19 лютого 2026 року м. Київ
Справа №756/6996/24
Провадження: № 22-ц/824/5710/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Майорова Василя Олександровича в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В травні 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що між позивачем, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», та ОСОБА_1 (відповідач) було укладено кредитний договір від 17 листопада 2023 року.
Відповідач не належним чином виконував свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого перед позивачем у нього існує заборгованість в сумі 273 118,72 грн, з яких: 74 137,40 грн заборгованість по тілу кредиту; 194 353,32 грн - заборгованість по процентам; 4 628,00 грн - заборгованість по комісії.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року позов ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 478061-КС-002 від 17 листопада 2023 року у сумі 273 118 грн 72 коп та судовий збір у розмірі 3 277 грн 42 коп.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року відмовлено.
Не погодившисіз таким судовимрішенням, адвокат Майоров В. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, заочне рішення просив скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував правових позицій Верховного Суду щодо порядку нарахування процентів за договорами позики після спливу строку кредитування. Зокрема, звертає увагу на те, що положення статті 1048 ЦК України підлягають застосуванню лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а після його закінчення правові підстави для нарахування процентів у визначеному договором розмірі відсутні.
Крім того, посилається на положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких несправедливим, зокрема, умови договору щодо встановлення обов'язку споживача сплатити непропорційно велику суму компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором. На його переконання, визначений позивачем розмір процентів фактично є таким, що перевищує межі розумності та справедливості й підпадає під ознаки несправедливих умов договору.
Також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, згідно з якою системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України свідчить про те, що законодавством не обмежено право сторін визначати у договорі розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Водночас зазначає, що таке право сторін не є абсолютним та має реалізовуватися з дотриманням принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Окремо вказує на порушення його прав як споживача, передбачених статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», наголошуючи, що умови кредитного договору щодо розміру процентів та штрафних санкцій призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов?язків сторін на шкоду споживачу.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Покрищук А. В. в інтересах ТОВ «Бізнес Позика» заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необгрунтованими.
Зазначив, що проценти та комісія, нараховані позивачем, прямо передбачені умовами кредитного договору, який був підписаний відповідачем, а отже останній погодився з їх розміром та порядком нарахування. Наголосив, що по суті єдиним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що суд нібито допустив стягнення процентів, які, на його думку, були нараховані кредитором поза межами строку кредитування.
Водночас представник позивача вказує, що жодних процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, позивачем не нараховувалося. Проценти обчислювалися виключно відповідно до статті 1048 ЦК України та лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, що прямо вбачається з розрахунку заборгованості, наданого до суду першої інстанції.
У зв?язку з цим вважає, що судова практика, на яку посилається відповідач, є нерелевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується інших фактичних обставин та правового регулювання.
Крім того, звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на умови іншого кредитного договору, які не є предметом розгляду у цій справі.
З огляду на невиконання відповідачем узятих на себе зобов?язань за кредитним договором, представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з боржника не лише суми основного боргу, а й передбачених договором процентів та комісії.
18 лютого 2026 року від адвоката Майорова В. О. в інтересах ОСОБА_1 надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано хворобою представника відповідача.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, колегія суддів ураховувала наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Як зазначалося вище, обґрунтовуючи поважність причин для відкладення судового засідання, представник скаржника у своєму клопотанні посилався на хворобу.
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку, що наведені доводи не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність об'єктивних і поважних підстав для відкладення розгляду справи, адже такі доводи не підтверджені жодними доказами (медична довідка або лікарняний лист).
За відсутності належних і допустимих доказів, які підтверджували б наведені у клопотанні обставини, колегія суддів вважає, що заявлені підстави для відкладення розгляду справи не відповідають критеріям поважності, а подане клопотання є необґрунтованим, а відтак, відсутність представника в судовому засіданні з підстав, викладених у клопотанні, не є перешкодою для розгляду справи по суті та не надає правових підстав для її відкладення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 478061-КС-002 від 17 листопада 2023 року, відповідно до умов якого кредитор надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 75 000 грн зі сплатою 1,15012667% щоденно (а. с. 15 - 19).
Згідно з умовами вказаного договору визначено строк, на який надається кредит - 24 тижнів (п. 2.3), стандартна процентна ставка за кредитом 2,00000000% в день, фіксована, знижена процентна ставка: 1,15012667 % в день (пл. 2.4). Термін дії договору - до 11 березня 2024 року (п. 2.7), орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 195 000 грн (п. 2.8), орієнтовна реальна річна процентна ставка 9 168,16 % (п. 2.9).
Пунктом 3.2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Пунктом 3.2.3 договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
Вищевказана інформація також передбачена і в пропозиції (оферті) укласти договір (a. с. 20-24).
Судом було встановлено, що відповідач не належним чином виконував свої зобов?язання за кредитним договором № 478061-КС-002 від 17 листопада 2023 року, внаслідок чого перед позивачем за вказаним договором станом на 26.05.2024 у нього існує заборгованість в сумі 273 118,72 грн, з яких: 74 137,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 194 353,32 грн - заборгованість по процентам; 4 628,00 грн - заборгованість по комісії
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу грошові кошти у визначеному договором розмірі та на погоджених умовах, а відповідач взяв на себе зобов?язання щодо їх повернення зі сплатою процентів та комісії.
Суд установив, що відповідач належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконав, у зв?язку з чим утворилася заборгованість, розмір якої підтверджується наданим позивачем розрахунком та письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи. Доказів сплати заборгованості або її частини відповідачем суду надано не було.
Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем умов кредитного договору та наявність правових підстав для стягнення з нього суми основного боргу, процентів та комісії, передбачених умовами договору, а також судових витрат.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті З Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов?язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз?яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз?яснення логічно пов?язані з нею.
Відповідно ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно положень статей 1046, 1054 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов?язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі №300/438/18.
При цьому питання щодо повернення кредиту, нарахування і сплати процентів за користування кредитом визначаються умовами кредитного договору.
Отже, із наведених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду вбачається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти обмежується строком кредитування, визначеним сторонами, а після його спливу правовідносини сторін переходять у площину охоронних, у яких застосуванню підлягають положення частини другої статті 625 ЦУкраїни.
Разом із тим із матеріалів справи убачається, що проценти нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору та в межах погодженого сторонами строку кредитування, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про нарахування процентів поза межами строку кредитування не знаходять свого підтвердження та спростовуються дослідженими у справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Судом установлено, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов?язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором, у зв?язку з чим відбулося збільшення суми нарахованих процентів порівняно з орієнтовним розміром, визначеним графіком платежів.
Відповідно до умов кредитного договору №478061-КС-002 від 17 листопада 2023 року, відповідач зобов?язався здійснювати погашення заборгованості у строки та в розмірах, визначених оновленим графіком платежів.
Однак у порушення умов договору відповідач своєчасно та в повному обсязі платежі не здійснював, що відповідно до положень договору зумовило нарахування процентів за користування кредитними коштами за стандартною процентною ставкою, передбаченою договором, починаючи з визначеного договором моменту прострочення.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом нараховувалися у межах строку кредитування, визначеного договором, та припинені після його спливу. Нарахування процентів поза межами погодженого строку кредитування матеріалами справи не підтверджується.
З поданого розрахунку вбачається, що загальна сума нарахованих процентів сформована відповідно до умов договору та додаткових угод до нього і включає проценти, нараховані за ставкою, визначеною сторонами.
Факт перерахування відповідачу кредитних коштів, у тому числі з урахуванням умов додаткових угод, підтверджується випискою з її банківського рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», яку було витребувано судом першої інстанції та долучено до матеріалів справи (а. с. 78).
Доказів належного виконання відповідачем зобов?язань щодо повернення кредиту та сплати процентів матеріали справи не містять.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 478061-КС-002 від 17 листопада 2023 року.
Доводи скаржника про несправедливість умов кредитного договору та наявність істотного дисбалансу прав і обов?язків сторін є декларативними та не підтверджені належними і допустимими доказами. Сам по собі значний розмір нарахованих процентів не свідчить про їх протиправність, оскільки їх розмір обумовлений умовами договору, з якими відповідач погодився при його укладенні. Доказів визнання відповідних умов договору недійсними або їх оскарження у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
Посилання скаржника на положення Закону України «Про захист прав споживачів» також не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції, оскільки нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов договору та в межах строку кредитування, а заявлена до стягнення сума є наслідком невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Доводи щодо неправильного застосування судом правових позицій Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини цієї справи свідчать про нарахування процентів у межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому наведена скаржником судова практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Майорова Василя Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 13 березня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура