16.03.26
22-ц/812/517/26
Провадження № 22-ц/812/517/26 Головуючий суду першої інстанції Черенкова Н.П.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
16 березня 2026 року м. Миколаїв Справа 490/10497/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Коломієць В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року , постановлену під головуванням судді Черенкової Н.П., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача,
22 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів.
Позов обґрунтовувала тим, що у лютому 2021 року вона натрапила в мережі Інтернет на інвестиційну організацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і зареєструвалася на веб-сайті цієї організації. У телефонних розмовах брокер компанії «Траст Макворі Кепітал» умовив її вносити кошти на її так званий «торговий рахунок».
Позивачка вчинила декілька платежів. Ці платежі вона вважала, і як її переконували брокери, були спрямовані на внесення коштів на її «торговий рахунок» у цій організації та на обслуговування цього рахунку. Фактично ж кошти сплачувалися на рахунки кількох різних суб'єктів господарської діяльності. Брокер пояснював їй, що ці підприємці та організації є офіційними представниками компанії, уповноваженими на вирішення будь яких питань в межах України.
У період з лютого по березень 2021 року вона внесла кошти в загальній сумі понад 67 000 грн на свій торговий рахунок, у подальшому брокер не виходив на зв'язок.
Потім з позивачкою почав працювати інший брокер, який запропонував продовжити інвестиційну діяльність, обіцяв швидке повернення коштів із суттєвим заробітком.
Згодом, 07 липня 2021 року ОСОБА_3 здійснила платіж на суму 26 101 грн та другий платіж 09 липня 2021 року на суму 29 001 грн на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Пізніше позивачці стало відомо, що інвестиційної організації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » офіційно не існує.
Позивачка особисто не знайома із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , ніколи із ним не зустрічалася, ніяких угод вони не укладали, жодних послуг, у тому числі платіжних або інформаційних, відповідач їй не надавав.
Вказувала, що між нею та відповідачем склалися правовідносини, які мали ознаки правочину з надання послуг. Разом із тим, цей правочин мав дефектний характер та зі сторони фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 був здійснений з використанням нечесної підприємницької практики.
Участь відповідача у цьому правочині полягала в тому, що він прийняв від неї оплату за інформаційну послугу, хоча насправді будь-яких послуг їй не надав. Дії відповідача по відношенню до споживачів вказують на наявність ознак нечесної підприємницької діяльності.
Належним способом захисту її порушених прав позивачка вважає застосування наслідків недійсності правочину (здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики) у вигляді стягнення з відповідача на її користь коштів у сумі 55 102 грн.
Крім того, зазначає, що у зв'язку із вказаними подіями, вона перенесла сильне душевне потрясіння, як власне через втрату вагомої суми коштів, так і через усвідомлення непорядності, не доброчесності дій відповідача, що було для неї не очікуваним і не вкладалося у її світогляд. Таким чином дії відповідача спричинили їй душевні страждання, внаслідок чого виникла необхідність застосування значних зусиль для організації її життя та відновлення її порушених прав.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь кошти у сумі 55 102 грн, інфляційні втрати в сумі 27 079.09 грн, три проценти річних у сумі 5 480.52 грн та 27 551 грн відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача передано до Основ'янського районного суду м. Харкова на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України.
Ухвала суду мотивована тим, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27ЦПК України, відповідно до якої позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
Не погодившись з цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати в та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що питання про підсудність, за загальним правилом, повинно вирішуватися не на стадії підготовчого провадження, а до відкриття провадження у справі. Якби суд першої інстанції мав заперечення щодо запропонованої нею альтернативної підсудності, то міг передати справу за підсудністю до відкриття провадження. Після одержання позовної заяви у районного суду виникали певні запитання щодо обґрунтування пред'явленого позову до відповідача як фізичної особи - підприємця, у зв'язку із чим ухвалою від 25 листопада 2024 року суд залишив позовну заяву без руху. Проте після одержання пояснення від 04 грудня 2025 року суд ухвалою від 06 грудня 2025 року відкрив провадження у справі, не знайшовши для цього будь яких перешкод, зокрема в частині підсудності
Станом на 09 грудня 2025 року судом не було отримано будь-яких нових даних, які б вказували на необхідність зміни підсудності і яких не існувало на момент відкриття провадження у справі.
Передача справи за підсудністю на цьому етапі розгляду справи, через дванадцять місяців після відкриття провадження, є порушенням принципу res judicata (принципу правової визначеності).
Оскаржувана ухвала суду фактично базується на попередній оцінці судом характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи. З огляду на стадію процесу така оцінка є передчасною.
У постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що обставини, які мають значення для справи, повинні встановлюватися під час ухвалення рішення по суті справи.
Суд першої інстанції допустив звужене тлумачення споживчих правовідносин і дійшов помилкового висновку, що на спірні правовідносини не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
У позовній заяві ОСОБА_1 наводила конкретні доводи стосовно поширення норм споживчого права на спірні правовідносини.
Позадоговірні відносини між споживачем та суб'єктом господарювання за обставин, описаних у позові, також передбачають застосування положень Закону «Про захист прав споживачів», в тому числі в аспекті заборони нечесної підприємницької практики та її правових наслідків.
Суд першої інстанції безпідставно послався на правові позиції Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року № 636/4846/25 та № 639/1073/25 оскільки вони стосуються інших осіб. Суд першої інстанції взагалі не зазначив, які саме висновки судів у зазначених постановах вважає вартими уваги, і яким чином вони впливають на обґрунтування правової позиції суду у цій справі.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Постановляючи ухвалу про передачу до Основ'янського районного суду м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів", а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами частини 1 статті 27 ЦПК України. Зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_1 , що відноситься до території Основ'янського районного суду м. Харкова, а тому, зважаючи на положення пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України, справа підлягає передачі на розгляд іншого суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам процесуального закону.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 5 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пунктів 17, 19 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Згідно пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З огляду на характер правовідносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», його дія поширюється на відносини, які виникають із договорів, актів законодавства та інших угод, які не суперечать Закону.
ОСОБА_1 пред'явила позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , зазначивши у позовній заяві, що не укладала з відповідачем угод, договорів, не мала з ним ніяких домовленостей і відповідач не надав їй жодних послуг.
За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка не є споживачем послуг від відповідача, тому підстави для застосування положень частини 5 статті 28 ЦПК України для визначення підсудності даної позовної заяви відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що предметом позову є захист прав позивачки як споживача послуг, які їй надав відповідач, а тому вона має право пред'явити позов за правилами альтернативної підсудності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень діючого процесуального законодавства та суперечать позиції Верховного Суду в ухвалі від 15 грудня 2025 року у справі № 639/1073/25.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України та реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини 1 статті 411 ЦПК України).
Суд, встановлений законом, є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.
З огляду на викладене посилання ОСОБА_1 на порушення судом принципу res judicata при постановленні оскаржуваної ухвали - не можуть бути прийняті до уваги.
За такого, встановивши після відкриття провадження у справі, що на спірні правовідносини не розповсюджується правила альтернативної підсудності, суд дійшов правильного висновку про необхідність передачі справи за належною територіальною підсудністю.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються того, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Тоді як у справі, що переглядається, оскаржувана ухвала була постановлена судом після відкриття провадження у справі.
Також твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції послався на правові позиції Харківського апеляційного суду у справах № 636/4846/25 та № 639/1073/25 заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Між тим така помилковість не вплинула на правильне вирішення питання щодо підсудності справи, що переглядається.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не порушені норми процесуального права, а тому на підставі статті 375 КПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою, розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
В.В. Коломієць
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.