13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 464/4453/25
провадження № 61-2797ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Львівська обласна прокуратура, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
У червні 2025 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Львівська обласна прокуратура, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року позов Львівської міської ради залишено без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог норм процесуального права, так як Львівська міська рада була належним чином повідомлена про місце, дату і час судового розгляду справи, які були призначені на 02 вересня 2025 року та
23 вересня 2025 року, до суду представник позивача не з'явився і заяви про розгляд справи за його відсутності не подавав, а тому наявні правові підставі для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статі 257 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Львівська обласна прокуратура, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відмовлено (провадження № 61-2074ск26).
04 березня 2026 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду позову Львівської міської ради.
Касаційна скарга Львівської міської ради мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, так як представник міської ради 12 вересня 2025 року подав до суду письмове клопотання про перенесення попереднього засідання на іншу дату, у зв'язку з перебуванням
у відпустці, що підтверджує поважність причин неявки та активну процесуальну позицію.
Перевіривши доводи касаційної скарги Львівської міської ради, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно з частиною другою статті 198 ЦПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження
у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у підготовчому засіданні.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Суд звертає увагу, що повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд повинен врахувати всі підстави залишення заяви без розгляду у сукупності. Відсутність хоча б однієї із умов не дає права суду залишати позов без розгляду.
У своєму Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 Конституційний Суд України зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Процесуальні права та обов'язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Водночас учасник справи зобов'язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Частиною першою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад цивільного судочинства.
Судами встановлено, що Львівська міська рада була належним чином повідомлена про місце, дату і час судового розгляду справи на 02 вересня 2025 року та 23 вересня 2025 року. У судове засідання представник позивача 02 вересня 2025 року
не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про проведення підготовчого засідання за відсутності представника не подано. У судове засідання 23 вересня 2025 року представник позивача також не з'явився, проте до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивованj тим, що представник позивача у цей час перебуватиме у відпустці (наказ про це буде подано у наступне судове засідання), однак заяв про проведення підготовчого засідання за відсутності представника позивача також не подано.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що належних підтверджуючих доказів, які б перешкоджали забезпечити явку свого представника у підготовчі судові засідання та вжити заходів щодо участі у розгляді даної справи, не надано, заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача не подано, а тому наявні правові підстави для залишення позову Львівської міської ради без розгляду, на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Верховний Суд зазначає, що ухилення сторони позивача від участі в розгляді поданого ним ж позовом порушує права іншої сторони.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 (провадження
№ 11-114 заі 23), від 25 вересня 2024 року у справі №490/9587/18 (провадження
№ 14-29 цс 24).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності чи неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені правові наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.
Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України, суд не зобов'язаний з'ясовувати причини повторної неявки у судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 20 вересня
2018 року у справі № 756/8612/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц (провадження № 61-31053св18), від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 (провадження № 61-36375св18), від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц (провадження № 61-2630св19), від 20 червня 2019 року по справі № 522/7428/15 (провадження № 61-31861св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц (провадження № 61-27370св18), від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц (провадження № 61-7473св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 461/3580/15-ц (провадження № 61-20847св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18 (провадження № 61-3617св19) та інших.
Отже, доводи касаційної скарги Львівської міської ради про те, що суд першої інстанції всупереч його клопотанню про відкладення розгляду справи у зв'язку із відпусткою представника, безпідставно залишив позов без розгляду, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.
По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм права й висновків суду першої та суду апеляційної інстанцій
не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Львівська обласна прокуратура, про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник