Справа № 755/6813/25 Головуючий у І інстанції Коваленко І.В.
Провадження №22-ц/824/980/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
11 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,
за участі секретаря Кононової Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Панової Ірини Юріївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту родинних відносин,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою, в обґрунтування якої зазначала, що її син - ОСОБА_2 зник безвісти 10 березня 2025 року внаслідок удару FPV дроном поблизу населеного пункту Гоголівка, Суджанського району, Курської області, Російської Федерації.
У зв'язку із тим, що у неї з сином різні прізвища та є суперечності в особистих документах (заявник не змінювала своє дівоче прізвище на прізвище - ОСОБА_1 ),виникла необхідність встановити факт родинних відносин між ними у судовому порядку, оскільки заявник через відсутність встановленого факту родинних відносин із ОСОБА_2 не може звернутися до різних державних структур, щоб вирішити питання пошуку сина, отримання матеріальної допомоги та пільг, установлених законодавством України.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Дніпровського районного суду від 02 травня 2025 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою суду, скаргою представник ОСОБА_1 - адвокат Панова І.Ю. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не перевірив та не конкретизував чиї права будуть порушені у разі розгляду заяви у порядку окремого провадження і чи дійсно існує спір про право.
Вказує на те, що заявнику встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2 необхідно для звернення до відповідних органів щодо пошуку сина, а в подальшому можливо для подання документів для призначення матеріальної допомоги та надання пільг, установлених законодавством України, що не свідчить про наявність спору про право та не є підставою на стадії прийняття судом заяви в порядку окремого провадження для висновку про наявність спору про право між спадкоємцями або іншими особами.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Панова І.Ю. вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого порядку підтвердження цього факту, його встановлення не пов'язуєтьcя з вирішенням спору, а є необхідним для подальшого подання заявником документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між матір'ю та сином з метою і саме в першу чергу, щоб звертатися у відповідні органи щодо пошуку сина.
В порядку, визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу від заінтересованої особи не надходив.
В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ ЗАЯВНИК ОСОБА_1 та її представник - адвокат панова І.Ю. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Від представника ВЧ НОМЕР_1 - ОСОБА_4. надійшла заява про розгляд даної справи без участі ВЧ.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що у вимогах, з якими заявник звернувся до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, наявний спір про право.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою про встановлення факту, що її син солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , гранатометник десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти ВЧ НОМЕР_2 , зник безвісти 10 березня 2025 року.
Заяву обґрунтовувала тим, що в них різні прізвища та суперечності в особистих документах (заявник не змінювала своє дівоче прізвище на прізвище - ОСОБА_1 ). Виникла необхідність встановити факт родинних відносин між ними у судовому порядку, оскільки заявник через відсутність встановленого факту родинних відносин із ОСОБА_2 не може звернутися до різних державних структур, щоб вирішити питання пошуку сина, отримання матеріальної допомоги та пільг, установлених законодавством України.
У заяві ОСОБА_1 вказала, що від встановлення факту родинних відносин залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав, як члена сім'ї загиблого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
На думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про наявність у ОСОБА_1 спору про право, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Ч. 1 та 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що вимоги заявника зводяться не лише до встановлення факту, але і про право на отримання спадщини, а також матеріальної допомоги та пільг.
Судом не враховано, що заява ОСОБА_1 подана у зв'язку із тим, що у неї з сином різні прізвища та суперечності в особистих документах (заявник не змінювала своє дівоче прізвище на прізвище - ОСОБА_1 ).Вказана обставина унеможливлює звернення ОСОБА_1 до відповідних органів щодо пошуку сина, який зник безвісті, чи вирішення будь-яких інших, пов'язаних із цією обставиною питань.
Суд першої інстанції також залишив поза увагою, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, тому вона звернулася до суду в порядку окремого провадження і подала відповідні докази.
Відповідно до вимог ст. 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
У п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право є передчасними і нічим не підтвердженими.
Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Враховуючи вищевикладене, ухвала Дніпровського районного суду від 02 травня 2025 року не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, та з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панової Ірини Юріївни задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 травня 2025 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Приходько К.П.