Справа № 358/1580/25 Головуючий у І інстанції Романенко К.С.
Провадження №22-ц/824/6239/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
11 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської областівід 03 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що 18 березня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1503038 про надання споживчого кредиту строком на 360 днів, кінцевою датою повернення є 13 березня 2025 року.
ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надало відповідачу кредит в сумі 7600,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису.
Відповідач належним чином не виконував своїх кредитних зобов'язань.
24 грудня 2024 року ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі Договору факторингу № 24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 1503038 від 18 березня 2024 року на загальну сума заборгованості в розмірі 64410,00 грн, з яких: 7600,00 грн - тіло кредиту, 53010,00 грн заборгованість за відсотками, 3800,00 грн - штрафні санкції.
Станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024, строк дії Договору № 1503038 не закінчився, а тому в межах дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, позивач у період з 25 грудня 2024 року по 13 березня 2025 року (79 днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в розмірі 15010,00 грн.
Крім того, в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України позивач зазначав, що ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» має право на стягнення суми інфляційних втрат і 3 % річних.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» суму заборгованості в розмірі 75 620,00 грн, з яких сума кредиту 7600,00 грн, сума процентів за користування кредитом 53010,00 грн, нараховані проценти за 79 календарних днів - 15 010,00 грн, в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України стягнути суму інфляційних втрат і 3 % річних починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення, а також судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №1503038 від 18березня 2024 року в розмірі 75 620,00 грн, з яких сума кредиту 7600,00 грн, сума процентів за користування кредитом 53 010,00 грн, нараховані проценти за 79 календарних днів - 15 010,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено факту укладання кредитного договору, не доведено наявність заборгованості у позивача перед відповідачем, не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження заборгованості та її розміру, не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів, не надано платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок з карткового рахунку відповідача.
Скаржник звертає увагу на те, що він є військовослужбовцем та відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ані первісний кредитор, ані позивач не мали права нараховувати штрафні санкції, пеню, а також проценти за користування кредитом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №521/12726/16, від 11 грудня 2019 року у справі №199/2418/15, від 21 лютого 2018 року у справі №306/1157/15, від 10 січня 2019 року у справі № 327/353/16.
12 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - Крюкової М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 рокузалишити без змін.
В обґрунтування відзиву зазначає, що кредитний договір укладений між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачем повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного Кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору не були порушені.
Вказує на те, що переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера, зазначений Платіжний провайдер має відповідну Ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, що підтверджується свідоцтвом.
Крім того, до позовної заяви долучена довідка ТОВ «ПЕЙТЕК», яка містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і відповідачем, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції, яка є предметом судового розгляду.
У відзиві звертає увагу на те, що наданий позивачем поденний розрахунок заборгованості за Договором є належним та допустимим доказом заборгованості, в даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку дії Договору - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Підписуючи договір, позичальник погоджувався на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.
Також вказує, що нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на умови Кредитного договору.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, у відзиві вказано, що позивачем доведено належними доказами, що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило дійсне право вимоги, яке перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Крім того, у відзиві представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - Крюкова М.В. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 8000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання договору, а тому вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин)визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Ч. 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
З матеріалів справи вбачається, що 18 березня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1503038 про надання споживчого кредиту.
ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надало відповідачу кредит в сумі 7600 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 1.3., 1.4. Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 7 600,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 дні (в) (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 дні (в). Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
У п.1.5. Договору сторони погодили, що тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: п. 1.5.1. Договору - стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору. Знижена процентна ставка 2,000% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 02.04.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки. 1.5.3. Протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для споживача у випадку та на умовах визначених в пп.1.5.2 Договору, зокрема у випадку отримання споживачем знижки на стандартну процентну ставку. (1.5.2. Договору).
Відповідно до 1.6., 1.7., 1.7.1. Договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Денна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,50% в день.
Сторони погодили, що відповідно до п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим Договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо Сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим Договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.
Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору (п. 5.1. Договору).
Договір № 1503038 про надання коштів на умовах споживчого кредиту підписано відповідачем ОСОБА_1 18 березня 2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором Н436.
Також 18 березня 2024 року ОСОБА_1 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором Додаток № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1503038 від 18 березня 2024 року, яким погоджено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Також, 18 березня 2024 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Р086, підписав паспорт споживчого кредиту до договору про споживчий кредит, з якого вбачається, що сума кредиту становить 7600,00 грн., строк кредитування - 360 днів, стандартна процентна ставка 912,5% річних (або 2,5% в день), знижена процентна ставка 730% річних (або 2,00% в день), тип процентної ставки - фіксована.
ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 7600 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250115-452 від 15.01.2025. Відповідно до вказаної довідки, ТОВ «ПЕЙТЕК», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 18.03.2024 09:46:24 на суму 7600,00 грн., призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем доведено, що відповідач укладав кредитний договір та отримав від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» кредитні кошти.
За відсутності вагомих доказів протилежного, судова колегія вважає, що кредитний договір був укладений саме відповідачем.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Наведеними доводами позовної заяви підтверджено укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору № 1503038 від 18 березня 2024 року.
Також відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
З наявного в матеріалах розрахунку заборгованості вбачається, що у зв'язку з порушенням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість за період від 18 березня 2024 року по 24 грудня 2024 року в розмірі 64410,00 грн, що складається з наступного: 7600,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 53010,00 грн - заборгованість за відсотками, 3800 - штрафні санкції.
Доказів на спростування наведених позивачем розрахунків відповідач не надав, як і не надав власних контррозрахунків.
24 грудня 2024 року ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі Договору факторингу № 24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 1503038 загальна сума заборгованості склала 64410,00 грн.
Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1503038 від 18 березня 2024 року у розмірі 75620,00, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою тіла кредиту) в розмірі 64410,00 грн та суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 79 календарних днів за період з 25 грудня 2024 року по 13 березня 2025 року в сумі 15010,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за 79 календарних днів судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про їх обґрунтованість, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».
Пунктом 1.1. договору факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року передбачено, що за даним договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
За умовами договору про надання споживчого кредиту від 18 березня 2024 року строк кредиту визначено 360 дні (день), із терміном повернення кредиту та нарахованих процентів до 13 березня 2025 року, як зазначено в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, яка є додатком № 1 до вказаного договору.
Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Станом на дату укладання Договору факторингу № 24122024, строк дії Договору № 1503038 не закінчився.
А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» у період з 25 грудня 2024 року по 13 березня 2025 року (79 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, в сумі 15010,00 грн про що позивачем надано розрахунок: 7600,00 грн * 2.5% = 190 грн*79 календарних дні = 15010,00 грн.
У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, а тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання договору та наявності заборгованості перед позивачем.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав доказів перерахування коштів відповідачу, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: листом платіжного провайдера - ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250115-452 від 15.01.2025, в якому зазначено про успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 18.03.2024 09:46:24 на суму 7600,00 грн., призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .
Крім того, на виконання ухвали про витребування доказів від 03 жовтня 2025 року, на адресу суду першої інстанції надійшли документи, з яких вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), була емітована банком платіжна картка № НОМЕР_3 . На вказану платіжну картку 18 березня 2024 року був зарахований платіж у сумі 7600,00 грн.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання Кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише відповідачу, свідчить що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору.
Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить.
Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу.
Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.
Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.
Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.
Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.
Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Оскільки ТОВ «Слон Кредит» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду розрахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Отже доводи апеляційної скарги щодо не підписання кредитного договору та не отримання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався.
Належними та допустимими доказами розміри заборгованості по тілу кредиту та відсотках, нарахованих відповідно до умов договору, апелянтом не спростовано.
Таким чином твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про не надання позивачем доказів отримання кредитних коштів, не надання доказів наявності заборгованості спростовується вищевикладеним.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» апеляційний суд зазначає наступне.
Ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 30 березня 2021 року №1357-ІХ, який набрав чинності з 23 квітня 2021 року, та яка діяла зі змінами, внесеними згідно із Законом №2459-IX від 27 липня 2022 року до 04 травня 2024 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Аналіз змісту цієї норми, якою доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», проте у згаданій вище редакції свідчить, що вона поширюється на дві категорії військовослужбовців: (1) військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; (2) інші військовослужбовці, до яких належать військовослужбовці, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час дії особливого періоду.
Для першої категорії військовослужбовців щоб скористатися пільгою необхідно надати докази їх призову на військову службу саме за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому, вказана пільга надається їм на весь час їх призову. Щодо надання пільги другій категорії військовослужбовців, тобто військовослужбовцям, які перебувають на інших видах військової служби, окрім військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, така надається їм у період перебування безпосередньо в районах та у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. При цьому, вказана пільга надається їм під час дії особливого періоду. Вказані обставини мають бути підтверджені відповідними документами, визначеними Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (із відповідними змінами).
Законом України від 21 березня 2024 року №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04 травня 2024 року, п. 15 ст. 14 викладено в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Аналіз змісту цієї норми дає підстави для висновку, що законодавець розширив категорію «інших» військовослужбовців, віднісши до неї військовослужбовців, які брали або беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, проте виключив із Закону положення про те, що надання цієї пільги такій категорії військовослужбовців обумовлюється їх перебуванням безпосередньо в таких районах та у період здійснення зазначених заходів.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
У відповідності до п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Таким чином, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.
На підтвердження обставин поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 долучив до апеляційної скарги наступні документи: копію посвідчення серія НОМЕР_4 виданого 27 квітня 2016 року; копію військового квитка серія НОМЕР_5 виданого 11 травня 2000 року, з якого вбачається, що 07 липня 2016 року на підставі Указу Президента України №271/2016 від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнений в запас, а 09 лютого 2025 року на підставі Указу Президента України №65/22 від 24 лютого 2022 року призваний у Збройні Сили України по мобілізації; копію Довідки від 15 грудня 2025 року №4/2819, з якої вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09 лютого 2025 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII та порядку визначеному листом Національного банк України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надавав/надсилав первісному кредитору чи його правонаступнику перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Тому з урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що у позивача у справі - ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» станом на час здійснення нарахування процентів за Договором споживчого кредитуванняі до дати закінчення терміну користування кредитом до 12 листопада 2024 року не було відповідних визначених ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII підстав для не застосування умов визначених п. 1.2, 1.4, 1.5.1 Договору в частині нарахування процентів для користування кредитними коштами.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, від яких залежить вирішення спору, перевірив доводи та надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 75620,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, рішення Богуславського районного суду Київської області від 03 грудня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.
Так як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.
В свою чергу, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» в апеляційній скарзі просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріалами справи підтверджено, що представником ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокатом Крюковою М.В. надавалася професійна правнича допомога в суді апеляційної інстанцій.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім цього, пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-4 ст.137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані такі докази: копію Договору про надання правової допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, копію ордеру на надання правничої допомоги серії АН №1911921 від 12 лютого 2026 року, копію звіту про надання правової допомоги від 11 лютого 2026 року згідно Договору №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, з якого вбачається, що загальна вартість наданої правової допомоги становить 8000,00 грн, копію платіжної інструкції № 8230 від 11 лютого 2026 року на суму 8000,00 грн
Згідно п. 3.5 Договору про надання правничої допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги.
Таким чином, позивачем доведено понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій, які підлягають відшкодуванню.
Ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.
У справі № 910/906/18 Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки їх розмір був обґрунтований, а відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи.
Жодних заперечень з цього приводу сторона відповідача не висловила, про що свідчить їх відсутність в матеріалах справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає заявлений розмір стягнення витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції є розумним та обґрунтованим, підстави для його зменшення в апеляційного суду відсутні.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої в розмірі 8000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богуславського районного суду Київської областівід 03 грудня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати у вигляді правової допомоги в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Реквізити сторін:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»: 03150, м. Київ, вул. Загородня, будинок 15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ: 44559822.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб