Справа № 161/23228/21 Провадження №11-кп/802/23/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 березня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілих - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2022 року,
Даним вироком суду, у кримінальному провадженні, 18.11.2021 внесеному до ЄРДР під №12021030000000330, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м.Луцьк, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою спеціальною освітою, неодруженого, раніше не судимого, засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 18.11.2021 по 20.11.2021, із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Строк відбуття основного покарання ухвалено рахувати з дня затримання обвинуваченого в порядку виконання вироку.
Частково задоволено цивільні позови ОСОБА_11 , ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 . Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_11 500 000 (п'ятсот тисяч) грн. завданої моральної шкоди. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 по 8800 (вісім тисяч вісімсот) грн. кожній, процесуальних витрат на правову допомогу.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз у даному кримінальному провадженні всього на загальну суму 6864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 80 коп.
Вироком також вирішено питання щодо речових доказів та щодо арешту на майно.
Так, ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він всупереч вимогам ПДР, 18 листопада 2021 року близько 20:00 год., керуючи автомобілем марки «FORD Fusion», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись на 95 км+100м автодороги «Устилуг-Луцьк-Рівне», в с.Струмівка Луцького району Волинської області, по вул.Рівненській, навпроти будинку 1д/2, зі сторони м.Рівне, в лівій смузі руху, на дорозі, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, перевищив максимальну швидкість в населеному пункті, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно руху транспортного засобу, не зменшив швидкість, не зупинився щоб дати дорогу пішоходу, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого здійснив наїзд на останнього, який загинув на місці події.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судово-медичного експерта №521 від 21.12.21, пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми тіла, яка в себе включає: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді забійної та скальпованої ран волосистої ділянки голови з крововиливами під м'які тканини, зламу кісток склепіння та основи черепа, крововиливів під оболонки головного мозку, забою головного мозку; закрита тупа хребетно-спинномозкова травма у вигляді повного відривного зламу 1 і 2 шийних хребців із забоєм спинного мозку; закрита травма органів грудної порожнини у вигляді забою правої легені, крововиливів у корені легень, крововиливу у середостіння; відкрита травма органів черевної порожнини, за очеревинного простору та тазу у вигляді черезкапсулярного розриву великої долі печінки, крововиливу у навколо ниркову жирову клітковину справ, відкритого зламу кісток тазу з порушенням цілісності тазового кільця, рвана рана правої пахвинної ділянки, крововиливів у петлі кишківника та сечового міхура, крововиливи у м'які тканини навколо зламів кісток тазу; закритий злам обох кісток правої гомілки; множинні садна тулуба та нижніх кінцівок. Причиною смерті ОСОБА_12 являється поєднана тупа травма тіла.
У прямому причинному зв'язку із виникненням даної ДТП і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 . ПДР, затверджених постановою КМ України №1306 від 10.10.2001 (з наступними змінами та доповненнями), а саме: 1) п.2.3 для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; 2) п.11.5 на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки); 3) п.12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; 4) п. 12.3 у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; 5) п. 12.4. у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.; 6) п.12.9 водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих правил; 7) п.18.1 водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини та кваліфікацію дій його довірителя, вважає вирок необґрунтованим та незаконним в частині призначеного покарання, яке на його думку є надто суворим.
Апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не в повній мірі врахував наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а саме - щире каяття, необережну форму вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілим у повному обсязі, часткове визнання цивільних позовів, а також послідовні заходи з відшкодування моральної шкоди потерпілим, які її не приймали. Не врахував належним чином суд і відсутності обставин, що обтяжують покарання. Крім того вказує, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем реєстрації та проживання, одружений, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, має значний досвід керування транспортними засобами, відсутність фактів систематичного порушенням ним ПДР, а в даний час є військовослужбовцем ЗСУ, що також позитивно характеризує його як особу.
Зазначає, що щирість каяття обвинуваченого підтверджується його послідовною позицією щодо того, що він відразу ж визнав свою вину, як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду, добровільно надавав покази розповідаючи про усі відомі йому обставини, добровільно брав участь у всіх слідчих діях, та всіма своїми діями активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Наголошує на тому, що судом не було віднесено до обставин, що пом'якшують покарання добровільне відшкодування матеріальної шкоди. Більше того, обвинувачений неодноразово намагався примиритися з потерпілими, привселюдно вибачитися перед ними, висловлював жаль з приводу смерті їх внука та племінника, а також намагався відшкодувати моральну шкоду потерпілим, однак останні не приймали її. Після проголошення вироку обвинувачений і далі намагається відшкодовувати моральну шкоду, про що наявні квитанції про переказ коштів.
Зазначає також про поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який нових злочинів чи правопорушень не вчиняв, а навпаки проходить службу в ЗСУ.
Місцевий суд вирішуючи питання про призначення додаткового покарання залишив поза увагою те, що транспортний засіб обвинуваченим використовується з метою забезпечення потреб його сім'ї, а також його використання є життєво необхідним під час проходження військової служби.
Вищенаведене на думку сторони захисту свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_7 може виправитись і без ізоляції від суспільства.
У березні 2026 року від захисника обвинуваченого до Волинського апеляційного суду надійшли зміни до апеляційної скарги, в яких він зазначає про те, що після повномасштабного вторгнення рф в Україну, ОСОБА_7 добровільно став на захист Батьківщини, брав безпосередню участь у бойових діях, де під час виконання бойового завдання у квітні 2023 року отримав тяжке вогнепальне осколкове поранення, має наслідки мінно-вибухової травми, акубаротравму та посттравматичний стресовий розлад. За наслідками такої травми ОСОБА_7 встановлено ІІІ групу інвалідності. Окрім того, ОСОБА_7 добровільно відшкодував моральну шкоду, розмір якої було визначено у вироку суду. Змінився і сімейний стан обвинуваченого - він одружився та має дитину. Захисник вважає, що у суду є усі підстави для звільнення ОСОБА_7 від призначеного за ч.2 ст.286 КК України на підставі ст.75 цього Кодексу, яке буде достатнім для його виправлення. Окрім того, захисник вважає, що обвинуваченому могло б бути слушним призначення покарання за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу у виді пробаційного нагляду як альтернативи ізоляції від суспільства.
А тому, посилаючись на вищенаведені обставини, апелянт просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінити, звільнивши ОСОБА_7 від призначеного йому покарання за ч.2 ст.286 КК України на підставі ст.75 КК України. А у разі неможливості застосування положень ст.75 КК України, - змінити вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу у виді пробаційного нагляду.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримали змінену апеляційну скаргу, прокурора, потерпілу та представника потерпілих, які апеляційні доводи вважали безпідставними, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, то у зв'язку з цим згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку в цій частині, відсутні.
Зі змінених апеляційних вимог вбачається, що стороною захисту не оспорюються також вид (позбавлення волі) та розмір (3 роки 6 місяців) призначеного основного покарання, та призначення додаткового покарання, передбачених санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Водночас, сторона захисту у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок суворості і, відповідно вважає, що є цілком законні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст.75 КК України, тобто не пов'язане із реальним його відбуттям,
Апеляційний суд перевіривши оскаржуваний вирок в межах апеляційних доводів доходить висновку про їх часткову обґрунтованість та підставність з огляду на таке.
З цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до ст.50, 65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, п.1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.20 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Приписами ст.75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір основного покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, місцевий суд в цілому дотримався зазначених вимог кримінального закону та роз'яснень ПВСУ.
Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
З врахуванням положень ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, у вчиненні якого обвинувачується та визнаний винним ОСОБА_7 відноситься до категорії тяжких злочинів, а за формою вини є необережним. Наслідки, які настали від його вчинення в даному кримінальному провадженні - це заподіяння потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, які спричинили його смерть.
Як вбачається із вироку суду, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції послався на наявність обставин, що пом'якшують покарання (щире каяття, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та відсутність обставин, що його обтяжують, а також на те, що обвинувачений до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, одружений, та повністю відшкодував матеріальну шкоду, являється військовослужбовцем ЗСУ.
Зазначено у вироку і про врахування думки потерпілих у сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, які наполягали на призначенні суворої міри покарання обвинуваченому.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 вказував про те, що щиро розкаюється у вчиненому, дуже сильно осуджує свої дії, бажав і бажає виправити негативні наслідки від злочину, що відповідно робив і робить, просив і просить вибачення у потерпілих з приводу того, що сталось, а також обіцяє в майбутньому не вчиняти будь-яких протиправних дій, у тому числі і не порушувати ПДР, що й на думку колегії суддів є обставинами, що пом'якшують його покарання в розумінні ст.66 КК України.
На даний час апеляційним судом встановлено також і те, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю відшкодував потерпілим моральну шкоду, яка визначена вироком суду (загальна сума 500 000 грн.), що підтверджуються відповідними доказами, доданими до апеляційної скарги.
Окрім того, ОСОБА_7 ставши на захист Батьківщини, проходив військову службу в ЗСУ, брав безпосередню участь у бойових діях, де отримав поранення, внаслідок чого йому встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з чим і був звільнений з лав ЗСУ.
Окрім того, в лютому 2023 року у нього народилась дочка, яку він разом із дружиною виховують, яка потребує піклування обох батьків та перебуває на його утриманні. На обліку в лікарів нарколога чи психіатра ОСОБА_7 не перебуває.
Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що вказані обставини значно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Проте, суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 та вказуючи, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, належним чином і в повній мірі не врахував вищевказаних обставин в їх сукупності, а тим більше станом на дату розгляду апеляційним судом встановлено й інші обставини, які, як зазначено вище знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
А тому, при вирішенні можливості застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ст.75 КК України належним чином та у повному обсязі враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер дій, які він вчинив, вищевказані дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин та інші обставини справи.
Колегія суддів вважає, що вищевказані обставини в своїй сукупності дають суду цілком законні підстави для звільнення ОСОБА_7 від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з випробуванням на підставі ст.75 КК України, із встановленням 3-річного іспитового строку, який максимально можливим згідно із ч.4 ст.75 КК України, та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а покладення на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою засудженого.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
А Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Таким чином, призначене обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання саме в тому розмірі, який визначений судом першої інстанції, однак із застосуванням положень ст.75, 76 КК України, апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідатиме вимогам ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що беручи до уваги усі вищенаведені обставини в їх сукупності, обвинуваченому правильно було призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому основне покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі та із застосуванням ст.75 КК України, та призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, повністю буде відповідати тяжкості вчиненого і особі винного.
З цих підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині покарання на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України.
В іншій частині оскаржуваний вирок слід залишити без змін.
У зв'язку з цим, апеляційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.376, 404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 в частині покарання, - змінити.
Залишити ОСОБА_7 призначене судом покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок суду в даному провадженні залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.
Головуючий
Судді