09 березня 2026 року
м. Чернівці
справа № 718/1948/25
провадження № 22-ц/822/369/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЧЕРНІВЦІГАЗ»
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л. О.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липі 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЧЕРНІВЦІГАЗ» (далі - АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ») про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Просила суд стягнути з АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» на свою користь у рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти у розмірі 31 538 гривень та 800 000 гривень моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що рішенням Кіцманського районного суду від 02 липня 2024 року у справі №718/800/24 позов задоволено та стягнуто з неї на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗЗБУТ» заборгованість за газ в сумі 10 134,92 гривень та судовий збір - 3028 гривень.
Також судом було ухвалено додаткове рішенням від 19 грудня 2024 року, яким стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року вищевказане судове рішення від 02 липня 2025 року залишено без змін та стягнуто з позивачки на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - 9000 гривень.
Посилалась на неправомірні дії Оператора ГРМ в особі AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ», оскільки останній в порушення пункту 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ при неподаних позивачкою показниках газового лічильника до 06 числа місяця обсяги спожитого природного газу по її особовому рахунку № НОМЕР_1 за спірний період визначив і надав газопостачальнику виходячи із довільних величин, замість розрахунку на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період.
Крім того, вказувала, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25, яке набрало законної сили з 31 травня 2025 року, зобов'язано AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягів спожитого газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 позивача за вказаний спірний період.
Позивач вважала, що своїми протиправними діями у вигляді неправильного (завищеного) обліку спожитого природного газу відповідач наніс їй, ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у вигляді стягнення з неї на користь газопостачальної організації безпідставного боргу - 10 134,92 гривень, витрат на правничу допомогу - 12 000 гривень, відшкодування сплаченого судового збору - 3028 гривень, всього - 25 162,92 гривень. Крім цього вважає неправомірними видатки на користь приватного виконавця Кондрюка К. О. у вигляді виконавчого збору та витрат на виконавче провадження у розмірі 6116,29 гривень, та комісійні банку - 258,79 гривень. Загальний розмір завданої позивачу майнової шкоди вважає 31 538 гривень.
Крім цього, вважала, що неправомірні дії відповідача щодо неправильного (завищеного) розрахунку обсягів спожитого природного газу за спірний період завдали їй, ОСОБА_1 , також моральної шкоди, яка полягає в моральних і душевних стражданнях її та членів її сім'ї, психологічних та фізичних навантаженнях щоденно з березня 2024 року по час звернення до суду впродовж 17 місяців із-за безпідставного боргу, звернень за захистом порушених прав до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, стресах, занепокоєнні, негативних змінах стану здоров'я.
Моральну шкоду позивачка оцінювала в розмірі 800 000 гривень, виходячи з розрахунку стократного розміру мінімальної заробітної плати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізація принципу змагальності сторін покладає на позивачку обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свого позову.
При цьому суд виходив із того, що не можна вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видався більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, для настання відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди необхідна одночасна наявність чотирьох елементів: моральної шкоди, протиправної поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та результатом, вини. При цьому тягар доказування розподіляється наступним чином: позивач має підтвердити наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, тоді як відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Суд виснував, що стягнуті з позивачки грошові кошти за рішеннями судів у справі №718/800/24 (зокрема заборгованість за природній газ та судові витрати) не є майновою шкодою, оскільки ці рішення набрали законної сили, вони є обов'язковими до виконання, а отже, стягнення виконавцем коштів за ними є правомірними діями, а не збитками, завданими протиправними діяннями АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ».
У підсумку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачка не довела порушення АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» її прав як споживача. Крім того судом не було встановлено жодних протиправних дій з боку оператора ГРМ, а факт заподіяння матеріальної чи моральної шкоди позивачкою не доведено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що неправомірними діями Оператора ГРМ в особі AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ», оскільки останній в порушення пункту 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ при неподаних позивачкою показниках газового лічильника до 06 числа місяця обсяги спожитого природного газу по її особовому рахунку № НОМЕР_1 за спірний період визначив і надав газопостачальнику виходячи із довільних величин, замість розрахунку на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період.
Також зазначає, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25, яке набрало законної сили з 31 травня 2025 року, зобов'язано AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягів спожитого газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 позивача за вказаний спірний період.
Зауважує, що вказане вище рішення відповідач не виконує, чим порушує положення статте 124, 129 Конституції України.
Вважає, що встановлені судом обставини у справі №718/216/25 мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а отже неправильне визначення відповідачем обсягів спожитого природнього газу беззаперечно підтверджує факт спричинення позивачці матеріальної та моральної шкоди внаслідок порушення останнім Закону України «Про захист прав споживачів».
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що права позивачки як споживача у даному спорі не порушені.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до порушення відповідачем законодавства про захист прав споживачів.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ» у відзиві просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Зазначає, що позивач посилається на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року, відповідно до якого, на її думку, нібито встановлено неправомірні дії АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ», в зв'язку з чим останнього зобов'язано провести відповідний перерахунок об'єму природного газу, в цей же час Кіцманський районний суд Чернівецької області у вказаному рішенні не встановив неправомірності дій АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ», а навпаки дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» не підлягають судовому розгляду та закрив провадження в цій частині позовних вимог.
Посилається на те, що АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» на момент розгляду справи подало до суду довідку щодо об'ємів використаного ОСОБА_1 природного газу за спірний період, з якої вбачається, що до звернення ОСОБА_1 із позовом у справі №718/216/25 Оператором ГРМ відповідно до фактичних показників лічильника проводились корегування об'ємів спожитого газу на Інформаційній платформі Оператора ГТС.
Також вказує на те, що 01 березня 2024 року AT «ЧЕРНІВЦІГАЗ» припинив провадження ліцензованої господарської діяльності з розподілу природного газу відповідно до постанови НКРЕКП № 374 від 22 лютого 2024 року, а тому позбавлений можливості проводити будь-які коригування об'ємів природного газу на Інформаційній платформі Оператора ГТС, що виключає можливість виконання ним рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі № 718/216/25.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2024 року у справі №718/800/24 позов ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_1 , треті особи ТОВ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ», ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», АТ «ОГС «ЧЕРНІВЦІГАЗ», про стягнення заборгованості за природний газ - задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» заборгованість за газ в сумі 10 134 гривні 92 копійки та судовий збір в сумі 3028 гривень. (а. с. 27).
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказане рішення суду залишено без задоволення, рішення Кіцманського районного суду від 02 липня 2024 року залишено без змін, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 гривень. (а. с. 3 - 7).
Додатковим рішенням Кіцманського районного суду від 19.12.2024 року заяву представника позивача ТзОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ», адвоката Попова В.Д., задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень. (а. с. 28 - 30).
У порядку примусового виконання вказаних вище рішення Кіцманського районного суду від 02 липня 2024 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року з позивачки було стягнуто 25 879 гривень 21 копійку, що підтверджується постановами приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження та квитанціями АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а. с. 10 - 12).
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25 позов ОСОБА_1 до АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» задоволено частково:
- зобов'язано оператора газорозподільної системи АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягу спожитого газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 за жовтень 2021 року - квітень 2022 року;
- в частині визнання неправомірними дій оператора газорозподільної системи «ЧЕРНІВЦІГАЗ» щодо визначених обсягів спожитого газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 за жовтень 2021 року . - квітень 2022 року, - закрито провадження (а. с. 17 - 26).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Враховуючи зазначене вище, а також з огляду на предмет та підстави позовної заяви, а також доводи апеляційної скарги, перед апеляційним судом у даній справі постало питання:
- про можливість кваліфікації як майнової шкоди грошових коштів, стягнутих із позивачки за наслідками виконання судового рішення, яке набрало законної сили;
- про можливість кваліфікації як майнової шкоди судових витрат та витрат виконавчого провадження стягнутих із позивачки за наслідками розгляду іншої справи;
- чи є рішення суду, з якого вбачається порушення прав позивачки, достатньою та самостійною підставою для задоволення позову про стягнення з відповідача моральної шкоди.
За обставин цієї справи, суд апеляцій інстанції дійшов висновку, що (1) грошові кошти стягнуті у порядку примусового виконання судового рішення не може вважатись завданою матеріальною шкодою особі, з якої такі кошти стягнуто; (2) судові витрати та витрати виконавчого провадження не є шкодою або збитками, а тому такі мають стягуватись лише у провадженні у якому вони понесені; (3) саме лише задоволення позову не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між шкодою та діями/бездіяльністю її заподіювача, а отже й самостійною підставою для задоволення такої позовної вимоги.
Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення з АТ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЧЕРНІВЦІГАЗ» на користь ОСОБА_1 майнової шкоди
Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 січня 2022 у справі № 904/1448/20.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/20261/16 від 26 листопада 2019 року, постанову Верховного Суду у справах № 923/1315/16 від 04 вересня 2018 року, № 910/2018/17 від 04 квітня 2018 року, № 910/5100/19 від 07 травня 2020 року, № 910/21493/17 від 04 грудня 2018 року, № 914/1619/18 від 27 серпня 2019 року, № 904/982/19 від 24 лютого 2021 року).
Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2020 роек у справі № 904/3189/19, від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у відповідності до положень статті 81 ЦПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкоди потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, шкода, яку завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні з шкоди позивачу.
Слід зазначити, що суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Отже, для кваліфікації дій або бездіяльності особи як цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення завданої матеріальної шкоди, необхідна наявність усіх чотирьох елементів у їхній сукупності: протиправної поведінки, наявної шкоди (збитків), причинного зв'язку між ними та вини заподіювача. Відсутність хоча б одного з цих складників виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності на особу.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (див. пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (див. пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися (параграф 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brumarescu v. Romania» (заява N 28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ у справах «Ryabykh v. Russia» (заява N 52854/99), «Науменко проти України» (заява N 41984/98), «Pravednaya v. Russia» (заява N 69529/01), «Христов проти України» (заява N 24465/04), «Понамарьов проти України» (заява N 3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Частинами першою та другою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
До основних засад (принципів) цивільного судочинства відносяться принципи верховенства права, обов'язковості судового рішення (пункти 1, 7 частини 3 статті 2 ЦПК).
Згідно з частини першої статті 10 ЦПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Апеляційний суд наголошує на необхідності забезпечення принципу res judicata, який є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Принцип res judicata передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі апеляційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків (див. постанову Верховного Суду від 28 квітня 2023 у справі №904/5121/19).
Крім того, цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (постанова Об'єднаної палати від 18 серпня 2023 у справі N 927/211/22).
Поняття «перегляд» охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ від 25 листопада 2021 року у справі «Центр «Украса» проти України» (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Отже, обов'язковість судового рішення є не лише вимогою процесуальною закону, а й складовою конституційного принципу верховенства права. Будь-яка спроба спрямована на ігнорування або фактично перегляд остаточного рішення поза встановленими законом випадками є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У даній справі судами встановлено, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2024 року у справі №718/800/24 стягнуто із до ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЧЕРНІВЦІГАЗ ЗБУТ» заборгованість в сумі 10 134 гривні 92 копійки та судовий збір в сумі 3028 гривень. Після апеляційного перегляду постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року вказане вище рішення залишено без змін.
Вказане рішення суду є обов'язковими до виконання на всій території України усіма фізичними та юридичними особами, зокрема й ОСОБА_1 ;
Після набрання законної сили рішення Кіцманського районного суду від 02 липня 2024 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року були виконані у примусовому порядку, що відповідає принципу обов'язковості судового рішення.
Разом з тим, рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25 зобов'язано АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягу спожитого газу по особовому рахунку позивачки.
Із системного аналізу положень частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п'ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129, стаття 129-1 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід виснувати, що ухвалення судом рішення від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25, яким зобов'язано АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягу спожитого газу по особовому рахунку позивачки не звільняє останню від конституційного обов'язку щодо виконання рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2024 року у справі №718/800/24.
Звернення із позов у цій справі, в частині відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок фактичного виконання рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 липня 2024 року у справі №718/800/24 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, свідчить про намаганням позивачки здійснити ревізію цього судового рішення, у якій приймали участь ті самі учасники, що є порушення принципу res judicata.
З огляду на положення статтей 22, 1166 ЦК України та загальні засади цивільного судочинства, зокрема принцип обов'язковості судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стягнуті з позивачки грошові кошти під час примусового виконання рішення Кіцманського районного суду від 02 липня 2024 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року не є матеріальною шкодою.
Інший підхід означав би фактичну ревізію судових рішень в іншій справі, що є неприпустимим з огляду на порушення принципу res judicata.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності у діяннях АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» елементів складу цивільного правопорушення передбачених статтею 1166 ЦК України судам надано не було.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки стягнення грошових коштів з позивачки відбулося на підставі чинного судового рішення, яке набрало законної сили, а примусове виконання цього рішення є реалізацією конституційного принципу правової визначеності, сплачені в такому порядку суми за своєю правовою природою не є майновою шкодою (збитками) у розумінні статті 22 ЦК України. Будь-яка інша кваліфікація цих обставин призвела б до неприпустимого порушення принципу обов'язковості судового рішення, оскільки фактично означала б ревізію рішення суду в іншій справі поза межами встановлених законом процедур.
Щодо доводів скаржниці про те, що внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдано збитки у вигляді стягнутих з неї судових витрат та витрат виконавчого провадження колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 лисопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудн я 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) та сплатою судового збору не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року в справі № 925/245/19, який суди застосували під час розгляду справи № 910/12945/19.
Крім того, колегія суддів враховує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин другої та третьої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Із системного аналізу вказаних вище положень Закону України «Про виконавче провадження» та статтей 8, 55, 129, 129-1 Конституції України слід виснувати, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, є невід'ємним елементом забезпечення функціонування принципу обов'язковості судового рішення.
Отже, стягнуті із позивачки витрати виконавчого провадження з огляду на зазначене вище не можуть вважатися матеріальної шкодою у розумінні статтей 22, 1166 ЦК України
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача матеріальної шкоди.
Щодо вирішення позовної вимоги про стягнення з ТОВ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЧЕРНІВЦІГАЗ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зобов'язання з компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20)
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування (див. постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Верховний Суд у постанові від 06 травня 2024 № 295/11824/23 зазначив:
«Сам по собі факт визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік хоча і створює одну зі складових частин для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати моральну шкоду, проте самостійною підставою для відшкодування такої шкоди бути не може».
Подібні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі N 918/203/18 (пункт 28), на яку вірно послався апеляційний суд.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2025 року у справі №718/216/25 зобов'язано АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягу спожитого газу по особовому рахунку позивачки.
Це рішення в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для вирішення цього спору.
Посилаючись на вказане рішення, позивачка вказувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних і душевних стражданнях її та членів її сім'ї, психологічних та фізичних навантаженнях щоденно з березня 2024 року по дату звернення до суду, тобто впродовж 17 місяців із-за безпідставного боргу, судової тяжби та звернень за захистом порушених прав до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, стресах, занепокоєнні, негативних змінах стану здоров'я у віці 67 років.
У даній категорії справ доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, у чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачка просила стягнути із відповідача моральну шкоду в розмірі 800 000 гривень виходячи з розрахунку стократного розміру мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що бездіяльністю відповідача їй завдано моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, які мають грошовий вираз, що відповідно до положень статтей 12 та 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Із вказаного вище рішення Кіцманського районного суду вбачається, що відповідачем було неправильно обліковано обсяги спожитого позивачкою природнього газу.
Втім, сам по собі факт встановлення судом неправильно обліку АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» обсягів спожитого позивачкою природнього газу хоча і створює одну зі складових частин для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати моральну шкоду, проте самостійною підставою для відшкодування такої шкоди бути не може.
Водночас, обов'язковим елементом відповідальності за заподіяння збитків є причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки, чого позивачкою у даній справі зроблено не було.
В даному випадку суд першої інстанції помилково виходив із того, що будь-яких протиправних дій з боку відповідача відносно позивача не встановлено, оскільки цій обставині надавалася правова оцінка у справі №718/216/25, за наслідками розгляду якої зобов'язано АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ» провести перерахунок обсягу спожитого газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 за жовтень 2021 року - квітень 2022 року, що свідчить про наявність протиправних дій відповідача.
Разом з цим позивач не довела заподіяння їй моральних страждань діяннями/бездіяльністю АТ «ЧЕРНІВЦІГАЗ», а саме не надала доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок поведінки відповідача, які б надавали змогу встановити причинний зв'язок між такими діями та завданою моральною шкодою. А тому висновки суду першої інстанції у цій частині не вплинули на правильність вирішення спору по суті.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують, на правову оцінку не впливають та не змінюють установленого судами характеру спірних правовідносин.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 24 грудня 2025 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 березня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА
Мирослава КУЛЯНДА