановлено, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено.
Ухвалено в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7 грошову компенсацію половини вартості незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 975 452,50 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 11-18).
Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2024 року у цій справі ухвалено стягнути з ОСОБА_4 у користь ОСОБА_7 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року змінено, доповнено резолютивну частину абзацом такого змісту: «Виділити ОСОБА_4 у власність об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 » (а. с. 20-28).
Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2024 року ухвалено змінити рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року у цій справі в частині стягнення судового збору. Стягнуто з відповідача ОСОБА_4 в користь позивачки ОСОБА_8 8 542,74 грн судового збору.
18 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехом А. Є. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 159/2913/23, виданого Ковельським міськрайонним судом Волинської області 08 листопада 2024 року (а. с. 31, 32).
Крім того судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 сплатив у користь позивачки ОСОБА_4 на виконання рішення суду у справі № 159/2913/23 такі грошові кошти: 19.12.2024 - 50 000 грн; 12.01.2025 - 50 000 грн; 15.02.2025 - 15 452,50 грн; 10.03.2025 - 15 000 грн; 07.04.2025 - 163 364,28 грн; 07.04.2025 - 109 090,91 грн; 05.05.2025 - 100 000 грн (а. с. 33-38, 92).
21 травня 2025 року приватним виконавцем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 159/2913/23, виданого 08 листопада 2024 року, з підстав стягнення боргу в користь стягувача (а. с. 120).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина 2 статті 11 ЦК України).
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Частинами 1, 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.
Судом встановлено, що на момент пред?явлення ОСОБА_3 позову у цій справі (15 квітня 2025 року) відповідач мав невиконане грошове зобов'язання перед позивачкою, яке виникло на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2024 року у справі № 159/2913/23 про стягнення з відповідача в користь позивачки грошової компенсації замість її частки у праві власності на майно подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року погодилася з висновками Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, визначене вказаним пунктом звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, стосується лише грошових зобов'язань, що виникли з договору кредиту (позики).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_4 в користь позивачки ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 89 616 грн та три відсотки річних у розмірі 17 914,08 грн за несвоєчасне виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді