Справа № 801/8104/2012
Провадження № 6/331/45/2026
16 березня 2026 року місто Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі :
головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,
за участю секретаря Постарнак М.М.,
учасники справи :
представники : заявника - адвокат Гаращак В.В.,
заінтересованої особи - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за заявою ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Гаращака Василя Васильовича, заінтересовані особи - акціонерне товариство «ПриватБанк», Бердянський відділ державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі № 801/8104/2012 від 29.08.2012 року тимчасово обмежено боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання нею своїх зобов'язань за виконавчими листами № 2-4428/11 від 05.01.2012 року та № 2-1391/10 від 14.09.2010 року, виданими Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитними договорами.
У січні 2025 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Гаращака В.В. звернулася до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Олександрівського районного суду м.Запоріжжя (далі - суд) від 09.09.2025 року у задоволенні заяви було відмовлено (а.с. 101,т.1).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23.12.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду ( а.с.235-244,т.1).
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2026 року справу прийнято до провадження ( а.с.3,т.2).
10.02.2026 року від представника заявниці - адвоката Гаращака В.В. до суду надійшла заява, в якій він просить залучити до участі у цій справі в якості заінтересованої особи - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) ( а.с.13-14,т.2).
Ухвалою суду від 10.02.2026 року до участі у справі залучено в якості заінтересованої особи Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) ( а.с.20-22,т.2), назва якої в подальшому була уточнена - на Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
13.02.2026 від Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив (а.с.29-31,т.2), у якому було викладено заперечення на заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, з якого вбачається, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень, на виконанні у Відділі не перебуває та не перебувало виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-4428/11 виданого 05.01.2012 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ ПриватБанк» суми боргу в розмірі 38507,69 грн. 26.06.2013 та з примусового виконання виконавчого листа № 2-1391/2010 виданого 14.09.2010 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ ПриватБанк» суми боргу в розмірі 29394,52 грн.
Згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні в Бердянському відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження №36368322 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4428/11 виданого 05.01.2012 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ ПриватБанк» суми боргу в розмірі 38507,69 грн. 26.06.2013 виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту другого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчої дії). Суму боргу, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчого дій за виконавчим провадженням №36368322 не стягнуто.
Згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні в Бердянському відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження №40289256 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1391/2010 виданого 14.09.2010 Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ ПриватБанк» суми боргу в розмірі 29394,52 грн. 25.12.2013 виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту другого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчої дії). Суму боргу, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчого дій за виконавчим провадженням №40289256 не стягнуто.
03.03.2026 представником заявниці - адвокатом Гаращаком В.В. подано письмові пояснення ( а.с.47-49,т.2), у яких зазначено, що доводи, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими.
Зокрема, у письмових поясненнях представник заявниці зазначає, що відповідно до відзиву самого органу державної виконавчої служби виконавчі провадження №36368322 та №40289256, на підставі яких було винесено тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, на даний час на виконанні не перебувають та були завершені ще у 2013 році шляхом повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Представник заявниці посилається на положення статей 37, 39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких виконавче провадження закінчується, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний припинити застосування заходів примусового виконання, вжитих у його межах.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа арешт, накладений на майно боржника, підлягає зняттю, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, а також скасовуються інші заходи примусового виконання рішення.
У письмових поясненнях також зазначено, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №947/36027/21 сформульовано правовий висновок, згідно з яким заходи примусового виконання мають похідний характер від існування виконавчого провадження та не можуть існувати автономно після його завершення.
Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що після завершення виконавчого провадження відсутні правові підстави для подальшого збереження обмежень, накладених у його межах.
Представник заявниці також зазначає, що відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» до заходів примусового виконання належить, зокрема, встановлення тимчасових обмежень у правах боржника. Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є саме таким заходом примусового виконання та застосовується виключно в межах конкретного виконавчого провадження.
Крім того, у письмових поясненнях зазначено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання протягом трьох років.
Оскільки виконавчі документи були повернуті стягувачу у 2013 році та повторно до виконання не пред'являлися, строк їх пред'явлення до виконання сплив ще у 2016 році.
Таким чином, як зазначає представник заявниці, на даний час відсутні відкриті виконавчі провадження, у межах яких може існувати захід примусового виконання у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Представник заявниці - адвокат Гаращак В.В. у судовому засіданні заяву всого довірителя підтримав , просить її задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в суді проти задоволення заяви заперечував з тих підстав, що заявницею не надано доказів на підтвердження того, що нею судове рішення, в рамках примусового виконання якого заявницю було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, виконано.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином. Про причину неявки суд не повідомили ; будь-яких заяв, клопотань від них до суду не надходило.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.223 Цивільного процесуального кодексу України неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, вислухавши доводи представника заявника, взявши до уваги думку представника заінтересованої особи - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса), перевіривши позиції учасників матеріалами справи, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 серпня 2012 року у справі №801/8104/2012 тимчасово обмежено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання нею своїх зобов'язань за:
виконавчим листом N 2-4428/11, виданим 05.01.2012 року Бердянським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 38007,61 грн та судових витрат в сумі 500,08 грн, а всього 38507,69 грн; виконавчим листом N 2-1391/10, виданим 14.09.2010 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ " ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 28984,67 грн та судових витрат в сумі 409,85 грн, а всього 29394,52 грн (а. с. 12,т.1).
За результатами перевірки даних системи, зокрема, спецрозділу, за параметрам запиту виконавчий документ № 2-4428/11 встановлено, що на виконанні у Бердянському відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), неодноразово перебував виконавчий лист № 2-4428/11, виданий 05 січня 2012 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу у розмірі 38507, 69 грн, на підставі якого були відкритті виконавчі провадження № № 30655001, 34201937, 36368322.
Виконавче провадження № 36368322, було завершено 26 червня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції на час здійснення відповідних дій), у зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилося безрезультатними.
За результатами перевірки даних системи, зокрема, спецрозділу встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) неодноразово перебував виконавчий лист № 2-1391/2010, від 14 вересня 2010 року, востаннє виконавче провадження № 40289256 було завершено 25 грудня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції актуальній на час здійснення відповідних дій) у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Відповідно до статті ЗЗ Конституцїї України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.
Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов'язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Частинами 5-8 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язковою участі державного (приватного) виконавця.
За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійсненні особою права на свободу пересування.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, § § 78 - 82).
Відповідно до другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пункти 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (James and Others v. the United Kingdom), n. 50, Series A N 98).
У справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов'язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи.
При цьому, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обгрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою "Луордо проти Італії " (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003- IX), рішення Європейського Суду за справою "Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини" (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 121).
Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь- яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою "Сіссаніс проти Румунії"), скарга N 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Jle Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N443, § 60)...".
В даному випадку тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України триває понад 12 років, у зв'язку з чим є неспіврозмірною мірою, що обмежує свободу пересування заявниці, зокрема під час воєнного стану в державі.
Керуючись статтями 258-260 ЦПК України суд
Заяву ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника - адвоката Гаращака Василя Васильовича (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29.08.2012 року у справі № 801/8104/2012.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 15-денний строк з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 16 березня 2026 року.
Суддя: Н.Г.Скользнєва
.