Унікальний номер справи 2-3215/11
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5953/2026
Головуючий у суді першої інстанції О. І. Скрипка
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
13 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович
заінтересована особа/боржник ОСОБА_1
заінтересована особа/стягувач Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Скрипки О. І., в примішенні Деснянського районного суду м. Києва,
У грудні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , в якому просив суд надати дозвіл примусово проникнути до житла боржника ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 з метою виконання виконавчих листів №2-3215/11, виданого 21.11.2011 Деснянським районним судом міста Києва, дублікату виконавчого листа №2-6097/10, виданого 05.01.2022 Деснянським районним судом міста Києва та дублікату виконавчого листа №2-3212/11, виданого 10.01.2022 Дарницьким районним судом міста Києва, які об'єднані в одне виконавче провадження постановою приватного виконавця 10.11.2022.
Подання обгрунтоване тим, що у провадженні приватного виконавця перебуває на примусовому виконанні виконавчий лист №2-3215/11, виданий 21.11.2011 Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Украгазбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 109 284,25 дол. США та 108 971,96 грн., штраф за невиконання договору іпотеки у розмірі 39 650 грн.; дублікат виконавчого листа №2-6097/10, виданий 05.01.2022 Деснянським районним судом міста Києва про стягнення ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за договором кредиту у розмірі 21 041,47 дол. США та 14 145,62 грн., судові витрати по сплаті держмита у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.; дублікат виконавчого листа №2-3212/11, виданий 10.01.2022 Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором в сумі 14 678,64 дол. США, заборгованість по пені у розмірі 10 369,77 грн., штраф у розмірі 7 100 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 339,40 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., які боржник добровільно не сплачує.
Приватний виконавець зазначав, що у ході виконавчого провадження було з'ясовано, що боржнику на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою боржник значиться зареєстрованим.
Постановами приватного виконавця від 10.11.2022 було накладено арешт на грошові кошти та нерухоме майно боржника. Вказані постанови та виклик боржника були скеровані за його адресою. Проте боржник ігнорує законні вимоги приватного виконавця, до виконавця не з'являється, борг не сплачує.
Приватний виконавець вказав, що ним було здійснено усі необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення та у ході проведення виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутні кошти чи рухоме майно, або інше нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача у повному обсязі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року у відкритті провадження у справі за поданнямприватного виконавця виконавчого округу м. Києві Телявського А. М., боржник ОСОБА_1 , стягувач ПАТ АБ «Укргазбанк», про примусове проникнення до житлавідмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що примусове проникнення до житла боржника є процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень у цивільних (господарських) справах, розгляд яких є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Тому виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов'язковості судового рішення, стільки раз, скільки це необхідно, аби виконати судове рішення, за винятком випадків, передбачених статтею 44 ЦПК України (пункти 79, 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року, справа № 186/871/14-ц, провадження № 14-97цс24).
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, помилково ототожнив процесуальне подання приватного виконавця у межах виконання судового рішення з позовною заявою у розумінні статей 185-186 ЦПК України, необґрунтовано застосувавши за аналогією положення про недопустимість повторного звернення до суду з тотожними вимогами.
Також суд не врахував, що подання приватного виконавця про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника не є позовом, не породжує спору про право та не вирішує питання прав та обов'язків сторін по суті, а спрямоване виключно на забезпечення реального виконання судового рішення, що набрало законної сили. Сама по собі відмова суду у задоволенні попередньо поданого подання приватного виконавця не може мати преюдиційного значення для наступних звернень, оскільки обставини виконавчого провадження є динамічними та можуть змінюватися з плином часу. Фактичне ухилення боржника від виконання рішення суду, продовження невиконання зобов'язань, відсутність доступу виконавця до житла боржника та необхідність вчинення виконавчих дій з метою встановлення майнового стану боржника свідчать про наявність нових фактичних підстав для повторного звернення до суду з відповідним поданням.
Зокрема суд першої інстанції не перевірив та не надав оцінку тому чи зберігається стан невиконання судового рішення, чи вживалися приватним виконавцем інші заходи примусового виконання, та чи є звернення з поданням про примусове проникнення до житла боржника пропорційним і необхідним у конкретних обставинах справи. Натомість суд обмежився формальним посиланням на факт існування попередньої ухвали про відмову, чим фактично заблокував подальше виконання судового рішення
Суд першої інстанції фактично позбавив приватного виконавця можливості реалізувати надані йому законом повноваження, а стягувача - права на реальне та своєчасне виконання судового рішення, що набрало законної сили. Такий підхід нівелює саму сутність стадії виконання судового рішення як невід'ємної складової права на судовий захист та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система допускала, щоб остаточне судове рішення залишалося невиконаним.
Крім того суд неправильно застосував норми процесуального права, зокрема розділу VI ЦПК України, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження та допустив надмірний формалізм, який не узгоджується ані з положеннями національного законодавства, ані з практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
У судове засідання апеляційного суду учасники справи (їх представники) не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М., та представник ПАТ АБ «Укргазбанк» Рябоконь Н. С. подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі. У заяві приватний виконавець підтримав подану ним апеляційну скаргу та просить її задовольнити на підставі викладених доводів. Стягувача у заяві вказав, що підтримує подану приватним виконавцем апеляційну скаргу та просить її задвольнити.
Судова повістка про час та дату розгляду справи 04.03.2026, направлена боржнику ОСОБА_1 на поштову адресу: АДРЕСА_1 повернулася на адресу Київського апеляційного суду без вручення адресату із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що вважається належним повідомленням учасника справи про дату, час та місце судового розгляду.
Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від боржника не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 04.03.2026 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-3215/11, виданого 21.11.2011 року Деснянським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Украгазбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 109 284,25 дол. США та 108 971,96 грн., штраф за не виконання договору іпотеки у розмірі 39 650 грн.; дублікату виконавчого листа №2-6097/10, виданого 05.01.2022 року Деснянським районним судом міста Києва про стягнення ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за договором кредиту у розмірі 21 041,47 дол. США та 14 145,62 грн., судові витрати по справі держмита у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.; дублікату виконавчого листа №2-3212/11, виданого 10.01.2022 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором в сумі 14 678,64 дол. США, заборгованість по пені у розмірі 10 369,77 грн., штраф у розмірі 7 100 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 339,40 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року (номер провадження 6/754/372/25) у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку із тим, що з наявних у матеріалах справи неможливо дійти висновку, що боржник обізнаний щодо наявності відкритого виконавчого провадження, а також, що він умисно ухиляється від виконання рішення суду.
У грудні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. повторно звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , в якому просив суд надати дозвіл примусово проникнути до житла боржника ОСОБА_1 .
Згідно матеріалів подання, приватний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з необхідністю виконання виконавчого листа № 2-3215/11, виданого 21.11.2011 Деснянським районним судом м. Києва, дублікату виконавчого листа № 2-6097/10, виданого 05.01.2022 Деснянським районним судом м. Києва, дублікату виконавчого листа № 2-3212/11, виданого 10.01.2022 Дарницьким районним судом м. Києва (ВП № 70311306).
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за подання приватного виконавця про проникнення до житла боржника ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , суд врахував, що на час звернення приватного виконавця до суду із цми поданням набрала законної сили ухвала Деснянського районного суду м.Києва від 11.11.2025, якою було відмовлено у задоволенні аналогічного подання приватного виконавця, заявленого про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.
Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов'язки виконувати судові рішення.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав..
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ця стаття Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного (господарського) процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) стверджує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
До процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, належить звернення судових рішень до виконання, виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, мирова угода в процесі виконання, відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання, зупинення виконання судового рішення, тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника, вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заміна сторони виконавчого провадження, визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, поворот виконання рішення, постанови (розділ VІ ЦПК України).
Розділ VI ЦПК України врегульовує розгляд процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах. Розгляд таких процесуальних питань не є окремим видом судового провадження, а є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.
Отже, вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи є процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень, і його розгляд не є окремим видом судового провадження, а є виконанням судових рішень.
Стаття 258 ЦПК України визначає, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.
Отже, ухвала про відмову в задоволенні подання приватного/державного виконавця про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, постановлена під час вирішення судом процесуального питання, пов'язаного з виконанням судового рішення, не є ухваленням рішення, яке набрало законної сили в розумінні статті 186ЦПК України.Така ухвала під час вирішення судом процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 186ЦПК України.
У справі, яка переглядається встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, фактично ототожнив процесуальне подання приватного виконавця у межах виконання судового рішення з позовною заявою у розумінні статей 185-186 ЦПК України, необґрунтовано застосувавши за аналогією положення про недопустимість повторного звернення до суду з тотожними вимогами.
Проте такі висновки суду суперечать наведеним вище нормам закону, подання приватного виконавця про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника не є позовом, не породжує спору про право та не вирішує питання прав та обов'язків сторін по суті, а спрямоване виключно на забезпечення реального виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Сама по собі відмова суду у задоволенні попередньо поданого подання приватного виконавця не може мати преюдиційного значення для наступних звернень, оскільки обставини виконавчого провадження є динамічними та можуть змінюватися з плином часу.
Фактичне ухилення боржника від виконання рішення суду, продовження невиконання зобов'язань, відсутність доступу виконавця до житла боржника та необхідність вчинення виконавчих дій з метою встановлення майнового стану боржника свідчать про наявність нових фактичних підстав для повторного звернення до суду з відповідним поданням.
Суд першої інстанції повинен був розглянути подання по суті та встановити чи зберігається стан невиконання судового рішення, чи вживалися приватним виконавцем інші заходи примусового виконання, та чи є звернення з поданням про примусове проникнення до житла боржника пропорційним і необхідним у конкретних обставинах справи.
Натомість суд обмежився формальним посиланням на факт існування ухвали про відмову у задоволенні ідентичного подання приватного виконавця, чим фактично створив перешкоду для виконання судового рішення.
Суд першої інстанції фактично позбавив приватного виконавця можливості реалізувати надані йому законом повноваження, а стягувача - права на реальне та своєчасне виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Такий підхід нівелює саму сутність стадії виконання судового рішення як невід'ємної складової права на судовий захист та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система допускала, щоб остаточне судове рішення залишалося невиконаним (рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Бурдов проти Росії»).
Колегія суддів вважає, що відмова у відкритті провадження за поданням приватного виконавця без його розгляду по суті порушує принцип пропорційності втручання у право на недоторканність житла боржника, гарантоване статтею 30 Конституції України. Саме суд під час розгляду подання по суті зобов'язаний з'ясувати, чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві, чи вичерпано інші, менш обтяжливі заходи примусового виконання, та чи відповідає застосування такого заходу легітимній меті - забезпеченню виконання судового рішення.
З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, зокрема розділу VI ЦПК України, помилкового вважав наявною підставу для відмови у відкритті провадження та допустив надмірний формалізм, який не узгоджується ані з положеннями національного законодавства, практикою Верховного Суду та ЄСПЛ.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за поданням приватного виконавця про примусове проникнення до житла боржника є обґрунтованими.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про про відмову у відкритті провадження за поданням приватнго виконавця про примусове проникнення до житла боржника постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна