Справа № 752/24617/25
Провадження №: 2/752/3418/26
16 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», Товариство) через засоби електронного зв'язку звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 25543 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101496956, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу кредит в розмірі 7000 грн, а останній у свою чергу зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки та інші платежі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору.
У подальшому 24.09.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т, за умовами якого первісний кредитор відступив останньому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором №101496956 від 16.05.2024.
Оскільки первісний кредитор свої зобов'язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, але останній взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 25543 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7000 грн, заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 12138,28 грн, простроченої заборгованості за комісією в сумі 805 грн, а також неустойки в розмірі 5599,72 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування та інші платежі, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 для розгляду цивільної справи №752/24617/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0505360865090).
Копія ухвали суду від 15 жовтня 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подала до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 16.05.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №101496956 (індивідуальну частину), відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений пунктом 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у пункті 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надався з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконання обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до умов пунктів 1.2-1.4 договору сума кредиту становила 7000 грн, кредит надавався строком на 350 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 16.05.2024.
Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом мала здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів) - 01.05.2025.
У пункті 1.5.1 договору вказано, що комісія за надання кредиту: 805 грн, яка нараховується за ставкою 11,50 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно з пунктами 1.5.2, 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 511,00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів.
Умовами пункту 2.1 договору визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
У відповідності до пункту 2.2.2 кредитного договору комісія за надання кредиту нараховується кредитодавцем одноразово в момент видачі кредиту. Строк сплати загальної суми комісії позичальником настає в момент її нарахування і для кожної окремої частини комісії завершується у відповідну дату платежу - дату завершення розрахункового періоду, сума платежу за який включає цю частину комісії, відповідно до Графіку платежів. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату остаточного погашення заборгованості (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.
Згідно з пунктом. 3.3.2 договору позичальник взяв на себе обов'язок повернути кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені пунктами 1.1-1.6 цього Договору та Графіком платежів.
Відповідно до умов пункту 4.1 кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та Графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 700 грн за кожен випадок порушення (невиконання або неналежне виконання) зобов'язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більше ніж 6 днів.
Разом з тим, відповідно до пункту 6.1 кредитного договору його укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
У відповідності до умов пункту 6.3 договору приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком платежів) договору в цілому.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил відповідно до способу надання кредиту, визначеному у пункті 2.1 цього договору. Строк дії договору складає період, що починається з моменту його укладення і закінчується в останній день строку кредитування, згідно пунктів 1.3, 1.4 договору. Якщо станом цю дату зобов'язання позичальника та/або кредитодавця залишаються невиконаними/ неналежно виконаними - цей договір діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до Додатку №1 сторонами був визначений графік платежів за кредитним договором №101496956 від 16.05.2024, де після отримання позичальником кредиту він підлягав поверненню у визначені дати з 20.06.2024 по 16.04.2025 платежами по 140 грн, а 01.05.2025 платежем в 4060 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та комісією у визначені дати, які у сукупному розмірі складають 27508,60 грн та 805 грн відповідно.
В Додатку №2 до договору міститься заява позичальника на отримання кредиту №101496956 від 16.05.2024.
На підтвердження підписання відповідачем договору про споживчий кредит №101496956 від 15.05.2024 до матеріалів позовної заяви додано довідку про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 здійснив підписання договору із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «697687» 16.05.2024, який було відправлено на номер телефону НОМЕР_2 . Відомості про процес оформлення та розгляду заяви позичальника з підписанням кредитного договору міститься в анкеті-заяві на кредит №101496956.
Також, на підтвердження перерахування відповідачу коштів в сумі 7000 грн за вказаним договором надав платіжне доручення №89059266 від 16.05.2024 про перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 коштів в сумі 7000 грн.
Разом з тим, позивачем в матеріали справи була надана відомість про щоденні нарахування та погашення за період з 16.05.2024 по 24.09.2024.
З вказаної відомості убачається, що ТОВ «Мілоан» здійснювало нарахування комісії за видачу кредиту, процентів за користування кредитом та неустойки протягом вказаного періоду.
Судовим розглядом установлено, що 24.09.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передав (відступив) позивачеві за плату, а останній прийняв належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
На підтвердження сплати позивачем вартості прав вимоги за договором відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т від 24.09.2024 до позовної заяви долучено копію відповідної платіжної інструкції №5899 від 24.09.2024.
Відповідно до наданих суду копій акту приймання-передачі реєстру боржників від 29.09.2024 та витягу з такого реєстру ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників згідно якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №1014796956 від 16.05.2024 в сумі 25543 грн, з яких: 6020 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту, 980 грн - залишок простроченої заборгованості по кредиту, 505,86 грн - залишок по нарахованим процентам за користування кредитом, 11632,60 грн - залишок по простроченим нарахованим процентам за користування кредитом, 525 грн - залишок по комісії, 280 грн - залишок простроченої комісії та 5599,72 грн - залишок по неустойці за порушення грошового зобов'язання.
12.08.2025 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 із досудовою вимогою за вих.№23930617/6358, в якій повідомило останнього про перехід то Товариства права вимоги за вказаним вище кредитним договором, а також повідомило про наявність непогашеної за ним заборгованості у загальному розмірі 25543 грн, яку вимагало сплатити.
Відповідно до виписки з особового рахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 20.08.2025 становить 25543 грн та складається із простроченого тіла кредиту в сумі 7000 грн, прострочених відсотків у розмірі 12138,28 грн, комісії у розмірі 805 грн та залишку по неустойці за порушення грошового зобов'язання в сумі 5599,72 грн.
Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №101496956 від 16.05.2024 було укладено у формі електронного документу, договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У пунктах 6.1, 6.2 договору про надання споживчого кредиту його сторони погодили, що він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери.
З наявної у матеріалах справи паперової копії кредитного договору №101496956 від 16.05.2024 убачається, що він був підписаний з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Крім того, згідно наданої суду копії анкети-заяви на кредит №101496956 від 16.05.2024 наявна інформація про процес оформлення та розгляду через сайт tengo.ua заяви від ОСОБА_1 , зокрема щодо дати та часу заповнення заяви, перевірки, підписання паспорту кредиту та договору тощо.
Водночас, відповідачем не спростовано факт належності йому номеру мобільного телефону, зазначеного у договорі та анкеті-заяви, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор для підпису кредитного договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору №101496956 від 16.05.2024 в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та наданням персональних даних відповідача.
При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір та анкета-заява містять паспортні дані, РНОКПП, номер засобів зв'язку, поштову та електронну адреси ОСОБА_1 .
Таким чином, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов'язковим до виконання сторонами.
Разом з тим, зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
З урахуванням викладеного укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями Закону.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
Відповідно до умов пункту 3.2.6 кредитного договору було передбачено, що первісний кредитор має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Судовим розглядом установлено, що 24.09.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №112-МЛ/Т, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачеві права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
Згідно наданих позивачем копій акту приймання-передачі реєстру боржників від 29.09.2024 та витягу з такого реєстру ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників згідно якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №1014796956 від 16.05.2024 в сумі 25543 грн, з яких: 6020 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту, 980 грн - залишок простроченої заборгованості по кредиту, 505,86 грн - залишок по нарахованим процентам за користування кредитом, 11632,60 грн - залишок по простроченим нарахованим процентам за користування кредитом, 525 грн - залишок по комісії, 280 грн - залишок простроченої комісії та 5599,72 грн - залишок по неустойці за порушення грошового зобов'язання.
Отже, долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт відступлення права грошової вимоги ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1014796956 від 16.05.2024.
За таких обставин, суд доходить висновку про правомірність заявлених позивачем вимог до боржника, оскільки до позивача у встановленому порядку перейшло право вимоги до останнього за спірним кредитним договором.
Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до наданих в матеріали справи відомостей про щоденні нарахування та погашення, а також виписки з особового рахунку за кредитним договором №1014796956 від 16.05.2024 у відповідача за період з 16.05.2024 по 24.09.2024 станом на 20.08.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 25543 грн з яких: 7000 грн - сума заборгованості за простроченим тілом кредиту, 12138,28 грн - сума заборгованості за простроченими відсотками, 805 грн - комісія та 5599,72 грн - залишок по неустойці за порушення грошового зобов'язання.
В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів і комісії відповідно до умов договору.
Отже, оскільки відповідач допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, то у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як нового кредитора, станом на дату пред'явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача повернення кредиту, сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами та встановленої договором комісії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту та комісією, або ж підтверджували б факт повернення отриманих в кредит грошових коштів. Відтак надані позивачем відомості та виписка в цій частині, за відсутності заперечень щодо викладених у ній розрахунку боргу від відповідача, приймається судом як достовірні.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не повернув кредитні кошти й не сплатив комісію, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 7000 грн та комісією у сумі 805 грн.
При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як убачається із позовної заяви, змісту договору про споживчий кредит №101496956 від 16.05.2024 та відомостей про щоденні нарахування та погашення, проценти за користування кредитними коштами нараховувалися первісним кредитором у період з 16.05.2024 по 24.09.2024 щоденно, виходячи з передбаченої умовами договори фіксованої стандартної процентної ставки.
Після 24.09.2024 первісний кредитор або позивач відсотки відповідачу не нараховували.
За умовами пункту 1.4 кредитного договору його сторонами було погоджено, що терміном (датою) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом було визначено 01.05.2025
Отже, з наданих в матеріали справи відомостей та виписки вбачається, що нарахування відсотків за користування відповідачем кредитними коштами не виходить за межі вказаного періоду кредитування останнього. Тому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, тому позовні вимоги в цій частині також необхідно задовольнити.
Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування викладених позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Проте, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об'єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, суд встановлює такий розмір заборгованості виходячи з розрахунку позивача та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
За таких обставин, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти відповідач в добровільному порядку Товариству не повернув, а також не сплатив останньому в обумовлені кредитним договором розмірі та порядку відсотки й комісію, суд дійшов висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, а тому позов у цій частині вимог є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №101496956 від 16.05.2024 у загальному розмірі 19943,28 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7000 грн, заборгованості за комісією у розмірі 805 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 12138,28 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь неустойки у вигляді штрафу в розмірі 5599,72 грн за кредитним договором, суд зазначає наступне.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Враховуючи вищевикладене, підстав для нарахування неустойки у вигляді штрафу після 24 лютого 2022 року немає.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Так, відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Апологет»; акту №Д/2267 від 20.08.2025 наданих послуг , за яким сума наданих послуг відповідно до договору становить фіксовано суму в розмірі 8000 грн; ордеру серії ВС №1381377 на надання правничої допомоги адвокатом АО «Апологет» - Усенком М.І.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що в ході розгляду справи судом стороною відповідача не було реалізовано своє право на подачу відзиву на позовну заяву, не висловлено своїх заперечень з приводу наданого позивачем розрахунку витрат на понесену правничу допомогу. Будь-яких заяв або клопотань про зменшення судових витрат на адресу суду від відповідача також не надходило.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 1891,41 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 6246,40 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (78,08%).
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №101496956від 16.05.2024 у загальному розмірі 19943,28 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1891,41 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6246,40 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», адреса: 79029, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус 28, код ЄДРПОУ - 35234236;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 16.03.2026.
Суддя А.О. Митрофанова