Справа 172/2066/25
Провадження 2/206/287/26
06 березня 2026 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Малихіної В.В.,
за участі секретаря Тимченко Ю.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
представника третьої особи Воднєвої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. У своїй заяві позивач посилається на те, що він перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_3 .. Від спільного шлюбу з відповідачкою ОСОБА_5 вони мають дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 65, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 12.02.2013 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 14.12.2015 року по цивільній справі № 206/6302/15-ц, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем, кожен з 2015 року проживають окремо один від одного за різними адресами. Малолітня дитина ОСОБА_7 , близько вже 8-ми років проживає без своєї матері та відповідача ОСОБА_3 окремо від неї разом зі своїм батьком та позивачем ОСОБА_1 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що саме він як батько малолітньої дитини ОСОБА_8 займається вихованням та утриманням свого малолітнього сина ОСОБА_9 . Характеристикою наданою на ОСОБА_1 виконавчим комітетом Дубовиківської сільської ради встановлено, що ОСОБА_1 розлучений та має на утриманні сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями, не створює труднощів для мешканців громади та не помічений в конфліктах із сусідами, має з ними добрі стосунки, проживає за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Дубовики. Згідно довідки № 9 від 02.02.2021 року виданої Дубовиківською середньою загальноосвітньою школою встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_6 навчається з 2021 року в Дубовиківській середній загальноосвітній школі. Згідно довідки № 14 від 23.01.2025 року встановлено, що ОСОБА_7 , з часу зарахування його до навчального закладу та до теперішнього часу проживає разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_10 , які приділяють йому належну увагу. Матір малолітнього ОСОБА_8 відповідач ОСОБА_3 з 2021 року взагалі не цікавиться розвитком дитини, не цікавиться як навчається дитина в навчальному закладі, не цікавиться здібностями свого сина та його вподобаннями. Позивач працює та має стабільний дохід, що свідчить про те, що батько малолітнього ОСОБА_11 забезпечує матеріально свого сина. Актом обстеження умов проживання від 24.01.2025 року проведеного за участі начальника Служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Усік Л.В. та спеціаліста служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Дзюба Н.М. встановлено, що умови проживання для дитини задовільні, ОСОБА_7 забезпечений усіма необхідними предметами побуту та вжитку, у дитини ОСОБА_8 є окрема кімната із меблями. Посилається на ті обставини, що мати дитини з 2020 року взагалі не цікавиться своїм сином ОСОБА_11 , не надає своєму синові будь-якої матеріальної допомоги та ухиляється повністю від виконання своїх обов'язкові як матері дитини, не цікавиться розвитком свого сина, не цікавиться станом здоров'я свого сина, не цікавиться у навчальному закладі стосовно стану навчання свого сина та його розвитку, не відвідує свого сина, що свідчить про безвідповідальне ставлення відповідача ОСОБА_3 до свого малолітнього сина, у зв'язку з чим просив ухвалити рішення, яким позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав стосовно свого малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з неї аліменти на його користь на утримання сина.
Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.
16.10.2025 року від представника відповідача надійшов відзив, відповідно до якого він заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з матір'ю оскільки йому було лише 3 роки. Відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнено аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця. У подальшому через деякий час ОСОБА_1 викрав дитину у відповідачки, не дозволяв їй бачитись з сином та всіляко перешкоджав будь-якій комунікації. Відповідачка намагалась врегулювати такі дії мирним шляхом, тож побачення з дитиною залежали від психоемоційного стану позивача. Відповідно до постанови Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 04.07.2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою суду встановлено, що 10.04.2018 року приблизно о 19.05 год, ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 вчиняв відносно своєї дружини ОСОБА_3 сімейне насилля, тобто умисні дії фізичного та психологічного характеру, а саме штовхав, протягав руки, повалив на землю, погрожував фізичною розправою, виражався в її бік нецензурною лайкою, внаслідок чого могла бути завдана шкода її фізичному та психологічному здоров'ю. Крім того, позивач неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Таким чином у сторін наявний спір щодо місця проживання дитини. З початком повномасштабного вторгнення, відповідачка мала намір виїхати закордон разом із сином, проте позивач був проти цього, з огляду на проживання сина з батьком, дитина так само не виявила бажання переїжджати за кордон з нею. Маючи на меті не порушувати психіку дитини додатковими конфліктами ОСОБА_3 виїхала за кордон самостійно, а саме в Польшу, де на сьогоднішній день працює та перебуває там офіційно, як особа, якій видано номер PESEL у зв'язку з війною на території України. Весь час після відібрання дитини позивачем відповідачка підтримувала з ним зв'язок, бачилась, допомогала матеріально та піклувалась про нього, а після вимушеного виїзду з України, ОСОБА_3 так само продовжувала підтримувати зв'язок із сином, періодично навідуючи його, приїжджаючи в Україну з Польщі. Щодо стягнення з відповідача аліментів, остання ніколи не ухилялась від фінансового забезпечення сина, однак з нещодавнього часу позивач заборонив матеріально допомагати сину, та вчиняє маніпуляції з банківськими картками, щоб відповідачка не мала змогу надсилати гроші. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.
Ухвалою суду від 29.10.2025 року до участі у справі в якості третьої особи залучено орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради.
Ухвалою суду від 11.11.2025 року підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до розгляду по суті.
Позивач та її представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позбавлення батьківських прав та просили відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району, Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду заяви про розгляд справи за відсутності представника, в якій просив прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та допитавши свідків, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 65, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 12.02.2013 року Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 14.12.2015 року по цивільній справі № 206/6302/15-ц, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Малолітня дитина ОСОБА_7 , близько вже 8-ми років проживає без своєї матері та відповідача ОСОБА_3 окремо від неї разом зі своїм батьком та позивачем ОСОБА_1 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристики наданої на ОСОБА_1 виконавчим комітетом Дубовиківської сільської ради встановлено, що ОСОБА_1 розлучений та має на утриманні сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями, не створює труднощів для мешканців громади та не помічений в конфліктах із сусідами, має з ними добрі стосунки, проживає за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Дубовики.
Згідно довідки № 9 від 02.02.2021 року виданої Дубовиківською середньою загальноосвітньою школою встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_6 навчається з 2021 року в Дубовиківській середній загальноосвітній школі.
Згідно довідки № 14 від 23.01.2025 року встановлено, що ОСОБА_7 , з часу зарахування його до навчального закладу та до теперішнього часу проживає разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_10 , які приділяють йому належну увагу. Матір малолітнього ОСОБА_8 відповідач ОСОБА_3 з 2021 року взагалі не цікавиться розвитком дитини, не цікавиться як навчається дитина в навчальному закладі, не цікавиться здібностями свого сина та його вподобаннями.
Позивач працює та має стабільний дохід, що свідчить про те, що батько малолітнього ОСОБА_11 забезпечує матеріально свого сина.
Актом обстеження умов проживання від 24.01.2025 року проведеного за участі начальника Служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Усік Л.В. та спеціаліста служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Дзюба Н.М. встановлено, що умови проживання для дитини задовільні, ОСОБА_7 забезпечений усіма необхідними предметами побуту та вжитку, у дитини ОСОБА_8 є окрема кімната із меблями.
Позивач посилається на ті обставини, що мати дитини з 2020 року взагалі не цікавиться своїм сином ОСОБА_11 , не надає своєму синові будь-якої матеріальної допомоги та ухиляється повністю від виконання своїх обов'язків як матері дитини.
В судовому засіданні також встановлено, що позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2015 року за ч.1 ст. 173 КУпАП, постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25.06.2018 року за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2018 року за ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2019 року ОСОБА_1 притягнено до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.
Відповідно до вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.04.2019 року ОСОБА_1 притягнено до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.
Згідно рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2015 року з позивача на користь відповідача стягнено аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 ..
Висновком органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 07 січня 2026 року визнано недоцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що не хоче спілкуватися з мамою, бо вона свариться на батька та бабусю. Останній раз вона приїздила перед судом, кличе його переїхати до неї. Життя з мамою не пам'ятає, батьки розлучилися і батько його забрав.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 77 цього ж Кодексу, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, згідно ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Із пояснень відповідача слідує, що в дійсності вона після розірвання шлюбу, припинила спілкування із дитиною, у зв'язку із тим, що позивач ОСОБА_1 , забрав дитину та всіляко чинив перешкоди у спілкуванні з нею.
Надані позивачем матеріали не містять переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, а саме: свідоме нехтування батьківськими обов'язками, яке має систематичний та постійний характер, непроявлення інтересу до дитини, особа матері становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться його життям, не відвідує його, не спілкується з ним. Свідок, допитаний в судовому засіданні не зміг об'єктивно підтвердити чи спростувати вище вказані обставини.
Також, слід враховувати малолітній вік дитини та, як наслідок, недостатність життєвого досвіду, відповідно недостатню сформованість когнітивної та емоційно-вольової сфери, дитина ймовірно транслює позицію значимого дорослого, яким наразі є батько, з яким він постійно проживає, та, відповідно, останній має на дитину сталий моральний вплив, тому відношення ОСОБА_6 до мами є прямою проекцією сформованого негативного ставлення до неї батька та його родини .
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
В судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт неналежного відношення до своїх батьківських обов'язків зі сторони відповідача ОСОБА_3 .
Сам факт не спілкування відповідача із дитиною, суд не може розцінювати як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, оскільки це не є виключною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.03.2024 року по справі №204/2096/22, позбавлення батьківських прав допускається лише при наявності вини у діях батьків. Належні та допустимі докази винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків не надані.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
З аналізу наведених норм права слідує, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, і ця міра застосовується судом тоді, коли всі інші заходи впливу виявились безрезультатними.
Також, судом під час розгляду справи встановлено факт свідомого бажання відповідача виконувати батьківські обов'язки, піклуватись про сина, його здоров'я та займатись його вихованням.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач своєю поведінкою негативно впливає на виховання дитини.
Таким чином, враховуючи, що винна поведінка відповідача і свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками не доведена, суд не знаходить достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо вимоги про стягнення з відповідача аліментів суд зазначає наступне.
Згідно рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2015 року з позивача на користь відповідача стягнено аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 ..
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про права дитини", яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримує на дитину один із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
З урахуванням предмета цього спору (стягнення аліментів), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником, та його період такого проживання.
Так, в даному випадку, суд звертає увагу ту обставину, що після розірвання шлюбу між сторонами син залишився проживати разом із матір'ю, та подальші події, за яких дитина почала проживати з батьком, а саме на те, що позивач самовільно, без згоди матері, змінив місце проживання дитини.
Крім того, платник аліментів не може пред"являти позов про стягнення аліментів без вимоги про припинення стягнення аліентів або звільнення від їх стягнення.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд приходить до висновку, що вирішення позовних вимог про стягнення аліментів з відповідача залежить від низки обставин щодо яких існують невирішені питання, а тому зазначена вимога є передчасною, у зв"язку з чим суд приходить до висновку про необхідність відмови у її задоволенні.
Відповідно висновків постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 708/1440/24 від 12.01.2026 року зазначено, що у рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, то судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.19, 164-166 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 34, 76-81, 89, 141, 206, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання).
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Малихіна