справа №176/23/26
провадження №2-о/176/36/26
Іменем України
27 лютого 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області
у складі: головуючої - судді Павловської І.А.
за участі секретаря Ніколенко М.В.,
заявниці ОСОБА_1 ,
представника заявниці - адвоката Трофименко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Жовті Води Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,-
Адвокат Трофименко М.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із заявою, де просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортні дані не відомі, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , засоби зв'язку: НОМЕР_2 , на строк 6 місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
1) заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортні дані не відомі, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , засоби зв'язку: НОМЕР_2 , наближатися та перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт № НОМЕР_4 видано 11.06.2022 року, орган видачі 1225, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , та дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
2) заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортні дані не відомі, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , засоби зв'язку: НОМЕР_2 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт № НОМЕР_4 , видано 11.06.2022 року, орган видачі 1225, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Подана заява обґрунтована тим, що з 14 травня 2022 року по 10 квітня 2025 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що було складено актовий запис № 294. Даний шлюб був розірваний рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2025 року.
Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 , видане Жовтоводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Після розірвання шлюбу заявник продовжила проживати разом з дітьми, а саме: сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою свого проживання: АДРЕСА_4 .
З лютого 2025 року по теперішній час відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неприязні. Не дивлячись на розрив їх відносин, ОСОБА_6 не залишає ОСОБА_1 в спокої, ображає нецензурною лайкою, обмальовував краскою двері 3 рази (весною, літом, осінь), 2 рази весною і восени вибивав вікна в квартирі, вибивав двері молотком 10 листопада 2025 року, погрожує фізичною розправою.
З приводу цього заявницею неодноразово викликалася поліція та писалися відповідні заяви. Однак ніякої реакції з приводу правоохоронних органів не має, що свідчить про безкарність ОСОБА_2 .
Починаючи з лютого 2025 року по листопад 2025 року відносно ОСОБА_2 складено два адміністративні протоколи за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
В першому випадку 08 лютого 2025 року о 17 годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 умисно висловлював погрози ОСОБА_1 , ображав її нецензурну лайку, чим завдав шкоду психологічному здоров'ю, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.
Постановою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2025 року по справі 176/597/25, винесеною суддею Гусейновим К.А., ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень.
Інший протокол про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (справа № 176/4685/25) перебуває на розгляді в суді.
Однак, не дивлячись на це з боку ОСОБА_2 в бік ОСОБА_8 продовжуються погрози про фізичну розправу, що спричинює шкоду психологічному здоров'ю заявниці так і її дітям, так як всі ці образи та погрози здійснюються в присутності дітей. У зв'язку з цим діти працюють з психологом в Комунальному закладі «Центр надання спеціальних послуг Жовтоводської міської ради» та з психіатром в дитячій поліклініці. Таким чином, заявниця вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства.
Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно до ОСОБА_2 застосувати обмежувальний припис у вигляді заборони наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою та дітей, та заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Трофименко М.В., подану заяву підтримали із викладених в ній підстав та просили її задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, участі в судовому засіданні не приймав.
Вислухавши пояснення заявниці та її представника, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч. 1 ст. 350-3 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Спірні правовідносини врегульовані ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 (провадження №61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі №756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі №754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі №754/6995/19, від 09 лютого 2021 року у справі №557/1517/20, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
У постанові у справі №545/744/19 Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного або економічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Сам факт звернення до суду, наявність рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року, в якому, зокрема, встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті, свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У постанові у справі №753/8626/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вказаного Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису».
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, адвокат Трофименко М.В. посилалася на те, що ОСОБА_2 неодноразово висловлює погрози та виявляє агресію відносно ОСОБА_1 .
Однак, заявницею не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї з боку ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
При вирішенні питання домашнього насильства суд при оцінці даного питання повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі. Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність конфлікту між сторонами, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального пропису.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 213, 229, 258, 259, 263, 350-1, 350-8 ЦПК України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА