Справа № 752/16111/25
Провадження №: 2/752/2633/26
16 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС», Товариство) звернулось через засоби електронного зв'язку до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 32974,91 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №893145723 у формі електронного документа з використанням електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора MNV7JJ66. Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти у визначеному договором розмірі - 6600 грн, шляхом перерахування на банківську картку, вказану позичальником у заяві при укладенні договору. Проте, відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Вказував, що 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс». Крім того, 30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») був укладений договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
У подальшому, 29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №29/05/25-Е, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 32974,91 грн, з яких: 6598,84 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26376,07 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025 для розгляду цивільної справи №752/16111/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Разом з тим, судом було задоволено клопотання ТОВ «ФК «ЕЙС» та витребувано від Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію щодо видачі ОСОБА_1 платіжної картки НОМЕР_3, інформацію про факт зарахування коштів на вказаний картковий рахунок у період з 18.11.2022 по 23.11.2022 у сумі 6600 грн, а також інформацію чи емітувалась на ім'я відповідача будь-яка інша картка та чи є/був вказаний в ухвалі номер телефону фінансовим номером телефону за вказаним вище картковим рахунком та чи знаходився такий номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 . Також, у разі підтвердження запитуваної інформації судом було витребувано копії відповідних підтверджуючих документів.
05.08.2025 від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана судом інформація.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0505319933268).
Копія ухвали суду від 07 липня 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, однак, такий повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс»підлягають задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 18.11.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №893145723 (далі - кредитний договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора MNV7JJ66.
Відповідно до умов пункту 2.1 вказаного договору, кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 6600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору, сума кредитного ліміту, вказана у пункті 2.1 договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.
За умовами пунктів 2.3 кредитного договору було визначено, що кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6600 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 02.12.2022.
Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору, другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором.
Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору, загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії договору.
Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 14 (чотирнадцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому пунктом 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором (пункт 3.1 кредитного договору).
Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору, сторони погодили, що встановлений в пункті 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору, для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 14 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 933,24 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом переказу грошових коштів, який за вибором позичальника може бути завершено в один з передбачених способів, зокрема, шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника відкритий банком позичальнику, за умови що для ініціювання переказу використані реквізити платіжної картки НОМЕР_3, що відбувається до 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору на момент його укладення, сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 02.12.2022, а саме протягом 14 (чотирнадцяти) днів від дати отримання першого траншу позичальником.
За умовами пункту 7.2 кредитного договору, основна сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 5 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому пунктом 11.1 договору (підпункт 7.2.1); дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому пунктом 9.1.1.2 або пунктом 9.1.1.7, або пунктом 9.2.1.5 договору (підпункт 7.2.2).
Згідно з пунктом 8.1 договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.
Умовами пункту 8.3 кредитного договору було визначено, що за умови, якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5 договору, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50% річних, що на день укладення договору становить 2,10% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення договору становить 2,98% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (пункт 8.4 кредитного договору).
Загальні витрати за кредитом та загальна вартість кредиту може бути змінена в сторону зменшення, в порівнянні з описаним в пунктах 8.3 та 8.12 договору, при умові використання позичальником однієї з описаних в п. 8.5.1 та 8.5.2 умов.
Якщо позичальник здійснить дострокове повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом будуть визначатись за процентною ставкою 368,65% річних, що на день укладення договору становить 1,01% від суми кредиту за кожен день користування ним (пункт 8.5.1 кредитного договору).
Положеннями пункту 8.5.2 кредитного договору, його сторони погодили, що якщо позичальник вчинить описані в пункті 3.2 договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів та здійснить повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду (з урахуванням всіх пролонгацій), то зобов'язання позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування кредитом за період від дати видачі кредиту до 02.12.2022 р. (включно) будуть визначається на умовах пункту 8.5.1 договору за дисконтною процентною ставкою, а з наступного дня після 02.12.2022 за ставкою 736,00 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,02% в день від суми кредиту за кожний день користування ним. У разі здійснення позичальником двох або більше пролонгацій кредитодавець може зменшити розмір індивідуальної процентної ставки у наступних періодах пролонгації. Про порядок надання додаткових знижок і про їх розмір позичальник інформується в особистому кабінеті.
У пункті 11.1 кредитного договору було визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначало, що кредитний договір №893145723 від 18.11.2022 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV7JJ66. Одноразовий персональний ідентифікатор був отриманий відповідачем на його номер телефону, що був вказаний у заявці останнього, після чого такий ідентифікатор був використаний для підписання кредитного договору. Тобто, позичальник надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора на укладення кредитного договору.
Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №893145723 від 18.11.2022 було укладено у формі електронного документу, договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У розділі 4 кредитного договору його сторони погодили порядок його укладення у електронній форма та створення електронного підпису сторонами одноразовим ідентифікатором.
З наявної у матеріалах справи паперової копії кредитного договору №893145723 від 18.11.2022 убачається, що він був підписаний з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV7JJ66.
На підтвердження укладення договору ТОВ «ФК «ЕЙС» надало довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в якій зазначено, що договір №893145723 від 18.11.2022 був підписаний відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора №MNV7JJ66, направленого йому 18.11.2022 о 09:49:28 год, на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 .
Згідно витребуваною за клопотанням позивача інформацією від АТ «Універсал Банк» останнє підтвердило, що вказаний номер є фінансовим номером телефону ОСОБА_1 , що зазначений в його анкетних даних.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору №893145723 від 18.11.2022 в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та наданням персональних даних відповідача.
При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір містить ПІП, РНОКПП, номер засобів зв'язку, поштову та електронну адреси ОСОБА_1 .
Окрім того, зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Також, у матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 не пройшов ідентифікацію у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону, який він сам зазначив.
Таким чином, суд уважає доведеним той факт, що кредитний договір був вчинений його сторонами в електронній формі, та яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов'язковим до виконання сторонами.
З урахуванням викладеного укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями норм матеріального права.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов'язку погашення кредиту.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов пункту 2.1 якого було визначено, що клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором.
Згідно з пунктом вказаного договору під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відповідно до умов пункту 8.2 згаданого договору факторингу строку його дії закінчується 28.11.2019.
Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 було встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частино договору факторингу.
28.11.2019, 31.12.2020, 31.12.2021 31.12.2022 та 31.12.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» були укладені додаткові угоди №19, №26, №27, №31 та №32 згідно яких сторонами договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 неодноразово продовжувався строк дії основного договору, де в результаті був визначений до 31.12.2024.
Згідно даних витягу з Реєстру прав вимоги №219 від 07.03.2023 року ТОВ «Таліон плюс» набуло право вимоги за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022 в розмірі 16456,31 грн, у тому числі заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 6598,84 грн , заборгованість за відсотками у розмірі 9857,47 грн.
У подальшому, 30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язалося відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а останнє зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно наданої в матеріали справи копії витягу з Реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022 в розмірі 32974,91 грн, що складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 6598,84 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 26376,07 грн.
Крім того, 29.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) укладено договір факторингу №29/05/25-Е, за яким фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціну продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до копії витягу з Реєстру боржників від 29.05.2025 до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022 в розмірі 32974,91 грн, в тому числі, заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 6598,84 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 26376,07 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу перейшло право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.
Так, згідно з умовами вказаного кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Як було зазначено вище, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти шляхом їхнього зарахування на картковий рахунок, який був вказаний відповідачем у відповідній заявці та в кредитному договорі, що у свою чергу підтверджується наданою АТ «Універсал Банк» випискою по руху коштів по картці відповідача за період 18.11.2022-23.11.2022.
Проте, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав та не повернув в обумовлений договором строк кредитні кошти та не сплатив відсотки за їхнє користування, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Згідно з розрахунками заборгованості та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022, останній має кредитну заборгованість у загальному розмірі 32974,91 грн, що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 6598,84 грн та заборгованості по простроченим відсоткам у сумі 26376,07 грн.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Із наявних у справі доказів судом встановлено, що 18.11.2022 між первісним кредитором та відповідачем укладено кредитний договір №893145723, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит. Кредитором належним чином були виконані умови договору та надано відповідачу кредитні кошти.
Натомість, відповідачем у порушення вимог укладеного договору про споживчий кредит не здійснено своєчасної сплати визначених договором платежів, у результаті чого станом на момент звернення позивача до суду із позовом, у нього наявна заборгованість згідно наданого розрахунку, яку відповідач не сплачує.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав у передбачений в договорі строк, грошові кошти та нараховані проценти за користування кредитом не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування наданого банком розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Проте, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об'єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, суд встановлює такий розмір заборгованості виходячи з розрахунку позивача та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
За таких обставин, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти відповідач в добровільному порядку товариству не повернув, а також не сплатив останньому в обумовлені кредитним договором розмірі та порядку відсотки за користування кредитними коштами, суд дійшов висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» суми заборгованості за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022 у загальному у розмірі 32974,91 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».
У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн надав копії: договору про надання правничої допомоги №29/05/2025 від 29.05.2025, укладений із адвокатським бюро «Тараненко та партнери»; додаткової угоди №25770682595 від 30.05.2025 до договору про надання правничої допомоги; акту прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 на загальну суму 7000 грн (складання позовної заяви 2 год вартістю 5000 грн, вивчення матеріалів справи 2 години вартістю 1000 грн, підготовка та подача адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 1 год вартістю 500 грн, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 год вартістю 500 грн); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреності.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги «вивчення матеріалів та підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації» має організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги, як окрема послуга.
Крім того, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 32974,91 грн.
Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 5000 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №893145723 від 18.11.2022 у загальному розмірі 32974,91грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
У відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», адреса: 02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок №19, офіс №2005, код ЄДРПОУ - 42986956;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 16.03.2026.
Суддя А.О. Митрофанова