Справа № 750/3043/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/245/26
Категорія - ч.2 ст.350 КК України Доповідач ОСОБА_2
11 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
з участю: прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№12025270340000126 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 листопада 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , не одружений, освіта середня, не працює, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.350 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 14 328,00 грн. процесуальних витрат. Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_10 умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження службовій особі у зв'язку із службовою діяльністю цієї особи за таких обставин.
24.02.2022 в Україні запроваджено режим воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який введений на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІX, який неодноразово продовжено.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №326 від 19.11.2024 ОСОБА_12 наказом командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 16.11.2024 №913 призначено на посаду начальника групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з функціональними обов'язками начальника групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 , затверджених наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.08.2024 №24, ОСОБА_12 зобов'язаний забезпечувати внутрішній порядок у приміщенні групи, планувати роботу групи, розробляти річні і місячні плани роботи, брати участь в уточненні документів плану мобілізації людських і транспортних ресурсів на території міста, виконувати іншій обов'язки за наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Тобто, начальник групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 , обіймаючи вказану посаду, наділений організаційно-розпорядчими функціями та є службовою особою.
10.01.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_10 , на підставі повістки про виклик, прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований за адресою АДРЕСА_2 , для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, перевірки підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документального оформлення призову на військову службу під час мобілізації.
10.01.2025 близько 18 год 30 хв, військовозобов'язаний ОСОБА_10 був запрошений до службового кабінету №29 ІНФОРМАЦІЯ_4 , де останньому було надано для заповнення картку соціально-психологічного вивчення кандидата для проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України.
10.01.2025 о 18 год 42 хв., начальник групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 , будучи службовою особою, знаходячись у приміщенні службового кабінету №29 ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуваючи при виконанні своїх службових обов'язків, у військовому однострої, висловив військовослужбовцю ОСОБА_10 законну вимогу у необхідності заповнення картки соціально-психологічного вивчення кандидата для проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України.
У свою чергу військовозобов'язаний ОСОБА_10 , знаходячись у приміщенні службового кабінету №29 ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вищевказаною адресою, достовірно знаючи, що перед ним знаходиться військова службова особа, уповноважена на проведення дій щодо мобілізації, усвідомлюючи, що ОСОБА_12 перебуває при виконанні службових обов'язків, ігноруючи його законну вимогу щодо заповнення картки соціально-психологічного вивчення кандидата для проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою перешкоджання службовій діяльності начальника групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 , передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, дістав з правої кишені своїх штанів розкладний ніж та наніс начальнику групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 один удар лезом ножа в область голови, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді різаної рани в лівій скроневій ділянці голови, які відповідно до висновку експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
Не погодившись із рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження щодо нього. Зазначає, що ані досудовим розслідуванням, ані судом не був врахований той факт, що 10.01.2025, після того як він добровільно прибув по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_4 , тривалий час просидівши біля кабінету, його випустили лише близько 19:00 год., тримаючи без їжі, ліків та нормальних умов, що є порушенням ст.146 КК України. Також під час проведення ВЛК, яку він проходив того ж дня, було грубо порушено Положення про військово-лікарську експертизу ЗСУ, так як у нього не було відібрано аналізи та не проведено електрокардіограму. Також не було враховано наявні у нього тяжкі захворювання та всупереч закону його визнали придатним до військової служби. Висновки сторони обвинувачення та місцевого суду, що ОСОБА_10 достовірно знав, що ОСОБА_12 є службовою особою, є абсурдними, так як потерпілий ніяких документів не пред'являв. Те, що він був у військовій формі, не гарантувало його належність до ЗСУ, оскільки того дня в приміщенні ТЦК були відвідувачі, які теж були у військовій, або схожій на неї формі. Зазначає, що функціональними обов'язками ОСОБА_12 не передбачено спілкування з військовозобов'язаними під час заповнення ними анкет та психологічних тестів, а робоче місце потерпілого знаходиться в іншому кабінеті. Вказує, що потерпілий першим розпочав бійку, поводив себе агресивно, а свідки, які приймали в ній участь, наносячи йому удари, є зацікавленими особами та не можуть давати правдиві й об'єктивні свідчення. Єдині неупереджені свідки, які могли повідомити правду, є ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , проте прокурор у судовому засіданні відмовився від їх допиту. Також сторона обвинувачення відмовилась витребувати повний відеозапис тих подій та записи з бодікамер поліцейських, які прибули на місце події, що свідчить про приховування фактів та обставин вчинення злочину самою прокуратурою. Апелянт зазначає, що експертизою не було виявлено на ножі слідів крові потерпілого, а лише виявлено кров, яка належить йому, чи ОСОБА_15 . Також не видно слідів крові на тілі потерпілого і під час перегляду відеозапису. ОСОБА_10 вказує, що під час конфлікту між ним та працівниками ТЦК він діяв виключно з метою самозахисту. Реальність загрози життю обвинуваченого зафіксовано на фрагменті відеозапису, та підтверджується перебуванням його у лікарні з наявними тілесними ушкодженнями.
Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та закрити відносно ОСОБА_10 кримінальне провадження. Зазначає, що свідки, на показання яких посилається місцевий суд, є зацікавленими особами, так як у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 потерпілий ОСОБА_12 та свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 завдали його підзахисному ударів руками і ногами, у зв'язку з чим він перебував на лікуванні у Чернігівській міській лікарні №2. За даним фактом П'ятим слідчим відділом Територіального управління ДБР проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №62025100150000567 від 12.02.2025 за ч.5 ст.426-1 КК України. При цьому свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили, як його підзахисний розмахував ножем, але хто завдав тілесних ушкоджень потерпілому, вони не бачили, як не бачили цього й інші свідки та потерпілий, допитані в суді. Вказує, що для встановлення факту наявності конфлікту між ОСОБА_12 та обвинуваченим, який був спровокований потерпілим, під час якого останній почав ображати ОСОБА_10 , сторона захисту заявляла клопотання про витребування запису камери спостереження з кабінету №29 ТЦК, але суд відмовив у задоволенні клопотання. Водночас, на наявному фрагменті відеозапису, який досліджувався в суді, убачається, що ОСОБА_12 штовхнув його підзахисного в груди та почав до нього наближатися. Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 показали, що його підзахисний поводив себе урівноважено, поки до кабінету не зайшов потерпілий. Зазначає, що хоча ОСОБА_12 є працівником ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте отримані ним тілесні ушкодження не пов'язані з його службовою діяльністю, яка полягає у веденні кадрової роботи в ТЦК, та не містять обов'язку щодо спілкування з військовозобов'язаними при заповненні ними карток соціально-психологічного вивчення кандидатів на проходження військової служби. Крім того, з показань свідка ОСОБА_19 встановлено, що робоче місце потерпілого знаходиться в кабінеті №24 та у день подій, які розглядаються, він взагалі перебував у відрядженні та повернувшись цього дня, доповідав йому про роботу. Вказує, що в даній ситуації ОСОБА_10 діяв у стані необхідної оборони, так як потерпілий не реагував на його попередження та продовжував наближатися до нього, обвинувачений допускав наявність у ОСОБА_12 вогнепальної зброї та можливість її застосування.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_10 і його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; думку прокурора, котрий просив вирок місцевого суду залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та показав, що він діяв у межах необхідної самооборони. Він реально побоювався за своє життя, оскільки перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , де потерпілий погрожував йому та перший накинувся на нього. У кабінеті №29 знаходились й інші працівники ТЦК. Оскільки ОСОБА_12 є військовослужбовцем, то ОСОБА_10 обґрунтовано допускав, що у потерпілого під курткою могла бути зброя, яку він міг застосувати відносно обвинуваченого. Наполягав на тому, що захищався, оскільки ОСОБА_12 на нього напав. Завдавати тілесних ушкоджень потерпілому він не хотів, була необхідність лише налякати останнього. ОСОБА_10 вважає, що неможливо було вчинити по іншому, окрім як застосувати ніж, бо була реальна загроза його життю.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, потерпілий ОСОБА_12 місцевому суду показав, що проходить службу на посаді начальника групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_4 , в його обов'язки також входить спілкування із особами щодо заповнення тестів/анкет. Обвинувачений прийшов до приміщення ТЦК по повістці, пройшов ВЛК, був визнаний придатним. Під час спілкування із ОСОБА_10 , який відмовився писати анкетування та тестування, останній встав перед ним впритул і тоді потерпілий його відштовхнув з метою власної безпеки, але обвинувачений дістав ніж, почав замахуватися. Тому ОСОБА_12 подумав, що обвинувачений хоче його вбити. ОСОБА_10 намагався поцілити ножем у шию, а потерпілий намагався від цього удару ухилитися та тримати його на відстані. Замахів було не менше 10. Співробітники ТЦК ОСОБА_16 та ОСОБА_17 намагались забрати ніж, але обвинувачений виявився дуже сильним. ОСОБА_10 повалили на стіл і врешті вдалось вибити ніж з руки, а потім його повалили на підлогу. Потім хтось викликав поліцію та «швидку». Тілесних ушкоджень він обвинуваченому не завдавав. Наполягав на тому, що ОСОБА_10 хотів його саме вбити, а не налякати.
Аналогічні за своїм змістом показання щодо обставин події потерпілий ОСОБА_12 надав і вказав під час проведеного із ним слідчого експерименту 26.02.2025, протокол проведення якого враховано місцевим судом.
Вказані вище показання потерпілого про обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_16 , спеціаліста-оператора служби охорони, та ОСОБА_17 , оператора групи військового обліку солдатів та сержантів запасу, які були очевидцями події, та у місцевому суді показали, що як працівники ТЦК займаються документацією щодо військовозобов'язаних та в той день перебували на своєму робочому місці в кабінеті №29. В кабінеті 29-1 були ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Під час заповнення анкети обвинувачений ОСОБА_10 , який перебував у кабінеті №29, відмовився будь-що підписувати. Коли зайшов ОСОБА_12 , який є безпосереднім відповідальним за повноту документації щодо військовозобов'язаних, в тому числі і щодо цих анкет, то ОСОБА_17 йому доповів, що ОСОБА_10 відмовляється підписувати анкету. Під час розмови ОСОБА_12 із ОСОБА_10 , яка спочатку була спокійна, ОСОБА_10 почав жорстко висловлювати своє обурення, лаятися, різко піднявся і руками почав хватати потерпілого за одяг і відштовхнув його. В свою чергу ОСОБА_12 теж почав відштовхувати ОСОБА_10 , щоб той не тримав його за одяг. Все відбувалось дуже стрімко. Потім ОСОБА_17 побачив, що ОСОБА_10 робить якісь рухи, наче наносить удари в область голови, шиї та ребер потерпілого. Як обвинувачений дістав ніж, він не бачив. Ніж був у правій руці. Він підскочив і почав тримати ОСОБА_10 за праву руку, одночасно підбіг ОСОБА_16 і вони намагались вибити ніж з руки. Обвинуваченого повалили на стіл, вибили ніж, після повалили його на підлогу. На обличчі ОСОБА_12 була кров, як розсічення. Також свідок ОСОБА_16 показав, що бачив як ОСОБА_10 підскочив і почав наносити ОСОБА_12 удари ножем. Бачив, що ОСОБА_10 ніж дістав із кишені штанів. Махав рукою дуже різко. Коли він вибив ніж з руки, то кинув його на підлогу. ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 вибігли із кабінету 29-1 та допомагали знешкодити ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_19 , начальник мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 , показав, що 10.01.2025 він виконував обов'язки начальника ОМТЦК та СП, оскільки начальник був у відпустці. В кабінеті №29 він бачив ОСОБА_10 , який підлягав призову на військову службу, тривав процес оформлення документів. Перебуваючи у своєму кабінеті, почув якусь наче сутичку. Вийшов і побачив як хлопці тримали ОСОБА_10 , в руках якого був великий ніж. У ОСОБА_12 була кров на обличчі. Ніж вибили, повалили ОСОБА_10 на підлогу. Якою була причина конфлікту, не знає. В цей день ОСОБА_12 прибув із відрядження, тому повинен був доповісти ОСОБА_19 про це. Тому потерпілий і опинився в кабінеті №29, хоча його робоче місце в кабінеті №24. До посадових обов'язків потерпілого входить спілкування з військовозобов'язаними.
Наведені свідчення потерпілого та свідків суд обґрунтовано поклав в основу вироку, дав їм належну оцінку та правильно визнав їх достовірними, оскільки вони підтверджують обставини вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення, узгоджуються з іншими доказами, зібраними у кримінальному провадженні. При цьому матеріалами провадження не підтвердилися твердження захисту про зацікавленість свідків - працівників ОМТЦК та СП, адже їх належність до військового органу не виключає доказового значення їхніх показань з мотивів зацікавленості як осіб, які були очевидцями скоєного кримінального правопорушення, про яке вони повідомили суду в тому обсязі, в якому володіли.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №46 від 23.01.2025, у ОСОБА_12 виявлено тілесне ушкодження у вигляді різаної рани в лівій скроневій ділянці голови, котре утворилось від дії гострого предмета з ріжучими властивостями і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як 21 день. Тілесне ушкодження могло утворитися від однієї травмуючої дії в ліву скроневу ділянку голови. Тілесне ушкодження знаходиться в зоні, досяжній для власної руки, однак конкретні умови заподіяння, в тому числі і власноручно, встановлюється виключно слідчими діями.
Місцевий суд, проаналізував висновки судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_12 та встановив, що виявлене у нього тілесне ушкодження, його локалізація, характер та кількість відповідала показанням потерпілого. Врахувавши такі дані висновку експертизи, суд визнав, що тілесні ушкодження потерпілий отримав саме внаслідок дій обвинуваченого.
Протоколом проведеного огляду речей (документів) від 11.01.2025, а саме диску з інформацією, вилученої з камери відеоспостереження в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено, що між потерпілим та обвинуваченим відбувається розмова, потім ОСОБА_12 робить поворот тіла в бік відходу від ОСОБА_10 , і в цей час обвинувачений різко встає, підходить впритул до потерпілого, який його відштовхує від себе. Потім ОСОБА_10 , тримаючи потерпілого лівою рукою та держачи його на відстані, правою рукою вже дістає ніж з кишені, розкриває його та починає наносити удари ОСОБА_12 , який ухиляється. В цей час обидві руки потерпілого знаходяться в полі зору обвинуваченого.
Під час проведення огляду місця події 10.01.2025, а саме приміщення службового кабінету №29 ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено предмет, зовні схожий на розкладний ніж, сліди речовини бурого кольору.
Висновком судово-імунологічної експертизи №41-47-2025 від 11.02.2025 встановлено, що при експертизі слідів світло-бурого кольору на клинку ножа виявлена кров людини, в серологічному дослідженні якої виявлений антиген А ізосерологічної системи АВО. При серологічному дослідженні слідів крові виявлені антиген В та ізогемаглютинін ани-А ізосерологічної системи АВО. Дані сліди крові можуть походити від чоловіка, кров якого відносить до групи В (ІІІ) з ізогемаглютиніном анти-А ізосерологічної системи АВО.
Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.2 ст.350 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв'язку із її службовою діяльністю, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, частиною 2 ст.350 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких.
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, характеризується прямим умислом і спеціальною метою, зокрема, припинити діяльність службової особи або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Особа, яка вчиняє це кримінальне правопорушення, повинна усвідомлювати, що потерпілий виконує свої службові обов'язки в момент вчинення злочину.
Твердження сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_12 під час події 10.01.2025 не виконував обов'язки військової служби, тому обвинувачений не знав, що перед ним службова особа, є необґрунтованими, так як ОСОБА_12 в ході конфлікту перебував у військовій формі, був без верхнього одягу, інші співробітники ТЦК йому доповідали про поведінку обвинуваченого, який не міг не розуміти, що потерпілий в цей час є службовою особою.
Окрім того, перебування потерпілого на службі підтверджується наказом про призначення ОСОБА_12 на посаду начальника групи персоналу Чернігівського ОМТЦК, його функціональними обов'язками на цій посаді. Отже, ОСОБА_12 10.01.2025 під час конфлікту із ОСОБА_10 був службовою особою та виконував службові обов'язки.
Твердження сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_10 необхідної оборони, не заслуговують на увагу та не відповідають матеріалам кримінального провадження, виходячи з наступного.
Згідно з частинами 1 та 2 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Судам слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Проаналізувавши ситуацію, яка передувала заподіянню тілесних ушкоджень потерпілому, та з урахуванням зазначених вище норм закону, колегія суддів вважає, що в обстановці, яка склалася між потерпілим та обвинуваченим, була відсутня реальна загроза життю і здоров'ю останнього.
Зокрема, з показань як самого обвинуваченого, так і потерпілого та свідків, а також з переглянутого відеозапису установлено, що ОСОБА_10 розпочав суспільно-небезпечні дії щодо потерпілого після того, як останній під час розмови з обвинуваченим, зробив поворот тіла в бік відходу від ОСОБА_10 . У цей час обвинувачений різко встає, підходить впритул до ОСОБА_22 , який його відштовхує від себе, в цей час обидві руки потерпілого знаходяться в полі зору обвинуваченого, в них нема жодного предмету, який би свідчив про загрозу для життя останнього. При цьому, будь-які протиправні дії щодо нього потерпілий не застосовував, що, на переконання колегії суддів, свідчить про відсутність обставин, які б давали підстави стверджувати про те, що ОСОБА_10 перебував у стані необхідної оборони. Кількість замахів ножем, ділянка насенення їм ударів свідчать про те, що обвинувачений не захищався, а мав на меті саме завдати шкоди потерпілому.
Відтак, у цьому кримінальному провадженні відсутні докази протиправних посягань з боку потерпілого, а відповідно, і щодо відсутності стану необхідної оборони у ОСОБА_10 за обставин, які склалися під час подій. На переконання колегії суддів, обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Доводи сторони захисту, що поза увагою місцевого суду залишився факт наявності у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які за часом відповідають даті події - 10.01.2025, є непереконливими, оскільки не спростовують факт отримання тілесних ушкоджень потерпілим, а відтак не впливають на фактичні обставини кримінального правопорушення щодо ОСОБА_12 .
Крім того, в провадженні П'ятого слідчого відділу Територіального управління ДБР проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №62025100150000567 від 13.02.2025 за ч.5 ст.426-1 КК України, за заявою ОСОБА_10 по факту спричинення йому тілесних ушкоджень невстановленими військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_4 . Досудове розслідування у вказаному провадженні на даний час триває, вживаються заходи до встановлення всіх обставин вчинення правопорушення та прийняття кінцевого законного рішення.
Також не спростовує обставин вчинення кримінального правопорушення та не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого його твердження про проведення ВЛК з грубим порушенням норм законодавства, так як судовий контроль за рішеннями ВЛК здійснюється в межах компетенції адміністративних судів.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що його розгляд у суді першої інстанції проведений із дотриманням положень глави 28 КПК України. Сторона захисту в цій справі реалізувала свої процесуальні права в тій самій мірі, що і сторона обвинувачення, зокрема право подавати докази та доводити перед судом їх переконливість. Заявлені стороною захисту клопотання, зокрема щодо витребування доказів (відеозапису), на що посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, місцевий суд розглянув із дотриманням вимог ст.350 КПК України.
Доводи обвинуваченого про те, що не було допитано свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , були предметом оцінки місцевого суду. Так, прокурор відмовився від допиту вказаних свідків у судовому засіданні, а сторона захисту теж не наполягала на їх виклику й допиті. Тому з метою дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження, виходячи з принципу диспозитивності, суд прийняв рішення про подальший розгляд цього кримінального провадження без виклику і допиту свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
Посилання сторони захисту на недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, і на переконання колегії суддів, є лише способом уникнення останнім кримінальної відповідальності.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Під час досудового розслідування, судового та апеляційного розгляду були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні слідчі дії, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження випливає, що висновки місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, зроблені з дотриманням вимог ст.23 КПК України, на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст.94 КПК України.
Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_10 міру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК України, з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення; ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_10 покарання саме у виді обмеження волі, у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.350 КК України, за якою він притягується до кримінальної відповідальності, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці, з чим погоджується і колегія суддів.
Порушень місцевим судом під час розгляду кримінального провадження вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст.404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4