16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 473/3172/25
провадження № 61-2738ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Ганни Анатоліївни про зобов'язання вчинити дії,
1. У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г. А. про зобов'язання вчинити певні дії.
2. На обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка за життя склала заповіт, відповідно до якого заповідала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 8,60 га на території Трикратівської сільської Ради Вознесенського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогогосподарського виробництва. Вказаний заповіт 17 вересня 2009 року посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В. О.
3. Після смерті ОСОБА_2 , 28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте отримала відмову у зв'язку з заведенням спадкової справи після смерті ОСОБА_2 за заявою про прийняття спадщини за заповітом від іншого спадкоємця.
4. ОСОБА_1 зазначала, що восени 2020 року 87-ми річна ОСОБА_2 діючи абсолютно добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті віддала їй Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та заповіт, складений на її ім'я.
5. Посилаючись на викладене, просила зобов'язати приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерову Ганну Анатоліївну видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В. О. 17 вересня 2009 року за реєстровим № 1737 .
6. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
7. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року - без змін.
8. 17 грудня 2025 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме: сплатити судовий збір та конкретизувати підстави касаційного оскарження.
10. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року визнано неподаною та повернуто заявниці.
11. 03 березня 2026 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, а також ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги або направити справу на новий розгляд.
12. Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та підлягає поверненню, з огляду на таке.
13. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
14. Пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
15. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
16. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
17. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
18. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
19. Крім того аналіз положень статті 389 ЦПК України свідчить, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається норма (норми) права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
20. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, особа, яка подає скаргу має враховувати, що частина перша статті 411 ЦПК України в чинній редакції містить сім, а частина третя цієї статті - чотири, окремих пункти в яких викладено підстави для скасування судового рішення.
21. Отже, у разі посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження, заявник має конкретизувати, які саме випадки передбачені відповідними пунктами частин першої та/або третьої
статті 411 ЦПК України наявні, на його думку, для скасування судових рішень та обґрунтувати свої доводи.
22. Особа, яка подає касаційну скаргу, має чітко визначити та обґрунтувати одну чи декілька (якщо вони не є взаємовиключними) підстав касаційного оскарження передбачених процесуальним законом (частиною другою статті 389 ЦПК України).
23. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 посилається як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
24. Водночас, у касаційній скарзі не зазначено конкретні норми матеріального чи процесуального права, які на думку заявниці порушено судом апеляційної інстанції, а також постанови Верховного Суду, у яких викладено висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах, які не були враховані в оскаржуваному судовому рішенні.
25. Формальне посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не може бути оцінене Верховним Судом як таке, що відповідає підставі, визначеній пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
26. Оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог
ЦПК України щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень,
тому на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
27. Суд звертає увагу, що згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви (рішення ЄСПЛ в справах «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain»
від 19 грудня 1997 року).
28. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
29. Враховуючи, що у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним
ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
30. Касаційний суд звертає увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша
статті 44 ЦПК України).
31. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 1 частини другої
статті 44 ЦПК України).
Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Ганни Анатоліївни про зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка подала касаційну скаргу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, які подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Ступак