18 лютого 2026 року
справа № 752/14268/23
провадження № 22-ц/824/124/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року, постановлене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Адвокат Кравченко Тетяна Тарасівна в інтересах ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 06.10.2017 перебуває в шлюбі з відповідачем. В шлюбі народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Подружнє життя між ними не склалось. Вони разом не проживають з жовтня 2021 року через відсутність спільних поглядів на сімейне життя. Спільне господарство не ведеться. Примирення між ними неможливе.
Просила розірвати шлюб між ними.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 06.10.2017 Соломянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1074.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073,60 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.
Вимоги обґрунтовані тим, що суд ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу не дотримався норм ст. 111 СК України та не вжив заходів щодо примирення подружжя.
позовні вимоги викладені в зустрічному позові пов'язані із вирішенням питання про розірвання шлюбу, оскільки місце проживання дитини після розірвання шлюбу є особливо важливим враховуючи той факт, що дитина з матір'ю проживає закордоном.
Районний суд всупереч вимогам ст 251 ЦПК України не зупинив провадження по справі, а також відмовив у клопотанні про розгляд справи з викликом сторін та відмовив у прийнятті зустрічного позову, що є порушенням норм матеріального та процесуального права в частині захисту прав дитини та рівних прав матері та батька у вихованні дитини.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував, просив її залишити без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сім'я фактично розпалася, примирення між сторонами не можливе і позивач цього не бажає.
Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 06.10.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, актовий запис №2629.
ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Аналізуючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог, та обставини, встановлені у судовому засіданні у сукупності з наданими доказами, що сім'я фактично розпалася, примирення між сторонами не можливе і позивач цього не бажає. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та моральним засадам суспільства.
За таких обставин, колегія суддів ураховує, що примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує буде порушувати його законні права та інтереси і суперечить вимогам закону та інституту сім'ї. Намагання відповідачки примиритися з позивачем є виключно її бажанням, яке не підтримується позивачем.
Щодо доводів апелянта про незгоду з висновками суду щодо відмови в прийнятті зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга не містить вимог щодо перегляду ухвали суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви, то зазначений предмет спору судом апеляційної інстанції не переглядається.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростували.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було встановлено усі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 13 березня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді