12 березня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/6384/26
Провадження № 11-сс/820/163/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Хмельницького апеляційного суду
в складі: судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому в режимі відеоконференції з ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор» кримінальне провадження № 12026243000000461, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 березня 2026 року за ч. 4 ст. 296 КК України, за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року,
Цією ухвалою клопотання слідчого задоволено. Застосовано щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Судилків, Шепетівського району, Хмельницької області, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,
запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 28 лютого 2026 року, близько 23 год 52 хв, ОСОБА_6 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у громадському місці, а саме на сходинковому майданчику бару «Тарантіно», що по вул. Проскурівській, 83/1, у м. Хмельницькому, вступив в словесну суперечку з ОСОБА_9 , під час якої у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на грубе порушення громадського порядку та спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Тоді ж, ОСОБА_6 , реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи умисно та з хуліганських спонукань, будучи у стані алкогольного сп'яніння і перебуваючи у громадському місці - на сходинковому майданчику бару «Тарантіно», що по вул. Проскурівській, 83/1, у м. Хмельницькому, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, прагнучи показати свою явну зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, використовуючи при цьому малозначний привід, діставши із кишені кофти предмет, ззовні схожий на розкладний ніж, заздалегідь заготовлений ним і принесений з собою для нанесення тілесних ушкоджень, умисно, наніс таким ножем один удар по лівому стегну, один удар в передню поверхню живота та не менше восьми ударів по задній поверхні тулуба потерпілого ОСОБА_9 .
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_6 , потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді множинних колото-різаних ран спини (поперекової ділянки), передньої черевної стінки та лівого стегна.
За таких обставин, ОСОБА_6 підозрюється у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (хуліганстві), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
01 березня 2026 року ОСОБА_6 було затримано, в порядку ст. 208 КПК України.
Того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник підозрюваного ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою підозрюваного звільнити з-під варти.
Стверджує, що підозра є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для застосування до ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу.
Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, слідчим та прокурором не доведені.
ОСОБА_6 не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого та свідків.
Прокурор не обґрунтував неможливості застосування до підозрюваного ОСОБА_8 інших більш м'яких запобіжних заходів.
Повідомлення про підозру було вручено ОСОБА_6 без присутності захисника, чим порушено його право на захист.
Крім того, слідчий суддя безпідставно зазначив в оскаржуваній ухвалі, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 є особливо тяжким.
Також, в ухвалі помилково зазначено, що сторона захисту просила обрати ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід, оскільки і він, і підозрюваний наполягали на тому, щоб взагалі не застосовувати щодо останнього жодного запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника, адвоката ОСОБА_7 , на підтримку поданої апеляційної скарги, з посиланням на зазначені у ній доводи, думку прокурора, про законність і обґрунтованість ухвали слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Виходячи з вимог ст. 370 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Так, згідно з ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України (ст. 183 КПК України).
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, подане до суду першої інстанції клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 184 КПК України, погоджене з прокурором. В обґрунтування клопотання слідчий послався на наявність обґрунтованої підозри, тяжкість кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_6 , яке є тяжкими, та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КК України.
Наведені в клопотанні слідчого підстави для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином перевірялись слідчим суддею. При цьому, був опитаний підозрюваний, вислухана думка його захисника, прокурора, відібрані пояснення у слідчого, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу.
Слідчий суддя правильно врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, особу підозрюваного, який є раніше не судимою особою, водночас будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину.
Тому, слідчий суддя прийшов до правильного висновку про те, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Врахувавши наведені ризики, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в їх сукупності слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, про необхідність обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду кримінального провадження прокурор та слідчий довели, що застосування до ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про те, що лише найсуворіший запобіжний захід зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та буде достатнім стримуючим засобом для запобігання ризикам, наявність яких доведена слідчим та прокурором.
Посилання апелянта на те, що підозра, пред'явлена ОСОБА_6 , є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу, на увагу суду не заслуговують.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Нечипорук та Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
А тому, питання щодо доведеності вини підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, що йому інкримінується, підлягають з'ясуванню в процесі досудового розслідування та судового розгляду.
Із матеріалів провадження вбачається, що на підтвердження причетності ОСОБА_6 до інкримінованого правопорушення надано наступні докази, зокрема: рапорт реєстрації події в ЖЄО Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області, згідно якого зафіксовано факт спричинення особі чоловічої статі ножових поранень; протокол огляду місця події, проведений за адресою: м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 83/1, приміщення бару «Тарантіно», під час якого виявлено та вилучено предмет, ззовні схожий на розкладний ніж (знаряддя вчинення злочину); протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від громадянина ОСОБА_9 від 01 березня 2026 року; протокол допиту потерпілого ОСОБА_9 ; довідку КП «Хмельницька міська лікарня» ХМР, згідно якої у потерпілого ОСОБА_9 наявні тілесні ушкодження у виді множинних колото-різаних ран спини, поперекової ділянки, передньої черевної стінки та лівого стегна; протокол проведення впізнання за участі потерпілого ОСОБА_9 від 01 березня 2026 року, під час якого останній за фото-знімком впізнав особу яка спричинила йому тілесні ушкодження; протокол огляду предметів від 01 березня 2026 року; відеозаписи з камер спостереження, розташованих в приміщенні та на фасаді будівлі бару «Тарантіно»; протоколи допитів свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; рапорти працівників УПП в Хмельницькій області, які першими прибули на місце та здійснювали затримання особи, причетної до скоєння вказаного злочину, а саме ОСОБА_6 ; інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності.
За таких обставин, слідчий суддя прийшов до правильного висновку, що долучені до матеріалів клопотання докази об'єктивно доводять можливу причетність підозрюваного ОСОБА_8 до інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та є достатніми для застосування щодо нього обмежувальних заходів.
Доводи захисника про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на увагу апеляційного суду не заслуговують, враховуючи наступне.
Так, наявність вищезазначених ризиків, ґрунтується на реальних фактичних даних, наведених слідчим у поданому клопотанні та доведених як в судовому засіданні суду першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Зокрема, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 7 років. Тому, підозрюваний усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органу досудового розслідування чи суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що наразі на території України діє воєнний стан та у зв'язку із тимчасовою окупацією російською федерацією територій України, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії. Наявність блокпостів не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано підозрюваною для його переховування.
Введення на території нашої держави воєнного стану також суттєво ускладнює контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою та створює перешкоди для виклику підозрюваного.
До того ж, у рішенні по справі «W проти Швейцарії», Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Крім того, не перебуваючи під наглядом правоохоронних органів, ОСОБА_6 матиме реальну можливість негативно впливати на потерпілого та свідків у вказаному кримінальному провадженні, що може призвести до надання ними неправдивих показів та суттєво перешкодити повному, всебічному та об'єктивному судовому розгляду.
Таким чином, стороною обвинувачення доведено наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України. У сукупності із обґрунтованою підозрою ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, це й стало підставою для застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, що відповідає характеру суспільного інтересу в даному випадку.
Твердження апелянта про те, що сторона обвинувачення не обґрунтувала неможливість застосування до підозрюваного інших більш м'яких запобіжних заходів є безпідставними та спростовуються даними клопотання слідчого.
Так, застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть з покладенням обов'язку носіння електронного засобу контролю, не унеможливить запобіганню вищевказаних ризиків, оскільки наявні сумніви в можливості виконання ним процесуальних обов'язків. Зокрема останній не перебуватиме під постійним наглядом правоохоронних органів та матиме можливість впливати на потерпілого, свідків, оскільки останньому відомі адреси їх проживання, в тому числі, за допомогою телефонного зв'язку.
Особисте зобов'язання не підлягає застосуванню з огляду на тяжкість вчиненого підозрюваним злочину та наявність реальних сумнівів того, що останній виконуватиме покладені на нього обов'язки.
Запобіжний захід у вигляді особистої поруки також не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного. Водночас, відсутні особи, які можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України.
Надаючи оцінку твердженням сторони захисту щодо відсутності у підозрюваного наміру переховуватись від органу досудового розслідування чи суду, а також впливати на потерпілого та свідків, колегія вважає, що висловлення такого не є гарантією його дійсної реалізації, а тому не є підставою для незастосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Що ж стосується відсутності захисника під час вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, то колегія суддів виходить з наступного.
Так, вимоги КПК України, зокрема Глава 22 «Повідомлення про підозру» не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особі про підозру. Відсутність захисника при врученні особі повідомлення про підозру, якщо обставини кримінального провадження не є такими, що відповідно до вимог ст. 52 КПК України вказують на обов'язкову участь захисника, не є порушенням права особи на захист.
Вказане узгоджується із позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 серпня 2022 року у справі № 161/7088/20, (провадження № 51-3815км20).
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає порушення права ОСОБА_6 на захист під час вручення йому повідомлення про підозру.
Твердження сторони захисту про те, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі помилково зазначив, що кримінальне правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 є особливо тяжким, є безпідставними, та спростовуються змістом самої ухвали.
Щодо інших доводів апеляційної скарги про незаконність оскарженої ухвали колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).
Таким чином, потреба в обмеженні права на особисту свободу підозрюваного шляхом обрання останньому найсуворішого запобіжного заходу є виправданою. Окрім того, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у справі існують ознаки суспільного інтересу, який, зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя врахував усі обставини провадження, об'єктивно оцінив особу ОСОБА_15 та обґрунтовано прийняв рішення про необхідність ізоляції його від суспільства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підстав для скасування ухвали слідчого судді не знаходить.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 року, якою застосовано щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29 квітня 2026 року включно, залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника, адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3