Справа № 752/10590/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3555/2026
Іменем України
11 березня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І. в м. Київ 18 вересня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У травні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги сумою 194640,17 грн., яка складається із:
заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 39270,75 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5851,34 грн., 3 % річних у розмірі 1471,85 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 37147,76 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5535,02 грн., 3 % річних у розмірі 1383,12 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 86244,73 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 10598,27 грн., 3 % річних у розмірі 2607,41 грн., пеню в розмірі 3172,35 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., пеню у розмірі 0,00 грн.,
заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.
Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).
Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.
На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.
Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під'єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачами з ТЕ/ПГВ.
Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідачі споживають надані послуги та зобов'язані оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідачі у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 березня 2025 року складає 124750,06 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 37147,76 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 86244,73 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 0,00 грн.
Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов'язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Також відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.
Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідачів також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.
Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 39270,75 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за період до 01 травня 2018 року за послуги з централізованого опалення у розмірі 39270,75 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1471,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5851,34 грн.; за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення в розмірі 37147,76 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 1383,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5535,02 грн.; за період з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 86244,73 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3 % річних у розмірі 2607,41 грн., пеня у розмірі 3172,35 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10598,27 грн.; зі сплати внесків за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1357,57 грн., що разом становить 194640,17 грн., стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» з кожного судовий збір у розмірі 1514 грн.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у особі представника ОСОБА_3 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та помилковість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просили скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційні скарги, посилалися на те, що мотивуючи задоволення позову, суд першої інстанції послався на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо обов'язків співвласників багатоквартирного будинку в частині прийняття моделі договірних відносин та укладення з виконавцем комунальної послуги відповідного договору про надання комунальної послуги, а також в частині наслідків необрання співвласником багатоквартирного будинку договірної моделі та неукладення з виконавцем комунальної послуги відповідного договору. В силу положень ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», теплогенеруюча організація, якою є позивач, має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Проте суд першої інстанції зробив висновок, що відповідачі є споживачами послуг позивача виключно з підстав відсутності відомостей, що вони відмовилися від таких послуг.
При цьому судом першої інстанції не встановлено, чи дійсно надавались послуги теплопостачання відповідачам та чи фактично користувалися відповідачі послугами теплопостачання, які позивач надавав за адресою АДРЕСА_1 , і не надано жодного доказу, що на ім'я відповідачів виставлявся рахунок на оплату послуг позивача.
Повідомляли, що відповідачі загалом були відсутні за вказаною адресою, що підтверджується інформацією з реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 448283776 від 17 жовтня 2025 року), з якої вбачається, що квартира за вказаною адресою не належала відповідачам та була примусово реалізована на публічних торгах 17 травня 2019 року на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу дійсного власника, серія та номер НОМЕР_4, виданий 14 травня 2019 року, видавник Бурхан-Крутоус Л.А., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, серія та номер НОМЕР_4.
Крім того, з інформаційної довідки вбачається, що об'єкт нерухомості № 1837360380000 не є житловим приміщенням, починаючи з 27 червня 2019 року, отже відповідачі не могли навіть проживати в об'єкті нерухомості, за який позивач стягує заборгованість за послуги з теплопостачання.
Отже, відповідачі не користувалися та не могли фактично користуватися квартирою, відповідно споживати послуги, які надавав позивач.
Посилалися на зловживання позивачем процесуальними правами, подаючи до них позов, оскільки очевидним є те, що інформацію про дійсних власників квартири та їх користувачів позивач міг отримати від осіб, які набули право власності на квартиру в порядку її примусової реалізації.
Вказували, що саме відсутністю проживання відповідачів за адресою АДРЕСА_1 пояснюється повернення всіх документів, які суд першої інстанції надсилав на їх адресу, в зв'язку з чим вони не мали можливості долучити зі свого боку докази, які спростовують доводи позивача.
Крім того, відповідачі не є власниками квартири за вказаною адресою, що підтверджується витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вважали, що наведені вище обставини спростовують те, що відповідачі є споживачами послуг позивача, і відповідно відповідачі не можуть відповідати за заборгованість по оплаті послуг теплопостачання по квартирі за вказаною адресою.
Посилалися на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року в справі № 910/7968/19, згідно яких «Оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг у період з січня по грудень 2018 року. При цьому, позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати таких послуг».
Посилалися на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 927/968/17, згідно яких «Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18)».
Вказували, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не встановив на підставі належних та допустимих доказів обставин, які входять до предмету доказування, а саме факту споживання послуг позивача саме відповідачами, підстав для споживання послуг позивача відповідачами та настання у відповідачів строку для оплати послуг позивача.
Зазначали, що задовольняючи позов, суд першої інстанції застосував положення, які регулюють обов'язки власників та співвласників квартир, проте відповідачі до таких не відносяться.
Посилалися на положення ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема поняття «споживач», «колективний споживач» та «індивідуальний споживач», вказували, що обов'язковими ознаками споживача житлово-комунальної послуги є користування об'єктом нерухомості, до якого надається житлово-комунальна послуга, отримання житлово-комунальної послуги для власних потреб, укладення відповідного договору про надання житлово-комунальної послуги для власних потреб. Проте суд першої інстанції встановив споживання відповідачами послуг суто через відсутність відомостей, що відповідачі відмовлялися від послуг позивача.
При цьому судом не встановлено, що відповідачі взагалі користувалися такими послугами через те, що відповідачі яким-небудь чином користувалися квартирою за вказаною адресою за період, за який позивач стягує заборгованість. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме поняття споживача, зазначене у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Крім того, суд прийняв рішення про обов'язки відповідачів, порушивши принцип змагальності, та встановив обставини на підставі недопустимих доказів.
Так, встановлюючи факт споживання відповідачами послуг позивача, суд обмежився відсутністю відомостей про те, що відповідачі фактично відмовилися від послуг позивача. При цьому за приписами ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» оплата за послуги теплопостачання здійснюється лише за фактично отриману теплову енергію, що передбачено абз. 6 ст. 19.
Вказували, що з наданих відомостей, на які посилається суд першої інстанції, відсутні будь-які докази, що відповідачі фактично отримали від позивача послуги.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Із матеріалів справи вбачається, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
На а. с. 19 - 26 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_2 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2024 роки.
На а. с. 26 наявна копія довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_2 за період з 01 жовтня 2018 року по 31 березня 2025 року.
На а. с. 6 - 18 наявні розрахунки заборгованості споживачів за адресою АДРЕСА_3 : розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
На а. с. 28 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. На а. с. 27 знаходиться копія витягу з додатку № 1 до цього договору, згідно з якими відступлено право вимоги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , із зазначенням прізвища споживача « ОСОБА_4 », адресою зазначено АДРЕСА_1 : заборгованість за послугу з централізованого опалення 39270,75.
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , 1971 року народження, з 23 березня 2000 року, ОСОБА_5 , 1949 року народження, з 23 березня 2000 року, ОСОБА_6 , 1990 року народження, з 24 квітня 2007 року, ОСОБА_2 , 1982 року народження, з 25 травня 2013 року (а. с. 5).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційних скарг надано нові докази, а саме інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2025 року, згідно яких ОСОБА_2 не є власником будь-якого нерухомого майна, а право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , належну раніше ОСОБА_5 , зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, серія та номер НОМЕР_4, виданий 14 травня 2019 року, видавник Бурхан-Крутоус Л.А., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, боргу, серія та номер НОМЕР_4, виданий 17 травня 2019 року, видавник Бурхан-Крутоус Л.А., приватний виконавець Дніпропетровського виконавчого округу; довідка про показники об'єкта нерухомого майна, серія та номер 1011, виданий 19 червня 2019 року, видавник ТОВ «Алі-РІЕЛТІ».
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року відкрито провадження в даній справі в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, та запропоновано відповідачам подати відзив на позовну заяву протягом трьох днів з дня вручення даної ухвали (а. с. 35).
Копію ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів направлено на адресу учасникам справи (а. с. 36).
Разом із тим, поштова кореспонденція, яка направлялась відповідачам, була повернута до суду першої інстанції з відміткою про відсутність адресата, що свідчить про фактичне невручення відповідачу копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви (а. с. 38).
Оскільки відповідачі не брали участі в розгляді справи судом першої інстанції, а право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття доказів, наданих відповідачем, та їх оцінка є необхідними для повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які надає КП «Київтеплоенерго», і на них покладено обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, а позивач, як кредитор у зобов'язанні за укладеним договором має право вимагати сплату грошей за надані послуги. Оскільки відповідачі належним чином не виконували свої зобов'язання щодо оплати житлово-комунальних послуг, в зв'язку з чим у них утворилась заборгованість в розмірі 194640,17 грн., така заборгованість підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.
Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).
Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з липня 2015 року по 31 березня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідачів за адресою, за якою надаються комунальні послуги.
На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надавалися комунальні послуги відповідачам як користувачам квартири, і що на час звернення до суду з позовом, відповідачі мають заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачі не надали доказів оплати ними комунальних послуг за будь-якою іншою адресою.
Відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання або щодо неотримання ними щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідачів до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв'язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.
Разом із тим, судом першої інстанції не встановлено обставини, які мають значення для справи, а саме чи дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є належними відповідачами у даній справі як особи, що зареєстровані в квартирі будинку, надання послуг в якому здійснюється позивачем, за весь період утворення заборгованості.
Відповідно до ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із наданої відповідачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 жовтня 2025 року вбачається, що право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , належну раніше ОСОБА_5 , з 24 травня 2019 року зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, серія та номер НОМЕР_4, виданий 14 травня 2019 року, видавник Бурхан-Крутоус Л.А., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, боргу, серія та номер НОМЕР_4, виданий 17 травня 2019 року, видавник Бурхан-Крутоус Л.А., приватний виконавець Дніпропетровського виконавчого округу; довідка про показники об'єкта нерухомого майна, серія та номер 1011, виданий 19 червня 2019 року, видавник ТОВ «Алі-РІЕЛТІ».
При цьому розрахунок заборгованості відповідачів, наявний в матеріалах справи, складено позивачем за період з липня 2015 року по 31 березня 2025 року.
Таким чином, оскільки право власності ОСОБА_5 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 припинилося з 24 травня 2019 року, зареєстровані за цією адресою відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є особами, які мають відповідати за даним позовом за період з 24 травня 2019 року.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про утворення заборгованості за житлово-комунальні послуги у відповідачів за період з 24 травня 2019 року є передчасними та помилковими, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є належними відповідачами за даним позовом про стягнення заборгованості, яка утворилася за вказаною адресою з 24 травня 2019 року, і позов задоволено судом першої інстанції безпідставно, оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Крім того, задовольняючи позов, судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивач серед іншого просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що є відступленою на його користь вимогою.
З матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Київтеплоенерго», звертаючись з даним позовом до суду, посилався зокрема на те, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», він набув право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 39270,75 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стороною позивача надано суду додаток № 1 до даного договору, в яких зазначено перелік споживачів, право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення яких відступлено позивачу.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3095,13 грн., а також нараховані на ці суми штрафні санкції, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 28 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.
Також апеляційний суд критично оцінює розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов'язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення не є доведеними та задоволенню не підлягали, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість решти заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 24 травня 2019 року послуги з централізованого опалення, у розмірі 24398,13 грн. згідно наданого позивачем розрахунку.
Крім того, в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідачів 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 22 лютого 2024 року по 30 грудня 2023 року.
Апеляційним судом враховано, що 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості позивач просив стягнути за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, тобто після закінчення періоду, коли таке нарахування було законодавчо заборонено.
Зважаючи на викладене, на суму заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 24 травня 2019 року послуги з централізованого опалення, у розмірі 24398,13 грн. підлягають нарахуванню інфляційні втрати у розмірі 3890,02 грн. та 3 % річних у розмірі 912 грн. за період із 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 24 травня 2019 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24398,13 грн. згідно наданого позивачем розрахунку, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами у розмірі 3890,02 грн. та 3 % річних у розмірі 912 грн. за період із 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року, всього 29200,15 грн.
В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.
КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн. за подання позову, а відповідачами сплачено кожним 4542 грн. за подання апеляційної скарги.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 15 % (стягнуто 29200,15 грн. із заявлених до стягнення 194640,17 грн.), з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 454,20 грн., тобто по 227,10 грн. із кожного.
Також за наслідками апеляційного перегляду апеляційні скарги задоволено на 85 % відповідно, тому з позивача на користь кожного відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 3860,70 грн.
Шляхом взаємозарахування стягнутих сум із позивача на користь кожного із відповідачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3633,60 грн. (3860,70 - 227,10 = 3633,60).
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) солідарно на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 24 травня 2019 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24398,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 3890,02 грн. та 3 % річних у розмірі 912 грн. за період із 01 січня 2024 року по 31 березня 2025 року.
В решті позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3633,60 грн. кожному.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 березня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.