Справа № 361/14844/25 Головуючий у І інстанції Ведмідь Н.В.
Провадження №22-ц/824/6337/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
11 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛД» про виплату заборгованості по заробітній платі,
У грудні 2025 року до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛД» про виплату заборгованості по заробітній платі, яка подана представником позивача - ОСОБА_2 .
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІЛД» про виплату заборгованості по заробітній платі повернуто позивачеві та роз'яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що до позовної заяви було долучено копії довіреності, сформованої підсистемою «Електронний суд» 19 грудня 2025 року з накладенням кваліфікованого електронного підпису представника позивача - ОСОБА_2 з повноваженнями представляти інтереси позивача в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців).
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2. вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для винесення ухвали про повернення позовної заяви, оскільки електронна довіреність, видана позивачем представнику ОСОБА_2 , відповідає положенням законодавства і суд не може вимагати їх нотаріального засвідчення за правилами для паперових документів.
В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що до позовної заяви, яка підписана ОСОБА_2 , долучено документ із назвою «ДОВІРЕНІСТЬ», сформовану через підсистему «Електронний суд», яка не посвідчена нотаріально. Тобто, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовну заяву підписано ОСОБА_2 як особою, яка не має повноважень її підписувати.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в ст. ст. 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Ч. 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у ст. 61 цього Кодексу (ч. 2 ст. 60 ЦПК України).
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи (п. 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України).
Ч. 7 ст. 62 ЦПК України передбачено, що у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з ч. 5 та 6 ст. 43 ЦПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документу через електронний кабінет.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у судах функціонує Єдина судова інформаційна (автоматизована) система.
Разом з тим, згідно із Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у тексті Закону слова (назва) «Єдина судова інформаційна (автоматизована) система», «автоматизована система» у всіх відмінках (випадках) буде замінено словами «Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система» у відповідному відмінку.
Відповідно до ч. 8 ст. 14 ЦПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису, якщо інше не визначено цим Кодексом.
Згідно з пп. 9-11 розділу XI «Підсистема електронного суду» Положення про АСДС, шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет, може уповноважити представника (іншу фізичну особу, що має зареєстрований електронний кабінет) на подання документів від свого імені або від імені довірителя по судовій справі, судовому провадженню або зверненню. Електронні доручення, що підтверджують повноваження підписанта автоматично додаються підсистемою до кожного документу, ним відправленого.
Шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет в межах отриманих повноважень може надати іншій фізичній особі доступ до документів по судовій справі, судовому провадженню або зверненню.
Шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного повідомлення, встановленої адміністратором форми, автор доручення може його скасувати.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що електронне доручення, яке можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронне доручення видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі таке електронне доручення автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.
Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №560/10261/21, від 20 грудня 2021 року у справі №560/9405/21 та від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21.
У постанові від 30 червня 2021 року у справі №380/830/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначав, що особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у ч. 7 ст. 59 КАС України та п. 9 Положення про АСДС, зі змісту яких випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.
Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.
При цьому, у випадку звернення до суду через підсистему «Електронний суд» суди мають перевіряти відповідність вчиненої представником дії наданому представнику обсягу повноважень, визначеному в електронному дорученні.
Вищезазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №300/1329/20.
Згідно з п. 30-32 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17 серпня 2021 року, користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства. Надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного. Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду.
Відповідно до п. 34-35 вищезазначеного Положення, довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду. Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.
З матеріалів справи вбачається, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «ІЛД» про виплату заборгованості по заробітній платі подано до Броварського міськрайонного суду Київської області через систему «Електронний суд».
До позовної заява було долучено копії довіреності, сформованої системою «Електронний суд» 19 грудня 2025 року з накладенням кваліфікованого електронного підпису представника позивача - ОСОБА_2
Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції, визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву з підстав ненадання представником позивача належним чином посвідченої довіреності на право представництва інтересів позивача, не звернув уваги на те, що електронне доручення представнику позивача ОСОБА_2. сформовано і видано за допомогою засобів та відповідних алгоритмів підсистеми «Електронний суд».
Підсистемою «Електронний суд» автоматично сформовано таке електронне доручення й додано до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя.
Судом першої інстанції в порушення вищевказаних вимог закону не враховано, що у позивача та його представника, як користувачів підсистеми «Електронний суд», відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком.
Отже, власноручного підпису або розміщення аутентичного зразка підпису довірителя на такій довіреності є неможливим.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, якщо у суду першої інстанції виникли сумніви в наявності повноважень у особи на подання позовної заяви, то суду слід було залишити скаргу без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а не повертати її одразу заявнику.
У постанові від 04 серпня 2022 року у справі №640/12628/21 Верховний Суд зауважував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань судочинства, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Отже, на думку судової колегії, суд першої інстанції з формальних міркувань безпідставно повернув позовну заяву та постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції
Європейський суд з прав людини зауважує, що «процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів» (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб