Справа № 761/40127/24 Головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.
Провадження № 22-ц/824/1680/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення суми несплаченого страхового відшкодування,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»(далі - ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ») про стягнення суми несплаченого страхового відшкодування.
Позов обґрунтувала тим, що 20 серпня 2021 року в м. Херсоні по Бориславському шосе сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю належного їй на праві власності автомобіля «Smart Micro» д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , внаслідок чого її транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 лютого 2022 року у справі № 766/758/22 винним у скоєнні вказаної ДТП визнано ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» відповідно до полісу № АР/1346430.
Проте позивачка не мала об'єктивної можливості у визначений законом річний строк подати страховику заяву про виплату страхового відшкодування, зокрема, внаслідок тривалого досудового розслідування у кримінальному провадженні, що було закрито лише 02 грудня 2021 року, та подальшого судового розгляду справи про адміністративне правопорушення, що завершився 14 лютого 2022 року.
У зв'язку із тимчасовою окупацією м. Херсона в період часу з 01 березня по 11 листопада 2022 року та поновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області з 01 червня 2023 року, позивачка змогла отримати копію постанови у справі № 766/758/22 з відміткою про набрання нею законної сили лише 30 листопада 2023 року та 14 грудня 2023 року звернулася до відповідача з приводу отримання належного страхового відшкодування.
Незважаючи на добросовісність поведінки позивачки, всупереч приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» листом від 19 грудня 2023 року за № 210000451965-3 відмовило у страховій виплаті з підстав пропуску річного строку на подання заяви про страхове відшкодування.
На думку позивачки, така відмова є незаконною і такою, що не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 за подібних правовідносин.
Відповідно до звіту № 399/04-24 від 29 квітня 2024 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) «Smart Micro» д.н.з. НОМЕР_1 , ринкова вартість цього транспортного засобудо ДТП складає 89 555,09 грн; повна вартість відновлювального ремонту - 141 543,95 грн; вартість заподіяного матеріального збитку у зв'язку з пошкодженням - 89 555,09 грн; ринкова вартість залишків транспортного засобу у пошкодженому стані після ДТП - 32 567,33 грн.
Відтак, відповідно до вимог статті 30 Закону № 1961-IV з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню невиплачене страхове відшкодування у вигляді різниці між вартістю пошкодженого транспортного засобу до та після ДТП, що становить 56 978,76 грн (89 555,09 грн - 32 567,33 грн).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що діючим на час ДТП законодавством, зокрема положеннями статті 35 Закону № 1961-IV не вимагалось від особи, яка перебуває в статусі потерпілого, додавати до заяви про настання страхового випадку, виплати суми страхового відшкодування постанову суду про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.
Водночас, згідно із положеннями пункту 37.1.4 статті 37 цього Закону у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, було визначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.
Враховуючи місце проживання позивачки, місцезнаходження відповідача, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність незалежних від потерпілої особи причини, з яких вона пропустила річний строк для подання заяви про виплату суми страхового відшкодування, а запровадження воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року та тимчасова окупація м. Херсона не є тими причинами, які б перешкоджали позивачці подати своєчасно заяву про виплату суму страхового відшкодування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, її узагальнені доводи та позиції інших учасників справи
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Конюшка Д.Б. просить вказане судове рішення скасувати з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги є повністю ідентичними тим, які були викладенні у позовній заяві, а саме зводяться до добросовісності дій позивачки у відносинах з відповідачем щодо відшкодування майнової шкоди та поважності причин пропуску установленого законом річного строку на подання заяви про виплату страхового відшкодування.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція Київського апеляційного суду
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
20 серпня 2021 року о 19:35 год. в м. Херсоні по Бориславському шосе мала місце ДТП за участі автомобіля «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Smart Micro» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 .
За фактом вчинення вказаного ДТП 21 серпня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, кримінальне провадження № 12021231040000633.
02 грудня 2021 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження № 12021231040000633 від 21 серпня 2021 року у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Матеріали досудового розслідування направлено до Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 лютого 2022 року у справі № 766/758/22, яка набрала законної сили та була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 лютого 2022 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103249927), ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн на користь держави.
Цивільно-правова відповідальність винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована відповідно до договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/1346430 від 07 березня 2021 року у ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» із лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну становить у розмірі 130 000,0 грн та франшизою - 0,0 грн.
Відповідно до звіту № 399/04-24 від 29 квітня 2024 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Smart Micro» д.н.з. НОМЕР_1 , ринкова вартість цього транспортного засобудо ДТП складає 89 555,09 грн; повна вартість відновлювального ремонту - 141 543,95 грн; ринкова вартість залишків транспортного засобуу пошкодженому стані після ДТП - 32 567,33 грн.
14 грудня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату їй суми страхового відшкодування.
Листом від 19 грудня 2023 року за № 210000451965-3 відповідач відмовив позивачці у виплаті страхового відшкодування з підстав пропуску річного строку на подання відповідної заяви із зазначенням правової підстави - пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статей 9, 22-31, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 35.2 статті 35 цього Закону до заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Отже, положеннями статті 35 Закону № 1961-IV не вимагалось від особи, яка перебуває в статусі потерпілого, додавати до заяви про виплату страхового відшкодування постанову суду про притягнення винної у скоєнні ДТП особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Зокрема, у постанові від 05 червня 2018 року в справі № 910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 квітня 2015 року в справі № 3-49гс15 щодо непоширення річного строку на вимогу страхової компанії потерпілого, яка виплатила останньому відшкодування за договором добровільного страхування, до страхової компанії винної особи та зазначила, що закріплене в підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права».
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що правова позиція, сформульована в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до страховика у цій справі. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) визначила, що «зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає», а тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування».
Постановою від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
У пунктах 119-136 постанови від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33-1.1 статті 33-1 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 звернулася до ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» із заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб лише 14 грудня 2023 року, тобто з пропуском визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку для такого звернення, оскільки спірна ДТП сталася 20 серпня 2021 року, а отже правомірним є рішення страховика про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Посилання позивачки на те, що вона не мала об'єктивної можливості у визначений законом річний строк подати страховику заяву про виплату страхового відшкодування внаслідок тривалого досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом ДТП, що було закрито 02 грудня 2021 року, та подальшого судового розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо встановлення вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, що завершився 14 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції визнає безпідставними, оскільки існування кримінального провадження та/або справи про адміністративне правопорушення не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред'явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП.
Неможливість позивачки своєчасно отримати копію постанови від 14 лютого 2022 року у справі № 766/758/22 з відміткою про набрання нею законної сили у зв'язку із тимчасовою окупацією м. Херсона та поновленням роботи Херсонського міського суду Херсонської області лише 01 червня 2023 року також не свідчить про добросовісну поведінку ОСОБА_3 у спірних правовідносинах та вчинення визначених законом і розумних, необхідних та достатніх заходів для отримання від страховика регламентної виплати, адже судове рішення про встановлення вини особи у скоєнні ДТП не входить до переліку документів, які необхідно додавати до заяви про страхове відшкодування.Такі висновки спростовують доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (провадження № 61-9642св22), від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження № 61-2109св24), від 24 квітня 2024 року у справі № 243/880/23 (провадження № 61-18255св23).
Крім того, як зауважив суд першої інстанції, місцем фактичного проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 , а місцезнаходженням ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» є адреса: м. Київ, вул. Глибочицька, 44, а тому тимчасова окупація м. Херсона в період часу з 01 березня по 11 листопада 2022 року не могла в достатній мірі вплинути на реалізацію позивачкою, як власником пошкодженого автомобіля, свого права на отримання страхового відшкодування.
Отже, позивачкою не доведено добросовісності своїх дій при зверненні 14 грудня 2023 року до страховика із вищевказаною заявою і не спростовано безпідставність невиконання обов'язку потерпілого подати страховику відповідну заяву про виплату страхового відшкодування у визначений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 1961-IV строк, чи звернутися до суду з відповідним позовом у цей строк, який є преклюзивним.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 161/8285/22 (провадження № 61-1965св24).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка звернулася до відповідача та отримала відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав спливу строку, протягом якого вона могла реалізувати своє суб'єктивне право за рахунок страховика (страхової компанії), а під час розгляду справи не довела добросовісності своєї поведінки (бездіяльності) щодо отримання регламентної виплати та здійснення розумних заходів для отримання такого відшкодування, а також, що відповідний строк пропущено через незалежні від неї причини, передбачених законом підстав для задоволення позову щодо стягнення невиплаченого страхового відшкодування немає.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції, є аналогічними тим, що були наведені у позовній заяві та зводяться до переоцінки доказів і обставин, яким суд надав належну правову оцінку відповідно до вимог статей 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, які відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року - без змін.
У такому разі новий розподіл судових витрат у справі не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній