Справа №461/997/26
Провадження № 2-а/461/46/26
03 березня 2026 року м. Львів
Галицький районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Чубей К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - старшого інспектора Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області капітана поліції Дуткевича Андрія Анатолійовича про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення-
Кульчицький Олександр Сергійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого інспектора Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області капітана поліції Дуткевича Андрія Анатолійовича серії ЕНА №6394759 від 22.12.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 127 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Окрім того, ОСОБА_2 просив суд поновити позивачу строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, оскільки така не вручалася ОСОБА_1 в момент її складання, а була отримана ним поштою 23.01.2026, що підтверджується трекінгом з сайту Укрпошта.
В обґрунтування позову покликається на те, що 22.12.2025, ОСОБА_1 будучи пішоходом, рухався по вул. Майдан Незалежності, 1 у м.Буську Львівської області, в зоні видимості пішохода не було пішохідних переходів. Впевнившись у відсутності небезпеки для перетину дороги та відсутності транспортних засобів з обох напрямків дороги, позивач почав здійснювати перехід дороги на протилежну сторону. В момент, коли він завершував перехід дороги та перебував на узбіччі, на нього було здійснено наїзд транспортним засобом. Після настання ДТП приїхала швидка допомога та поліція, однак позивач від госпіталізації відмовився, оскільки внаслідок шокового стану не відчував болю, видимих тілесних ушкоджень на той момент не було. Проте, 23.12.2025 ОСОБА_1 був доставлений у лікарню каретою швидкої допомоги, а 23.01.2026 останній поштою отримав постанову серії ЕНА №6394759 від 22.12.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої позивач, будучи пішоходом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, раптово вийшов на проїздну частину дороги майдану Незалежності у м.Буську, невпевнившись в безпеці руху учасників дорожнього руху, чим порушив п.4.14 а ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.127 КУпАП. Однак позивач заперечує викладені у постанові обставини справи та стверджує, що на проїздну частину дороги раптово не виходив, в стані алкогольного сп'яніння 22.12.2025 не перебував. Крім того, постанова не містить посилання на докази, які б могли підтвердити, що він раптово вийшов на проїздну частину дороги, чи вийшов на проїздну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки та/або перебував у стані алкогольного сп'яніння. Відтак, вважає, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.127 КУпАП поліцією не доведено, оскільки не доведено порушення позивачем п.4.14 а ПДР України. Просить позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05.02.2026 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Окрім того, ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05.02.2026 задоволено клопотання позивача та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 12.02.2026 розгляд справи відкладено, для надання відповідачу терміну подання відзиву на позовну заяву.
13.02.2026 представник позивача Кульчицький О.С. через систему «Електронний суд» подав клопотання про доручення доказів, в якому просить долучити до матеріалів справи копію адвокатського запиту від 30.01.2026, копію відповіді ВП №2 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області від 05.02.2026, з якої вбачається, що відеозапис з місця події видалений поліцією, копію конверту з трекінговим номером, в якому надійшла відповідь на запит та копію витягу з сайту укрпошту з відомостями про дату отримання відповіді на запит.
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
За умовами ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Як вбачається з копії постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6394759 від 22.12.2025, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.127 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. у зв'язку з тим, що він 22.12.2025 о 17.40 год., на пл. Майдан Незалежності у м. Буську, будучи пішоходом з явними ознаками алкогольного сп'яніння раптово вийшов на проїздну частину дороги, невпевнившись в безпеці учасників дорожнього руху, чим порушив п.4.14.а Правил дорожнього руху /а.с.10/.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Предметом оскарження у даній справі є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Відповідно до п. 1.1.Правил дорожнього руху, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про дорожній рух» пішохід зобов'язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а вразі їх відсутності - по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а вразі їх відсутності - на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч; керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи крісло колісне.
Згідно з вимогами пункту 4.7 Правил дорожнього руху пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
Відповідно до п. п. «а» п. 4.14 ПДР України пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.
У відповідності до положення ч.1 ст.127 КУпАП адміністративна відповідальність настає за непокору пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху.
Частиною 3 цієї статті, адміністративна відповідальність настає за ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, які перебувають у стані сп'яніння.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
У відповідності до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Згідно з п.п.2,3 ч.1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб та забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Слід зазначити, відповідачем у встановлений судом строк не подано відзиву на позовну заяву, як і не долучено до матеріалів справи належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у порушенні ним п. 4.14 а ПДР України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз.4 п. 24 постанови).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16, зазначено, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Крім того, згідно вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтями 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII визначено, що поліція може застосовувати як превентивний захід застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису для забезпечення публічної безпеки і порядку з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Таким чином, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Водночас, будь-яких інших доказів, окрім постанови від 22.12.2025 щодо того, що позивач порушив вимоги п.4.14 а Правил дорожнього руху, які б спростовували твердження позивача, що він ці правила не порушував, зокрема, пояснень свідків, речових доказів, показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - кінозйомки, відеозапису, тощо відповідачем не надано.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Докази надані суду, які стали підставою для винесення постанови не фіксують, що позивач порушив Правила дорожнього руху, а відтак не підтверджують факт вчинення позивачем зазначеного правопорушення.
Відповідач, в свою чергу відзиву, а також д оказів щодо обставин справи не подав, таким чином покладений на нього обов'язок щодо доказування суду правомірності своїх дій, не виконав і не спростував доводи позивача.
За даних обставин, відповідачем при винесені постанови не дотримано вимог КУпАП та Інструкції, та не надано суду належних та допустимих доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували, що позивач порушив Правила дорожнього руху, та відповідно, в його діях міститься склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена нормами ч.3 ст. 127 КУпАП України, що є його обов'язком відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України.
Враховуючи, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в не автоматичному режимі серії ЕНА №6394759 від 22.12.2025 винесена інспектором без додержання вимог законності.
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо невідповідності оскаржуваної постанови вимогам закону, відсутність доказів, свідчать про те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою.
Оскільки в ході розгляду справи встановлено відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, як і не встановлено можливості отримання доказів протилежного, зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача закриттю.
У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
А відтак, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, судові витрати на користь позивача в розмірі 665,60 грн.
Оскільки, при подачі адміністративного позову, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., відтак відповідно до ст.7 Закону України «Про судовий збір», у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд вважає за можливе повернути позивачу переплачену суму судового збору в розмірі 665,60 грн. з Державного бюджету України.
На підставі наведеного та керуючись ст.127, 245, 251 КУпАП, ст.ст. 11,72, 73, 77, 139, 229, 241, 246, 250, 286, 295 КАС України, суд -
позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - старшого інспектора Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області капітана поліції Дуткевича Андрія Анатолійовича про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6394759 від 22.12.2025 відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України переплачену суму судового збору в розмірі 665 грн. 60 коп., яка була сплачена згідно квитанції ID: 6093-1926-1099-8144 від 29.01.2026 в АТ «ТАСКОМБАНК».
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, ЄДРПОУ 40108833, адреса: м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, електронна пошта: gupolice@lv.police.gov.ua.
Третя особа: старший інспектор Відділення поліції №2 (м. Буськ) Золочівського РВП ГУНП у Львівській області капітана поліції Дуткевич Андрій Анатолійович, адреса місця роботи: Львівська обл., м. Буськ, вул. Київська, буд. 3.
Суддя Зубачик Н.Б.