13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 761/39546/24
провадження № 61-2269ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 травня
2025 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
10 липня 2025 року вперше ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-8267ск25).
У серпні 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшли чотири касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (вх. № 26013/0/220-25, 26020/0/220-25, 26026/0/220-25, 26145/0/220-25), які подані однією особою на одні й ті самі судові рішення та їх зміст є ідентичним, Верховний Суд розглядав їх як одну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року касаційні скарги повернуті заявнику, оскільки Верховний Суд визнав подання ОСОБА_1 касаційної скарги в такій редакції виявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами (провадження № 61-10726ск25).
28 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 втретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року касаційну скаргу повернуто заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху (провадження № 61-11111ск25).
29 жовтня 2025 року ОСОБА_2 вчетверте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду дві однакові за змістом касаційні скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року).
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (вх. № 32986/1/220-25 та № 32960/1/220-25 від 30 жовтня 2025 року) визнано неподаними та повернуто заявнику у зв'язку з частковим виконанням вимог ухвали про залишення касаційних скарг без руху (провадження № 61-13533ск25).
08 грудня 2025 року ОСОБА_1 вп'яте через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернуто
у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги
без руху (провадження № 61- 15497ск25).
У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами електронного зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 без накладення електронного цифрового підпису про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернуто заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України (провадження № 61-1496зно26).
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 26 січня 2026 року повернуто. Заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі
24 224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок,
що внесений згідно з квитанцією до платіжною інструкції № 2.422461299.1
від 28 листопада 2025 року на розрахунковий рахунок № UA288999980313151207000026007, отримувач - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783 (провадження № 61-1496зно26).
У лютому 2026 року ОСОБА_1 вшосте звернувся до Верховного Суду
з касаційними скаргами (п'ять аналогічних касаційних скарг) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишені без розгляду, оскільки заявник у касаційних скаргах вживав зневажливі висловлювання, які непритаманні для написання ділових документів,
що відображають зневажливе ставлення заявника до судової гілки влади, інших учасників справи, надають зневажливу, іронічну оцінку процесуальних дій та рішень у справі, а також особисту характеристику суддям, оцінку їхній професійній діяльності, що неприпустимо під час оформлення процесуального документа (провадження № 1495ск26).
23 лютого 2026 року ОСОБА_1 всьоме, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у цій справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції
з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду
від 26 грудня 2023 року у справі № 758/113/23, від 11 грудня 2025 року у справі
№ 752/16754/23, від 10 лютого 2026 року у справі № 608/44/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою
на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України
та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України,
у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Разом з тим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,
і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,
що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної
або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб,
що не були залучені до участі у справі.
При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу,
що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження
або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
Як на підставу касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо відшкодування умисно нанесеної моральної та матеріальної шкоди технічними засобами випромінюючого та радіоакустичного типу дії.
При цьому заявником не обґрунтовано який саме висновок Верховного Суду відсутній у подібних правовідносинах та не зазначено про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цих норм для правильного вирішення справи.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок
її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи щодо висновків судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Враховуючи, що заявник не навів обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, а суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так як такий обов'язок покладено на особу, то таке обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень є неналежним.
На підставі викладеного Верховний Суд виснує, що ОСОБА_1 належним чином
не обґрунтовано підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, тому касаційна скарга ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року підлягає поверненню.
Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень
у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно
з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд
є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Таким чином, оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_1 не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для її повернення.
Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Укрспецзв'язок», Державної адміністрації служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Комунального підприємства «Київський метрополітен» про відшкодування майнової та моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк