справа № 753/21452/25 Головуючий у суді І інстанції: Цимбал І.К.
провадження №22-ц/824/6115/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
11 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 ,
У листопаді 2025 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати судовий наказ №753/21452/25, виданий Дарницьким районним судом міста Києва 20.10.2025 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку/доходу, таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заяви посилається на те, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо добровільного виконання обов'язку по сплаті аліментів. За усною домовленістю сторін, ОСОБА_1 сплачував стягувачу щомісячно аліменти в розмір 13000 грн. Проте, заявник не дивлячись на наявність домовленості звернулася до суду з заявою про стягнення аліментів.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визнати судовий наказ Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року у справі №753/21452/25 таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що у заяві про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню було вказано, що з моменту припинення спільного проживання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість, щодо добровільного виконання обов'язку зі сплати аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 від доходу щомісяця.
Крім того, ОСОБА_3 було вказано у заяви та в подальшому проігноровано судом першої інстанції, що Міністерство юстиції України на своїй офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook 07 серпня 2020 року опублікувало повідомлення, яке стосується способу виконання зобов'язання по утриманню дітей, у вищезазначеному повідомлені вказано про досудовий (добровільний) та судовий способи отримання аліментів.
У заяві про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню наголошувалось на позиції Міністерства юстиції України, яка визначає що усна домовленість між батьками є належним способом вирішення питання щодо виконання обов'язку по утриманню дітей тим з батьків, хто проживає окремо.
Судом першої інстанції проігноровано приписи статті 181 СК України та позиція Міністерства юстиції України щодо визнання належним виконанням ОСОБА_3 батьківського обов'язку добровільно, відповідно до усної домовленості з ОСОБА_2 , шляхом щомісячного перерахування на її картковий рахунок 1/3 доходу у якості аліментів на утримання дітей.
Суд першої інстанції не надав оцінку факту виконання ОСОБА_3 батьківського обов'язку по утриманню дітей, незважаючи на наявні докази, що призводить до неправомірного втручання у сталі цивільні правовідносини між громадянами та безпідставне застосування судової репресії.
Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_3 вказував, що суд не встановив факту його ухилення від виконання батьківського обов'язку по утриманню дітей, проте, прийняв рішення про видачу судового наказу, який є виконавчим документам для звернення до примусового виконання обов'язку, який виконується ним добровільно.
Вважає, що право вимоги має виникати лише тоді, коли інша сторона у правовідносинах ухиляється від свого обов'язку. І сам факт ухилення від виконання обов'язку має встановлюватися судом під час розгляду вимоги заявника. В даному випадку, суд першої інстанції повинен був встановити обставини, які дають змогу дійти висновку про добровільне виконання боржником обов'язку по утриманню дітей та визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню.
29 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін (а.с. 101).
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав, визначених статтями 367-376 ЦПК України, для її скасування.
Зазначала, що добровільна сплата аліментів не припиняє такого зобов'язання та не є підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Вважає твердження апелянта про обов'язок суду встановлювати факт невиконання є таким, що суперечить процесуальному закону. Посилання на попередню відмову у видачі судового наказу апелянт не довів тотожності предмета та підстав заяв, а тому посилання на ухвалу суду від 09.01.2025 року не спростовує законності виданого судового наказу та не є підставою для його скасування.
10 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в якій просила розглядати справи без її участі, посилаючись на те, що не може бути присутньою на судовому засіданні, призначеному на 11.03.2026 року о 12 год. 15 хв., у зв'язку з сімейними обставинами - відсутністю можливості залишити без нагляду своїх малолітніх дітей. Заперечувала про доводів апеляційної скарги, просила судовий наказ залишити без змін.
11 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій просив розглянути справу без його участі.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заявник повинен був звернутися до суду з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, які існували на момент винесення судового наказу, проте не були відомі, оскільки нормами ЦПК України в наказному провадженні щодо стягнення аліментів не передбачено іншого порядку його скасування.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ч. 3 ст.431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільних дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 жовтня 2025 року і до повноліття.
Заяву про видачу судового наказу заявниця обгрунтовувала тим, що ОСОБА_1 є працездатним та матеріально забезпеченим. Боржник останній рік допомогу на виховання та утримання неповнолітніх дітей надає недостатню, постійно звинувачує заявницю у нецільовому використанні коштів. Заявниці доводиться самостійно доглядати за неповнолітніми дітьми, виховувати та матеріально забезпечувати більшу частину потреб спільних дітей. Однак її коштів на повноцінне утримання дітей не вистачає.
Судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 частини заробітку/доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07.10.2025 року та до досягнення меншою дитиною повноліття (а.с. 20).
У листопаді 2025 року боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати судовий наказ №753/21452/25, виданий Дарницьким районним судом міста Києва 20.10.2025, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку/доходу, таким, що не підлягає виконанню (а.с. 25-41).
Подання заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов'язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, адже визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку.
Натомість, встановлено, що, як на підставу для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що з моменту припинення спільного проживання між ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість щодо добровільного виконання обов'язку зі сплати аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 від доходу щомісяця. Зазначав також, що ОСОБА_2 з пропозицією щодо укладення нотаріально посвідченого договору про стягнення аліментів до нього не зверталась. Усна домовленість щодо сплати аліментів на утримання дітей підтверджується скріншотами з листування між сторонами.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов'язань ОСОБА_1 за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дітей.
З матеріалів справи встановлено, що заява про видачу судового наказу подана матір'ю дітей про стягнення аліментів з батька дітей відповідала за формою та змістом вимогам статті 163 ЦПК України та відповідала критеріям визначеним в статті 161 ЦПК України в частині вимог, за якими може бути видано судовий наказ.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає правових підстав для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей таким, що не підлягає виконанню повністю, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому, у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, є обов'язковим до виконання.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у разі відсутності підстав для відмови у видачі судового наказу, суд видає судовий наказ в якому відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України зазначає, що не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що за домовленістю сторін, боржник може продовжувати виконувати судовий наказ та сплачувати аліменти добровільно, при цьому стягувач має право не подавати судовий наказ до примусового виконання.
Враховуючи, що розгляд вимог заявника в порядку наказного провадження здійснюється без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, законом визначені процесуальні гарантії забезпечення прав учасників провадження, передбачені ст.ст. 169-173 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої ст. 161 ЦПК України, тобто, крім випадків видачі судового наказу за вимогами про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів чи у твердій грошовій сумі, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V ЦПК України.
Врахувавши наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 його право звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, звільнення від слати аліментів чи з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проігноровано ті обставини, що боржник, за усною домовленість з матір'ю дітей, виконує обов'язок по утриманню дітей та сплачує аліменти на їх утримання, шляхом щомісячного перерахування на картковий рахунок стягувача 1/3 частину свого доходу, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки добровільна сплата аліментів не є підставою для скасування судового наказу або визнання його таким, що не підлягає до виконання, а доводи апелянта з цього питання не спростовують висновків суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив факт ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання батьківського обов'язку по утриманню дітей, проте прийняв рішення про видачу судового наказу, який є виконавчим документом для звернення до примусового виконання обов'язку, який виконується боржником добровільно, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки добровільне матеріальне утримання дитини не може бути підставою для висновку про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки стягнення аліментів шляхом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є правом стягувача, незалежно від добровільного виконання платником такого обов'язку.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права та з врахуванням наявних матеріалів справи, тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «12» березня 2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко