Справа № 591/7907/24
Номер провадження 22-ц/816/1546/26
12 березня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Петен Я.Л.,
суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,
з участю секретаря судового засідання: Кияненко Н.М.
у присутності:
представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Руднєва Євгена Геннадійовича
представника Сумської обласної прокуратури Мороза Олександра Володимировича
представника Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області Кравченко Наталії Миколаївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Клименко А.Я. у м. Суми, повне судове рішення складене 24 березня 2025 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Сумської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Руднєва Є.Г., звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом, який мотивував тим, що 10 вересня 2011 року старшим слідчим СВ прокуратури Сумської області його затримано за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 358, ч. 5 ст. 191 КК України.
12 вересня 2011 року постановою Сумського районного суду Сумської області йому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
20 вересня 2011 року старшим слідчим СВ прокуратури Сумської області винесено постанову про його притягнення як обвинуваченого у кримінальній справі №1180078, та пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 358 (в редакції чинній станом на 2008 рік), ч. 5 ст. 191 КК України.
20 січня 2012 року заступником прокурора Сумської області затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі №1180078 за його обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3, ст. 358, ч. 2 ст. 368 (в редакції чинній станом на 2008-2009 роки), ч. 4 ст. 190 КК України, а саме у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах, підробленні документів, вчиненому повторно, та використанні завідомо підробленого документа.
20 червня 2012 року постановою Сумського районного суду Сумської області йому змінено запобіжний захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнено з-під варти.
19 липня 2012 року постановою Сумського районного суду Сумської області змінено йому як підсудному запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою.
Вироком Сумського районного суду Сумської області від 18 травня 2013 року у справі №1-66/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки, міру запобіжного заходу залишено в силі, за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
25 липня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Сумської області, вирок Сумського районного суду Сумської області від 18 травня 2013 року відносно ОСОБА_1 скасовано у зв'язку невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та направлено справу на новий судовий розгляд.
07 серпня 2014 року вироком Сумського районного суду Сумської області у справі №1/587/11/14 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 368 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 2 роки 4 місяці 7 днів, термін утримання під вартою з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року, з 19 липня 2012 року до 26 лютого 2014 року зараховано в строк відбуття покарання, за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
16 жовтня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Сумської області вирок Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року в частині визнання винним та засудження за ч. 2 ст. 368 КК України скасовано та направлено на новий розгляд, а в частині виправдання за ч. 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 358 КК України за відсутністю в його діях складів злочинів залишено без змін.
Тобто, 16 жовтня 2014 року виправдувальний вирок Сумського районного суду Сумської області відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України набрав законної сили, та останній набув право відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним переслідуванням.
Водночас, постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 серпня 2018 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України була повернута прокурору для проведення додаткового розслідування.
Сумським РУП ГУНП в Сумській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №120182004400004077 від 27 листопада 2018 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
28 червня 2024 року постановою слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області кримінальне провадження №120182004400004077 від 27 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 368 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 його складу. Постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.
Вказував, що він незаконно перебував під слідством і судом з 10 вересня 2011 року - дати його фактичного затримання по 28 червня 2024 року - дати винесення постанови у кримінальному провадженні №120182004400004077 від 27 листопада 2018 року про закриття провадження. Постанова не оскаржувалась та набрала законної сили. Вказаний період становить 153 місяці та 19 днів. Незаконне затримання та тримання під вартою було протягом періоду з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року, з 19 липня 2012 року до 26 лютого 2014 року, загалом становить 28 місяців 17 днів.
Окрім того, він на момент затримання з 2011 року до 31 травня 2018 року працював в ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе». Він був незаконно позбавлений можливості працювати та отримувати дохід у період перебування під вартою з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року та з 19 липня 2012 року до 26 лютого 2014 року, що загалом становить 28 місяців 17 днів.
Згідно з довідкою форми ОК-5 його заробітна плата за два місяці до затримання становила: у липні - 2371,15 грн, у серпні - 2837,74 грн, що разом складає 5208,89 грн. Кількість календарних днів у липні 2011 року та серпні 2011 року - 62 дні. Отже вважав, що середньоденна заробітна плата вираховується шляхом ділення суми заробітної плати за два місяці, що передували затриманню - 5208,89 грн на число календарних днів - 62 дні, та становить 84,01 грн. Заробіток, який він втратив внаслідок незаконних дій вважав необхідно розраховувати множенням середньоденної заробітної плати 84,01 грн на кількість днів тримання під вартою - з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року (284 дні), з 19 липня 2012 року до 26 лютого 2014 року (587 дні) - 871 дні, що складає - 73 172,71 грн.
Посилаючись на вищевказані обставини, просив суд: стягнути на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 1500000 грн; 73172,71 грн втраченого внаслідок незаконних дій заробітку у ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе».
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі - 1500000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачений внаслідок незаконних дій заробіток у ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» у розмірі 73172,71 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відносно ОСОБА_1 постановлено виправдувальний вирок та в подальшому закрито кримінальне провадження, а тому у нього виникло право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Мінімальний гарантований розмір компенсації моральної шкоди, з урахуванням часу перебування позивача під слідством та судом, становить 1229066,7 грн, однак суд вважав, що наявні підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1500000 грн, оскільки позивач під час провадження зазнав набагато глибших моральних страждань, ніж просто від пасивного перебування під слідством та судом. Також суд вважав, що позивач, перебуваючи під вартою, незаконно був позбавлений заробітку у період перебування під вартою з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року та з 19 липня 2012 по 26 лютого 2014 року, що складає 73172,71 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Сумська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди. В іншій частині скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що при визначенні періоду, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, заподіяна позивачу, судом не враховано норми ст. 43 та 532 КПК України, а також ту обставину, що вироком Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 жовтня 2014 року, позивача виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. То, на думку прокуратури, саме з 16 жовтня 2014 року позивач є реабілітованим та позбавленим будь-яких обмежень у правах, а кримінальне провадження відносно нього - завершеним. Вважає, що позивачем не надано доказів наявності обмежень, викликаних кримінальним переслідуванням у період з 16 жовтня 2014 року до 28 червня 2024 року. Вказує, що позивач перебував під слідством та судом з 10 вересня 2011 року до 16 жовтня 2014 року, тобто 3 роки 1 місяць і 7 днів. Таким чином, позивачу підлягають відшкодуванню грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати на час постановлення рішення за 37 місяців та 7 днів перебування під слідством і судом в сумі 297867 грн. Водночас позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі.
Також, на думку прокуратури, позивачем не підтверджено належними доказами заподіяння йому матеріальної шкоди у виді втраченого заробітку, оскільки не подано доказів перебування його у трудових правовідносинах з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» та довідки про його середньомісячну заробітну плату за останні два календарні місяці роботи, отриманої ним до затримання. Наведений у позовній заяві розрахунок матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку не відповідає Порядку №100. У довідці за формою ОК-5 не відображено складові заробітної плати за два місяці до його затримання. Розрахунок середньоденної заробітної плати проведено у календарних днях, замість фактично відпрацьованих робочих.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Руднєв Є.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду - без змін. Зазначає, що зміст апеляційної скарги фактично зводиться до переоцінки належно встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Від Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури задовольнити. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачем не наведено обґрунтованих розрахунків, з яких він виходить при визначенні моральної шкоди в розмірі 1500000,00 грн, а також не надано доказів реальності розміру заявленого до відшкодування суми втраченого заробітку.
У судовому засіданні апеляційного суду представник Сумської обласної прокуратури, Мороз О.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, його представник, адвокат Руднєв Є.Г., проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, Кравченко Н.М., доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з'явилися у судове засідання.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 вересня 2011 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Сумської області затримано Братушку Ю.В. як особу, підозрювану у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч.ч. 2,3 ст. 358 КК України (а.с. 10-11).
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 12 вересня 2011 року у справі №4-84/11 обрано ОСОБА_1 , підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч.ч. 2,3 ст. 358 КК України, запобіжний захід у вигляді взяття під варту(а.с. 14).
Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Сумської області від 20 вересня 2011 року притягнуто ОСОБА_1 як обвинуваченого у кримінальній справі №11800078 та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 358 (в редакції чинній станом на 2008 рік), ч. 5 ст. 191 КК України (а.с 15-17).
20 січня 2012 року заступником прокурора Сумської області затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі №1180078 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 368 (в редакції чинній станом на 2008-2009 роки), ч. 4 ст. 190 КК України (а.с.18-57).
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 20 червня 2012 року у справі №1-66/2012 змінено запобіжний захід ОСОБА_1 з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнено його з-під варти в залі суду (а.с. 58).
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 19 липня 2012 року змінено ОСОБА_1 , як підсудному, запобіжний захід із підписки про невиїзд на утримання під вартою, взято його під варту в залі суду (а.с. 59).
Вироком Сумського районного суду Сумської області від 18 травня 2013 року по справі №1-66/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки, міру запобіжного заходу залишено в силі, за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (а.с. 60-70).
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2013 року, вирок Сумського районного суду Сумської області від 18 травня 2013 року відносно ОСОБА_1 скасовано у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та направлено справу на новий судовий розгляд (а.с. 71-73).
Вироком Сумського районного суду Сумської області 07 серпня 2014 року у справі №1/587/11/14 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 368 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки 4 місяці 7 днів, термін утримання під вартою з 10 вересня 2011 року по 20 червня 2012 року, з 19 липня 2012 року по 26 лютого 2014 року зараховано в строк відбуття покарання, за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (а.с. 74-84).
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 жовтня 2014 року вирок Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року в частині визнання винним та засудження за ч. 2 ст. 368 КК України скасовано та направлено на новий судовий розгляд, а в частині виправдання за ч. 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 358 КК України за відсутністю в його діях складів злочинів залишено без змін (а.с. 85-88).
Постановою слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області від 28 червня 2024 року матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120182004400004077 від 26 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 368 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с. 94-97).
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 5 статті 9, частини 6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У частинах 1, 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до положень статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень.
Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом з 10 вересня 2011 року до 28 червня 2024 року, що складає 153 місяці 19 днів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1500000 грн 00 коп., завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, суд першої інстанції правильно обрахував мінімальний гарантований розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на день розгляду справи (1229066,7 грн), врахував глибину і тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом та правильно вважав, що наявні підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 1500000 грн, оскільки позивач під час провадження зазнав набагато глибших моральних страждань, ніж просто від пасивного перебування під слідством та судом. Вказаний розмір може вважатися достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до його безпідставного збагачення.
У цій справі завдана позивачу моральна шкода полягає у: спричиненні йому моральних страждань внаслідок обмеження його конституційних прав; порушенні нормальних соціальних зв'язків; необхідності звертатися за отриманням правової допомоги для реалізації права на захист; перебуванні під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочинів, що негативно вплинуло на його репутацію; ускладненні відносин між знайомими, колегами по роботі та родичами; обмеженні в можливості залишати місце постійного проживання.
На окрему увагу суду заслуговує обставина перебування позивача під вартою більше двох років, що само по собі свідчить про завдання йому значної моральної шкоди, оскільки протягом цього тривалого періоду позивач був незаконно позбавлений свободи. Негативний вплив такого незаконного позбавлення свободи позивача більше двох років, на всі сфери його життя та на його ментальне здоров'я, є очевидним.
Колегія суддів зауважує, що такий розмір компенсації є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку з перебуванням під слідством і судом, застосуванням у кримінальному провадженні процесуальних дій та заходів, що обмежували його права і свободу, внаслідок чого було порушено нормальні життєві зв'язки позивача та виникла потреба у застосуванні додаткових зусиль для організації життя.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про те, що саме з 16 жовтня 2014 року позивач вважається реабілітованим та позбавленим будь-яких обмежень у правах, а кримінальне провадження відносно нього завершеним, оскільки вироком Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 виправдано, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з частинами 1-4 статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Закриття кримінального провадження можливе за наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.
Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Реабілітуючі - це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.
Висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі) або вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.
Незалежно від того, яка із вказаних обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17).
Матеріалами справи встановлено, що вироком Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 368 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 2 роки 4 місяці 7 днів, термін утримання під вартою з 10 вересня 2011 року по 20 червня 2012 року та з 19 липня 2012 року по 26 лютого 2014 року зараховано в строк відбуття покарання, а за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України - виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 жовтня 2014 року вказаний вирок Сумського районного суду Сумської області від 07 серпня 2014 року в частині визнання ОСОБА_1 винним та засудження його за ч. 2 ст. 368 КК України скасовано та направлено на новий судовий розгляд, а в частині виправдання за ч. 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 358 КК України за відсутністю в його діях складів злочинів - залишено без змін.
Тобто з 16 жовтня 2014 року позивач був лише частково реабілітованим за певними статтями КК України. Водночас за однією із статей, за якою він обвинувачувався, вирок було скасовано судом апеляційної інстанції та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вказані обставини також були предметом судового розгляду у справі № 591/648/23.
І лише 28 червня 2024 року, після повернення Ковпаківським районним судом м. Суми прокурору справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 368 КК України для провадження додаткового розслідування, постановою слідчого Сумського РУП ГУНП в Сумській області кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 368 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120182004400004077 було закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу цього кримінального правопорушення. Тобто повністю реабілітованим ОСОБА_1 є з 28 червня 2024 року. Отже останнім днем періоду, за який може бути стягнута моральна шкода є день винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження та не скасованої в подальшому прокурором.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі через відсутність обмежень прав позивача протягом періоду з 16 жовтня 2014 року по 28 червня 2024 року.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2), в якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», де ЄСПЛ вказав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
Кримінальне переслідування позивача тривало загалом більше 12 років (153 місяці 19 днів).
Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22.
Аналіз наявних у справі доказів свідчить про те, що тривалість кримінального провадження державними органами щодо позивача поза розумним сумнівом призвела до його моральних страждань, зумовлених невизначеністю та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди у розмірі та порядку, встановленому законом.
Складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду цієї справи.
Щодо відшкодування втраченого заробітку колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
У пункті 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Відповідно до пункту 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок №100).
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Встановлено, що ОСОБА_1 на момент затримання (10 вересня 2011 року) до 31 травня 2018 року працював в ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» (а.с. 89).
Термін перебування позивача під вартою у період з 10 вересня 2011 року до 20 червня 2012 року та з 19 липня 2012 року до 26 лютого 2014 року становить 28 місяців 17 днів.
На підтвердження втраченої заробітної плати, ОСОБА_1 надав довідку з індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, з якої слідує, що заробітна плата позивача за два місяці до затримання становила: у липні - 2371,15 грн, у серпні - 2837,74 грн, що разом складає 5208,89 грн. Суд першої інстанції, визначаючи розмір заробітку (73172,71 грн), який позивач втратив у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, правильно виходив із розміру заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у вересні 2011 року під варту). Водночас суд здійснив розрахунок втраченого позивачем заробітку протягом перебування його під вартою, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача (84,01 грн) шляхом ділення суми заробітної плати за два місяці, що передували затриманню - 5208, 89 грн. на число календарних днів - 62 дні, і подальшим її множенням на кількість календарних днів (871) перебування позивача під вартою.
При цьому Порядком № 100 передбачено для розрахунку застосування у цьому випадку робочих днів. Тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити свій розрахунок виходячи з середньомісячного заробітку позивача до вчинення щодо нього незаконних дій. Так сума втраченого позивачем заробітку за час перебування його під вартою складає 73367,21 ((5208,89:2)x28,17). Оскільки вказана сума є більшою ніж розрахована та стягнута судом першої інстанції і яку позивач просив стягнути, то колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо розміру втраченого позивачем заробітку по суті правильним.
Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню втрачений заробіток в сумі 73172,71 грн, оскільки він, перебуваючи під вартою протягом 28 місяців 17 днів, не мав можливості заробляти собі на життя та був позбавлений можливості отримувати дохід.
У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються колегією суддів.
Отже за встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов привального висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом при вирішенні спору були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 та ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.
Головуючий (суддя-доповідач): Я.Л. Петен
Судді : А.О. Замченко
О.М. Черних