єдиний унікальний номер справи 531/1530/24
номер провадження 2/531/318/26
16 березня 2026 року м. Карлівка
Карлівський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Попова М.С.,
за участю секретаря - Клименко Т.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Гудзь Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , за участі представника позивача адвоката Гудзь Любові Григорівни, до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -
Позивачка звернулася до суду із позовною заявою, у якій просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилається на те, що сторони з 25.06.2016 по 29.08.2023 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу сторони продовжили піклуватись про сина та виховувати його. Відповідач постійно нехтував належними цінностями, виникали сварки, свідком яких часто ставала дитина. Відповідач постійно, в присутності дитини, під час сварок використовував ненормативну лексику, в результаті чого син почав копіювати батька та говорити подібні висловлювання. На початку березня 2024 року відповідач, без згоди позивачки змінив місце проживання сина ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_2 повністю ізолював малолітню дитину від матері. У телефонному режимі позивачка намагалася знайти порозуміння та зустрітися з сином проте відповідач у грубій формі відмовляв у побаченні з дитиною, а пізніше взагалі заблокував, фактично позбавивши єдиного джерела інформації щодо дитини. 22.05.2024 року вчергове прибувши до школи та намагаючись забрати Платона додому його класний керівник ОСОБА_5 перешкодила у цьому позивачу та повідомила, що відповідач ОСОБА_2 заборонив віддавати дитину матері. Позивачка не згодна, щоб син проживав із відповідачем, наполягає на визначенні місця проживання сина разом із нею, вважає, що в інтересах дитини необхідно визначити його місце проживання з матір'ю. Позивачка працює педагогом-організатором в Попівській гімназії №2 Карлівської міської ради, має достатній рівень доходу, позитивно характеризується за місцем роботи. Позивачка є власником 1\2 частини житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 . Раніше син мав більшу прихильність до матері, до того часу поки відповідач не ізолював його від неї та не почав маніпулювати дитиною. Під час телефонної розмови син сказав позивачу, що вона «погана», що на глибоке переконання позивачки є впливом зі сторони батька на дитину. Наразі, після тривалої ізоляції, позивачка не уявляє який вплив було здійснено на дитину. До дій відповідача відносно сина, вони спокійно жили, навчались, гуляли з сином i жодних підстав для негативного ставлення дитини до матері не було. З березня 2024 по кінець травня 2024 року у Платона дуже низька відвідуваність школи. Крім того, дитина не відвідує жодних гуртків для гармонійного розвитку. Позивачка вважає, що визначення місця проживання сина із матір'ю буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини, оскільки вона належним чином виконує свої материнські обов'язки, має самостійний дохід, належні умови для проживання дитини, піклується про фізичне та духовне виховання, виховувала та зобов'язується виховувати сина в атмосфері турботи та любові.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач та його представник в судове засідання повторно не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, повідомивши, що не має можливість взяти участь у судовому засіданні, через зайнятість у розгляді кримінального провадження у іншому складі суду.
Судом, без виходу до нарадчої кімнати, розглянувши клопотання представника позивача, було винесено ухвалу, якою визнано неповажною зазначену представником відповідача причину відкладення та продовжено розгляд справи.
Таким чином суд, за згоди сторони позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Представник третьої особи до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином. Мається заява про розгляд справи без участі уповноваженого ними представника.
Заслухавши сторону позивача, дослідивши письмові докази по справі окремо та в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що Рішенням Карлівського районного суду від 29.08.2023, було розірвано шлюб між сторонами, що було зареєстровано 25.06.2016 (а.с.19-21).
Від спільного подружнього життя сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У частинах першій, другій статті 161 СК України зазначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів»
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Судом встановлено, що після розірвання шлюбу сторони спільно піклувалися та виховували малолітнього сина ОСОБА_4 , до того часу поки батько дитини (відповідач по справі) не забрав дитину до невідомого місця проживання, не почав перешкоджати зустрічам позивачки з сином, забирати з школи, спілкуватися по телефону. На даний час між сторонами по справі наявний спір, щодо місця проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 .
Позивачем до матеріалів справи додано скріншоти з її телефону на підтвердження систематичного звернення у повідомленнях до відповідача з питаннями, щодо повідомлення місця перебування сина ОСОБА_4 . У повідомленнях неодноразово просила повернути сина, поговорити з ним (а.с.38-40). Також додала скріншоти великої кількості вихідних дзвінків до абонента «Олександр» мобільний номер НОМЕР_1 .
Стороною відповідача належними та допустимими доказами не було спростовано факту належності вказаного номеру телефону відповідачу ОСОБА_2 .
Позивачка на ім'я директора Карлівського ліцею №1, де навчається син ОСОБА_4 , зверталася зі скаргою (а.с.53), у якій зазначалося про те, що 22.05.2024 ОСОБА_1 прийшла до ліцею, щоб забрати свою дитину, але вчитель ОСОБА_5 перешкодила цьому, подзвонивши батькові дитини ОСОБА_2 та відразу повідомивши про намір матері забрати сина. Вказала на незаконність дій вчителя.
Також ОСОБА_1 надали скріншоти переписки з вчителем сина, з якої вбачається, що на неодноразові звернення позивачки, вчителькою повідомлялося про відсутність ОСОБА_4 у школі та про те, що він не приєднувався до дистанційних уроків (а.с.46-52).
Рішенням Карлівського районного суду від 16.10.2023 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-26).
Позивачка працює педагогом-організатором в Попівській гімназії №2 Карлівської міської ради, має достатній рівень доходу, позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.27, 28, 29-32).
Згідно наданих медичних довідок, доданих до матеріалів справи (а.с. 33, 34), ОСОБА_1 на дату видачі довідок, останні п'ять років не зверталася за медичною допомогою до лікарів нарколога та психіатра.
Відповідно до висновку служби у справах дітей ВК Карлівської міської ради від 21.06.2024 (а.с.86-87), вважається за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 22 серпня 2024 року провадження в справі було зупинено в зв'язку з призначенням по справі судово-психологічної експертизи. 28 листопада 2024 року справа повернулась з Полтавського НДЕКЦ МВС України з висновком експертизи та ухвалою суду від 09.12.2024 провадження у справі відновлено.
Відповідно до висновку експерта від 22.11.2024 №СЕ-19/117-24/14856-ПС (а.с.129-139), вербальне ставлення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до батька ОСОБА_2 визначено як позитивне. Наявність ознак особливої близькості з батьком, «безпечний надійний» тип прив'язаності , наявне відчуття суб'єктивного благополуччя, яке сформувалося за час проживання з батьком. Емоційне ставлення дитини до батька визначено як «нейтральне».
Вербальне ставлення до матері ОСОБА_1 визначено як амбівалентне. Проявами негативного ставлення є зазначення агресивних проявів в поведінці матері (подробиць ситуацій чи пояснень ОСОБА_4 не зміг навести), зазначення негативного ставлення Платона до матері та образ на неї. Зазначене може бути обумовлене усвідомленим/неусвідомленим психологічним індукуванням з боку батька (механізм формування у дітей негативного ставлення до того з батьків що проживає окремо), оскільки пояснення ОСОБА_4 причин власної образи або негативного ставлення до матері не є цілком самостійними, адже перевищують рівень осмислення ним ситуації в силу його вікової зрілості. Проявами позитивного ставлення ОСОБА_4 до матері є потреба у теплих емоційних стосунках, турботі з боку матері, що виражалась в позитивних спогадах про матір, в бажанні контактувати з матір'ю, загальним позитивним сприйняттям стосунків «мати-дитина».
Під час психологічного дослідження виявлені особливості виховної поведінки ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_4 , які проявляються у переважанні в його прагненнях щодо сина власних бажань та бажань дитини, але не інтересів та потреб дитини; у відсутності сприяння збереженню/відновленню позитивних стосунків між ОСОБА_4 та його матір'ю; в усвідомленому/неусвідомленому психологічному індукуванні дитини (механізм формування у дітей негативного ставлення до того з батьків хто проживає окремо) та залученні дитини у конфлікт лояльності можуть призводити до порушення емоційних зв'язків ОСОБА_4 з матір'ю, сприяти їх дистанціюванню, що в свою чергу приводить до внутрішнього конфлікту (амбівалентне ставлення до матері) у ОСОБА_3 та обумовлює виявлені у нього ознаки тривалого негативного емоційного фону (виснаження, стрес, прагнення емоційної безпеки, зниження загальної енергетики). Ознак страху у поведінці ОСОБА_6 від спілкування з батьком не виявлено.
Беручи до уваги викладене вище, враховуючи інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору, надаючи належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що мається достатньо підстав для задоволення позову та визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
З урахуванням положення ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1211,20 грн., а також витрати понесені на проведення психологічної експертизи у розмірі 29079,68 грн.
На підставі викладеного, відповідно до ст. ст.141, 157, 160 СК України, ст.29 ЦК України, керуючись ст.ст.1-18, 133, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 280-281, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , за участі представника позивача адвоката Гудзь Любові Григорівни, до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на проведення психологічної експертизи у розмірі 29079,68 грн. (двадцять дев'ять тисяч сімдесят дев'ять гривень шістдесят вісім копійок).
Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інші учасники справи, а також відповідач, у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М. С. Попов