Унікальний номер справи № 752/21572/24 Головуючий у суді першої інстанції - Чекулаєв С.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3385/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
05 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що 02.09.2024 позивач був звільнений з посади начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач стверджував, що його звільнення було здійснене з порушеннями положень частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не вжив заходів спрямованих на реальне працевлаштування позивача, не запропонувавши йому всі наявні вакантні посади, а також не дотримався вимог попередження працівника про звільнення не пізніше ніж за два місяці до дати такого звільнення.
Вказував, що порушення відповідачем його законних прав у сфері трудових правовідносин, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у суді.
Позивач зазначав, що позбавлення його законного джерела доходу та засобів до існування призвело до тривалого емоційного напруження, а тому розмір компенсації завданої моральної шкоди, який на думку позивача, відповідатиме засадам розумності та справедливості, повинен становити розмір його заробітної плати за останні два місяці, тобто 237 150,54 гривень.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення №64-к від 02.09.2024, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» з 03.09.2024;
-стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по дату ухвалення судового рішення з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
-стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 237 150,54 грн;
-стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 гривень.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про звільнення №64-к від 02.09.2024, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» з 03.09.2024.
Стягнуто з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по 11.09.2025 у розмірі 1 159 485,92 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 було звільнено з посади з дотриманням усіх вимог чинного законодавства.
Вказує, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, повинно бути здійснено не пізніше запровадження таких умов без дотримання двомісячного строку попередження про зміну таких умов до дня їх запровадження, а в разі відмови працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці трудовий договір з працівником припиняється.
Повідомлення про можливе вивільнення у зв'язку зі зміною істотних умов праці було вручене позивачу під розпис 27.08.2024, а зміна істотних умов праці була введена лише з 01.09.2024 згідно наказу № 113 від 26.08.2024 «Про затвердження штатного розпису ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», тобто до запровадження зміни таких істотних умов праці та умов оплати праці, як це і було передбачено ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Зазначає, що посада, яка була запропонована позивачу, відповідала спеціальності і кваліфікації позивача та включала по суті аналогічні посадові та функціональні обов'язки, які Позивач виконував на попередній посаді, що повністю відповідало вимогам ст. 32 КзПП.
При цьому, ОСОБА_1 пропонувалась одна посада, оскільки саме запропонована посада відповідала тій же спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи позивача та включала у себе відповідні посадові та функціональні обов'язки, які позивач виконував на попередній посаді.
Стверджує, що справжньою метою подання позову є не поновлення трудових прав позивача шляхом повторного працевлаштування на підприємстві на попередній або будь-якій іншій посаді, а безпідставне стягнення середнього заробітку з підприємства з моменту його звільнення аж до прийняття оскаржуваного рішення суду.
Зазначає, що у судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з Відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу більше ніж за один рік, а саме за період з 03.09.2024 по 11.09.2025.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Якимчук М.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» - адвокат Теплюк В.С., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Якимчук М.М. у судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що З 09.09.2022 ОСОБА_1 працював на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».
Згідно з наказом ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» №110 від 14.08.2024 було затверджено нову організаційну структуру підприємства, яка передбачала виведення із штатної структури підприємства Управління внутрішнього аудиту.
Наказом ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» №113 від 26.08.2024 був затверджений новий штатний розпис підприємства, який вводився в дію з 01.09.2024 і згідно якого, із штатного розпису підприємства, була виключена посада начальника Управління внутрішнього аудиту, яку обіймав позивач.
27.08.2024 ОСОБА_1 був письмово повідомлений про скорочення його посади - начальника Управління внутрішнього аудиту, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці від 27.08.2024 ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України, було запропоновано вакантну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від переведення на яку позивач відмовився.
Як вбачається з Посадової інструкції заступника начальника Управління утримання майна ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», затвердженої директором підприємства 26.08.2024, до завдань та обов'язків заступника начальника Управління утримання майна, серед іншого, належить: здійснення перевірки та оцінки ефективності використання матеріальних цінностей та майна; встановлення відповідності проведених операцій чинним правилам, процедурам і стандартам у господарській діяльності та використання майна; забезпечення повного документування виявлених недоліків у використанні майна підприємства та невідкладне інформування про це керівництва; участь у проведенні внутрішнього аудиту підприємства.
Окрім цього, у Положенні про Управління утримання майна ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», затвердженого директором підприємства 26.08.2024, до функцій Управління, серед іншого належить: в межах повноважень, участь у здійсненні внутрішнього аудиту підприємства; здійснення перевірок та оцінки ефективного використання матеріальних цінностей та майна підприємства; забезпечення документування недоліків, виявлених в процесі експлуатації адмінбудівлі та майна, що належить підприємству.
Згідно з наказом ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» №64-к від 02.09.2024 ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника Управління внутрішнього аудиту підприємства в зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
На підставі листа-відповіді ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024 на адвокатський запит вих.№18-09/1 від 18.09.2024, суд встановив, що станом на 27.08.2024 в штатному розписі підприємства вакантними були понад тридцять посад у різних структурних підрозділах відповідача.
Суд також встановив, що у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року відповідач, у відповідності до положень статті 42-1 КЗпП України, пропонував позивачу низку посад для його повторного прийняття на роботу, від яких позивач відмовився.
В судовому засіданні позивач не заперечував проти отримання ним пропозицій від ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про поворотне прийняття на роботу.
Як вбачається з довідки про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 ОСОБА_1 з вересня 2024 року був працевлаштований до ПрАТ «УКРАЇНСЬКА ФІНАНСОВА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ».
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Встановлено, що організації виробництва і праці ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» відбулися зміни, що підтверджується наказами підприємства №110 від 14.08.2024 «Про затвердження нової організаційної структури» та №113 від 26.08.2024 «Про затвердження штатного розпису ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».
Зокрема, з організаційної структури підприємства було виключено Управління внутрішнього аудиту, а також зі штатного розпису підприємства було скорочено посаду начальника Управління внутрішнього аудиту, яку обіймав позивач.
Відповідно до правової позиції щодо застосування норм матеріального права у тотожних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 в справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61- 38248св18) суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Суд встановив, що 27.08.2024 ОСОБА_1 був письмово повідомлений про скорочення його посади - начальника Управління внутрішнього аудиту, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» та йому було запропоновано вакантну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», від переведення на яку позивач відмовився.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався, зокрема, на те, що відповідачем було допущене порушення вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, щодо попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяці до дати звільнення.
Суд першої інстанції правильно погодився із таким твердженням позивача та зауважив, що частину першу статті 49-2 КЗпП України слід застосовувати разом із положеннями частини четвертої цієї статті, відповідно до якої вимоги частин першої - третьої не застосовуються до домашніх працівників, до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв'язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв'язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Водночас, для працівників підприємств, установ, організацій, в яких зміни в організації виробництва і праці не пов'язані із виконанням мобілізаційних завдань, які продовжують роботу під час воєнного стану і не залучаються до мобілізаційних заходів, вимоги частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП застосовуються у повному обсязі.
Суд обґрунтовано відхилив посилання відповідача на положення частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки, вказані положення стосуються повідомлення працівника, у період дії воєнного стану, про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України.
Частина третя статті 32 КЗпП України стосується змін істотних умов праці пов'язаних із системою та розмірами оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад. Стаття 103 КЗпП України стосується виключно змін діючих умов оплати праці в бік погіршення.
Таким чином, у випадку вивільнення працівників під час дії воєнного стану у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, не пов'язаними із виконанням мобілізаційних завдань, застосовується загальний порядок, передбачений Главою ІІІ-А КЗпП, тобто про наступне вивільнення працівника відповідач був зобов'язаний персонально попередити позивача не пізніше ніж за два місяці до дати такого вивільнення.
Отже, попередивши ОСОБА_1 про майбутнє звільнення 27.08.2024, тобто за п'ять днів до дати звільнення, відповідач порушив вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України,
Крім цього, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що одночасно з попередженням про звільнення відповідач запропонував ОСОБА_1 лише одну посаду заступника начальника Управління утримання майна ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин».
Разом з цим, із листа-відповіді ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024 на адвокатський запит вих.№18-09/1 від 18.09.2024 вбачається наявність інших вакантних посад на підприємстві.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, необхідно виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Суд обґрунтовано відхилив твердження представника відповідача про відсутність інших вакантних посад на підприємстві окрім посади заступника начальника Управління утримання майна, оскільки таке твердження спростовується інформацією викладеною у листі ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» вих.№1671/8-11 від 30.09.2024. Крім цього, у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року відповідач, у відповідності до положень статті 42-1 КЗпП України, пропонував позивачу низку посад для його повторного прийняття на роботу, що свідчить про те, що на ці посади не були переведенні інші працівники підприємства і вони залишалися вакантними.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання відповідачем вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.
Враховуючи викладене суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушеним прогулом за висновками Верховного Суду про застосування статті 235 КЗпП, що викладені 26.08.2020 у справі № 501/2316/15-ц згідно постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 61-37956св18, визнається період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.95 (надалі за текстом також - Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 ОСОБА_1 було нараховано дохід за липень 2024 року (23 робочі дні) у розмірі 120 000 гривень та за серпень 2024 року (22 робочих дні) у розмірі 74 960 гривень.
Таким чином, розрахунок розміру середньої заробітної плати слід проводити виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 4 326,44 гривень (120 000,00 + 74 960,00) = 194 960,00 гривень / 45.
Суд визначив, що: у вересні 2024 року (починаючи з 03.09.2024) було 20 робочих днів; у жовтні 2024 року було 23 робочих дні; у листопаді 2024 року був 21 робочий день; у грудні 2024 року було 22 робочих дні; у січні 2025 року було 23 робочих дні; у лютому 2025 року було 20 робочих днів; у березні 2025 року був 21 робочий день; у квітні 2025 року було 22 робочих дні; у травні 2025 року було 22 робочих дні; у червні 2025 року був 21 робочий день; у липні 2025 року було 23 робочих дні; у серпні 2025 року був 21 робочий день; у вересні 2025 року ( до 11.09.2025) було 9 робочих днів.
Загальна кількість робочих днів за період з 03.09.2024 по 11.09.2025 становить 268 днів.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 4 326,44 х 268 = 1 159 485,92 гривень.
Такий розрахунок не спростований відповідачем та не викликає у апеляційного суду сумнівів у його правильності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2024 по 11.09.2025 в сумі 1 159 485,92 гривень з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що має виконати відповідач.
Суд першої інстанції також зауважив, що відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №826/808/16 законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в тому числі у зв'язку із працевлаштуванням працівника на іншу роботу.
Отже, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов праивльного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №64-к від 02.09.2024, поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» з 03.09.2024 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.09.2024 по дату ухвалення судового рішення у розмірі 1 159 485,92 гривень з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення про можливе вивільнення у зв'язку зі зміною істотних умов праці було вручене позивачу до запровадження зміни таких істотних умов праці та умов оплати праці, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також про те, що запропонована позивачу посада відповідала його спеціальності і кваліфікації позивача та включала по суті аналогічні посадові та функціональні обов'язки, які позивач виконував на попередній посаді, колегія суддів відхиляє, оскільки вони повністю повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції та з якою апеляційний суд погодився.
Посилання апелянта на те, що справжньою метою подання позову не є поновлення трудових прав позивача, на правильність висновків суду також не впливають, позаяк суд установив факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок недотримання передбаченого законом порядку звільнення із займаної посади, а наміри позивача щодо подальшого продовження чи припинення трудових відносин після ухвалення судового рішення не мають жодного правового значення для спірних правовідносин.
Відхиляє колегія суддів і доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу більше ніж за один рік, а саме за період з 03.09.2024 по 11.09.2025, оскільки середній заробіток було стягнуто з дотриманням вимог із ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Як видно із матеріалів справи, позивач своєчасно звернувся до суду із позовом, особисто разом з представником брав участь у всіх судових засіданнях у суді першої інстанції, не подавав клопотань про відкладення розгляду справи. Зазначені обставини вказують на відсутність вини позивача щодо строків понад один рік розгляду справи та наявність підстав стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, доводи апеляційної скарги в не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновком суду, тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 13 березня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома