справа № 753/7372/25
провадження № 2/753/5872/26
12 березня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Лавринчук А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Авто», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, й моральної шкоди, суд -
ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернувся до суду з позовом ТзОВ «Союз-Авто», ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивований тим, що 09.02.2023 року о 12 год. 00 хв. на вул. Ревуцького, 27 в м.Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, за якої працівник ТзОВ «Союз-Авто» ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом (автобусом) «Peugeot 5008», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності маневру, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на стячий автомобіль «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження належного прозивачу автомобіля.
Постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2023 року, яка набула чинності, скасовано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17.04.2023 року, й ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КпАП України, із закриттям провадження по справі відповідно до п.7 ст.247 КпАП України у зв'язку із закінченням на час розгляду справи про адміністративне правопорушення, строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_2 , на час ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/212387081, виданого ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», із визначеною сумою франшизи 3 200 грн.
Згідно зі складеним на замовлення позивача Звітом № 137/03-23 від 10.03.2023 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ визначена в сумі 99 167 грн. 23 коп., його повна вартість відновлювального ремонту з ПДВ склала 183 584 грн.92 коп.
Згідно з Рахунком-фактурою № АА00130243 від 09.03.2023 року визначена повна вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з ПДВ в сумі 154 548 грн.07 коп.
Відповідно до наряду-замовлення № АА00130243 від 09.03.2023 року та квитанцій від 17.03.2023 року і 05.05.2023 року, з метою використання свого автомобіля за призначенням, позивач відремонтував (відновив ремонтом) за власні кошти, у зв'язку із чим поніс витрати у формі оплати загальної вартості фактичних витрат на проведення повного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з ПДВ, що склало суму 152 500 грн. 00 коп.
Згідно зі складеним на замовлення страховика Звітом № 39162 від 24.07.2024 року визначена страховою компанією за результатами розгляду страхової справи вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ складає 90 098 грн. 78 коп., повна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з ПДВ склала 174 109 грн. 68 коп.
За результатами розгляду заяв та інших документів, страховиком здійснено на користь позивача виплату належного страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу та з ПДВ (90 098,78 грн.) і за вирахуванням визначеної полісом франшизи (3 200,00 грн.), що сукупно склало 86 898,78 грн. (76 594,81 грн. - попередньо сплаченої вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ і за врахуванням визначеної полісом франшизи + 10 303,97 грн. - доплата до повного розміру страхового відшкодування (вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу з ПДВ і за врахуванням визначеної полісом франшизи)).
ТзОВ «Союз-Авто» є власником транспортного засобу (автобуса) «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_2 (автомобіль-маршрутне таксі), і страхувальником за полісом обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення та схеми ДТП.
При цьому ТзОВ «Союз-Авто»здійснює основну господарську економічну діяльність за КВЕД 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення».
Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з п.6 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.
Отже, вважає, що із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої майнової шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі: 152 500 грн. 00 коп. (фактична вартість повного відновлювального ремонту автомобіля з ПДВ) - 86 898 грн. 78 коп. (належний розмір виплаченого страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу та з ПДВ і за вирахуванням визначеної полісом франшизи) = 65 601 грн. 22 коп.
Окрім того, зважаючи на пошкодження належного йому майна (автомобіля), розмір збитків, вплинуло на його моральний стан, він зазнав душевних страждань унаслідок пошкодження майна, що спонукало його до вжиття невідкладних заходів до відновлення такого майна за власні кошти й інших дій, унаслідок протиправних дій/поведінки відповідача, й вважає, що розмір моральної шкоди становить 15 000 грн. 00 коп, сума якого здатна відновити його психологічний/моральний стан.
В судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду), а будучи присутнім в судовому засідання 03.02.2026 року, представник позивача Тирчич О.С., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 02.02.2026 року, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити уцілому: стягнути з ТзОВ «СОЮЗ-АВТО», код ЄДРПОУ 30729545, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 65 601 грн.22 коп., 15 000 грн. 00 коп. - на відшкодування моральної шкоди.
Й до початку розгляду справи представником позивача ОСОБА_4 подано клопотання від 12.03.2026 року про розгляд справи за відсутності позивача, представника позивача, з підтриманням позовних вимог.
Відповідачі в судове засіданняповторно не з'явивились, про час та місце розгляду справи повідомлені згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади України (суду).
Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.
Відзив на позов відповідно до ст.191 ЦПК України відповідачами не подано, як і докази за правилом ст..83 ЦПК України про спростування позовних вимог, а тому суд застосовує правило ч.2 ст.191 ЦПК України, й вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Так, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи ч.2 ст.191 ЦПК України.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.2 ст..83 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.8, 9 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що:
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
За змістом вимог частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 161/4985/17 (провадження № 14-71 цс 19) вказано, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи: позовній заяві; відзиві на позовну заяву (відзиві); відповіді на відзив; запереченнях; поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша та друга статті 174 ЦПК України). Заяви по суті справи мають бути оформлені згідно з вимогами статей 175-181 ЦПК України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та заяви позивача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив тощо, реалізованого сторонами такого права, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін згідно поданої позивачем заяви.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встанволено, що 09.02.2023 року о 12 год. 00 хв. на вул.Ревуцького, 27 в м.Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, за якої праціник ТзОВ «Союз-Авто» ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом (автобусом) «Peugeot 5008», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності маневру, не дотртиммався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на стячий автомобіль «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження належного прозивачу автомобіля (а.с.94-95, 96-103, 104-120).
Постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2023 року, яка набула чинності, скасовано постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17.04.2023 року, й ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст.122-4, 124 КпАП України, із закриттям провадження по справі відповідно до п.7 ст.247 КпАП України у зв'язку із закінченням на час розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення особи до адміністративної відповідальності (а.с.82-86).
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'Язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_2 , на час ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/212387081, виданого ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», із визначеною сумою франшизи 3 200 грн. 00 коп.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі складеним на замовлення позивача Звітом № 137/03-23 від 10.03.2023 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ визначена в сумі 99 167 грн. 23 коп., його повна вартість відновлювального ремонту з ПДВ склала 183 584 грн.92 коп.
Згідно з Рахунком-фактурою № АА00130243 від 09.03.2023 року визначена повна вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з ПДВ в сумі 154 548 грн. 07 коп.
Відповідно до наряду-замовлення № АА00130243 від 09.03.2023 року та квитанцій від 17.03.2023 року і 05.05.2023 року, з метою використання свого автомобіля за призначенням, позивач відремонтував (відновив ремонтом) за власні кошти, у зв'язку із чим поніс витрати у формі оплати загальної вартості фактичних витрат на проведення повного відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з ПДВ, що склало суму 152 500 грн. 00 коп. (а.с.130-136).
Згідно зі складеним на замовлення страховика Звітом № 39162 від 24.07.2024 року визначена страховою компанією за результатами розгляду страхової справи вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ складає 90 098 грн. 78 коп, повна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з ПДВ складає 174 109 грн. 68 коп. (а.с.153-185).
За результатами розгляду заяв та інших документів, страховиком здійснено на користь позивача виплату належного страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу та з ПДВ (90 098 грн.78 коп.) і за вирахуванням визначеної полісом франшизи (3 200 грн. 00 коп.), що сукупно склало 86 898,78 грн. (76 594,81 грн. попередньо сплаченої вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ і за врахуванням визначеної полісом франшизи + 10 303,97 грн. доплати до повного розміру страхового відшкодування (вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу з ПДВ і за врахуванням визначеної полісом франшизи)).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі , а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Шкода майну позивача була заподіяна відповідачем як найманим працівником роботодавця відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків на посаді водія.
Відповідач є власником ТЗ (автобуса) «Богдан А-09202», д.н.з. НОМЕР_2 (автомобіль-маршрутне таксі), і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, що вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення та схеми ДТП.
Відповідності що ст.20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», за Договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ЕР/212387081) відповідно до ліміту відповідальності страховика виплатило позивачу, за вирахуванням суми франшизи 3 200 грн. 00 коп., 86 898 грн. 78 коп. - страхового відшкодування за завдані збитки.
Водночас, вказана страхова виплата (86 898 грн. 78 коп.) не в повній мірі покриває завдані позивачу збитки, що складають 152 500 грн. 00 коп. відповідно до наряду-замовлення № АА00130243 від 09.03.2023 року та квитанцій від 17.03.2023 року і 05.05.2023 року, Звіту № 39162 від 24.07.2024 року, яким визначена страховою компанією за результатами розгляду страхової справи вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ склала 90 098 грн. 78 коп, його повна вартість відновлювального ремонту - 174 109 грн. 68 коп.
Суд вважає, що страховик відповідальної особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різниця між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі нявності такої різниці) на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
З відповідача на користь позивача підлягає виплаті різниця між вартістю відновлювального ремонту 152 500 грн. 00 коп. й виплаченим ПрАТ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в сумі 86 898 грн. 78 коп., що становить 65 601 грн. 22 коп. (152 500 грн. 00 коп. - 86 898 грн. 78 коп. = 65 601 грн. 22 коп.).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст. 22 ЦК України).
Системний аналіз ст.22, ч.2 ст.1192, ст.1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Вказані висновки викладені у ряді постанов Верховного Суду (від 02.02.2022 року, справа 757/54513/16, від 11.04.2019 року, справа 753/286/16 тощо).
Окрім того вартість відновлювального ремонту підлягає відшкодуванню саме з урахуванням ПДВ, адже, це є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (збитки), які мають бути компенсовані потерпілій особі з боку винної особи в разі, якщо матеріальний збиток перевищує розмір страхової суми за полісом обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Й вказані витрати страховиком відповідача відшкодовані позивачу згідно ліміту відшкодування 86 898 грн. 78 коп. (за вирахуванням суми франшизи).
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, судом взято за основу Звіт № 39162 від 24.07.2024 року, за яким визначена страховою компанією за результатами розгляду страхової справи вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу та з ПДВ, яка склала 90 098 грн. 78 коп, повна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 5008», д.н.з. НОМЕР_1 , з ПДВ визначена в сумі 174 109 грн. 68 коп., з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, оскільки він відповідає вимогам законодавства, що регулює професійну оціночну діяльність в Україні, а саме: Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Загальним засадам оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджений Мін'юстом, Фондом держмайна, реєстраційний № 1070/8395 від 24.11.2003 року (зі змінами) тощо; має всі необхідні розрахунки визначення вартості матеріального збитку, відповідно повинен бути покладений в основу цього рішення, й наряд-замовлення № АА00130243 від 09.03.2023 року та квитанцій від 17.03.2023 року й 05.05.2023 року.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Автомобіль відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України - є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Законодавець у деліктних зобов'язанням закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на заподіювача шкоди.
Деліктні забов'язання або забов'язання із заподіяння шкоди це недоговірні забов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав. Метою даного забов'язання є поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2, ч.1 ст. 22 ЦК України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За таких правових підстав та наданих доказів позов в частині вимог про збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, підстави для його задоволення судом не встановлено.
А тому з відповідача ТзОВ "Союз-Авто" як юридичної особи, підлягає відшкодованню шкода, завдана її працівником ОСОБА_5 під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків в сумі 65 601 грн. 22 коп.
Суд, надавши оцінку поясненням, письмовим доказам в частині відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступіню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу внаслідок пошкодження належного позивачу майна, внаслідок чого відбулось погіршення здібностей та позбавлення можливості їх реалізації, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині вцілому на таких підставах.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач оцінює моральну шкоду у сумі 15 000 грн. 00 коп., й судом прийнято до уваги фактор співмірності такої вимоги, з урахуванням встановленого факту понесеної моральної шкоди, що виявилася у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна (пункт 3 частини 2 статті 23 ЦК України)
Відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 ЦК, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 3 частини 2, частин першої, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судом встановлена вартість завданих позивачу збитків на суму 152 500 грн. 00 коп. й такому позивачу завдано моральної шкоди внаслідок пошкодженого майна, відповідно, визначена сума моральної шкоди є співмірною до завданих позивачу душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна (пункт 1 частини 2 статті 23 ЦК України), що потягло за собою відсутність реалізації його повноцінних можливостей (прав).
Відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 1 та 3 частини 2, частин першої, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія-працівника, що керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме роботодавцем володільцем автомобіля (постанова від 5 грудня 2018 року Великої Палати Верховного Суду), у яккій сформований висновок щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки. Окрім того, розмір обов'язку страховика має істотне значення для встановлення обсягу відповідальності винної в дорожньо-транспортній пригоді особи, оскільки заподіювач шкоди зобов'язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошового зобов'язання, незалежно від підстави їх виникнення - договору або делікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), постанови КГС у складі Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16. Аналогічна правова позиція міститься у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 607/1373/16-ц (провадження № 61-9587св18).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) стягнути за вимогу майнового характеру згідно ціни позову в сумі 1 211 грн. 20 коп. й за вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 211 грн. 20 коп., всього 2 422 грн. 40 коп. з відповідача на користь позивача.
Окрім того, позивач звернувся до суду із заявою про компенсацію витрат на правову допомогу в сумі 27 500 грн. 00 коп., які понесені та будуть понесені позивачем, й на підтвердження понесених витрат надано Договір № 27/02/23-ЮП/1Л від 20.02.2023 року про надання професійної правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом від 20.03.2025 року на загальну суму 27 500 грн. 00 коп., із визначенням найменування послуг, які просить стягнути з відповідача на користь позивача за наслідком розгляду справи.
Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При вирішенні заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на наслідки розгляду справи, суд враховує рішення Європейського суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації.
Так, Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Зважаючи на зазначені процесуальні норми, з урахуванням принципу співмірності понесених відповідачем витрат на правову допомогу до складності справи, яка розглядалась у порядку загального позовного провадження, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, вартісні показники надання юридичних послуг, що визначені Договором про надання правової допомоги, на загальну суму 27 500 грн. 00 коп., які підтверджені платіжною квитанцією про понесені витрати, вважає за необхідне вимогу задовольнити , визнавши розумний розмір понесених позивачем витрати на правову допомогу обгрунтвоаними.
Суд вважає, що заявник має право на компенсацію понесених витрат в межах 27 500 грн. 00 коп., яким доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 22, 1166, 1187, 1194, ч.1 ст.1172 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Авто», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, й моральної шкоди, - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Авто», код ЄДРПОУ - 30729545, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , 65 601 грн. 22 коп. - матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспорної пригоди, 15 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди, 27 500 грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, 2 422 грн. 40 коп. - судового збору, всього - 110 523 (сто десять тисяч п'ятсот двадцять три) грн. 62 (шістдесят дві) коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.