13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 947/22920/23
провадження № 61-3114ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року у справі за заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг,
У липні 2023 року Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу.
22 вересня 2023 року суддею Київського районного суду м. Одеси видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг.
30 травня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Прийми Р. С., до суду надійшла заява про скасування судового наказу від 22 вересня 2023 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Прийми Р. С., про скасування судового наказу, поновлення строку для подання заяви повернуто без розгляду.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2025 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 лютого
2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подачу заяви про скасування судового наказу від 22 вересня 2023 року, виданого за заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг за період з 01 серпня 2020 року по 01 липня 2023 року у розмірі 9 817,42 грн відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 22 вересня 2023 року, виданого за заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг за період з 01 серпня
2020 року по 01 липня 2023 року у розмірі 9 817,42 грн повернуто заявнику.
У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду
м. Одеси від 04 листопада 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 03 лютого 2026 року з пропуском строку на касаційне оскарження, оскільки відправлена до суду 06 березня 2026 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, у тому числі, дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
У касаційній скарзі заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення, з посиланням на те, що процесуальний строк пропущено з поважних причин, оскільки оскаржувану постанову отримала у поштовому відділенні 20 лютого 2026 року, про що надає відповідні докази.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, тому його слід поновити.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, заявник просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада
2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення строку на подачу заяви про скасування судового наказу Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2023 року.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною 3 статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно із частиною третьою статті 167 ЦПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом другим ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу, відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.
У статті 170 ЦПК України визначено форму і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання. Відповідно до частини шостої статті 170 ЦПК України у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження.
Статтею 171 ЦПК України регламентовано порядок розгляду належно оформлених заяв боржників про скасування судового наказу.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 ЦПК України заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що суддею Київського районного суду
м. Одеси 22 вересня 2023 року видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Відповідно до супровідного листа суду першої інстанції, копія судового наказу, заява про видачу судового наказу з додатками були надіслані ОСОБА_1 22 вересня 2023 року.
13 травня 2025 року, через підсистему «Електронний суд», адвокат Прийма Р. С. в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру на представництво її інтересів звернувся до суду із заявою про допущення до участі у справі як представника відповідача.
19 травня 2025 року адвокату Приймі Р. С. доставлено до його електронного кабінету судовий наказ від 22 вересня 2023 року.
30 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника
ОСОБА_1 - адвоката Прийми Р. С., до суду надійшла заява про скасування судового наказу від 22 вересня 2023 року, де також було заявлено клопотання про поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2025 року заяву про скасування судового наказу, поновлення строку для подання заяви повернуто без розгляду, у зв'язку із порушенням заявником приписів статей 170, 183 ЦПК України.
Копію вказаної ухвали доставлено представнику відповідача 05 червня 2025 року до його електронного кабінету.
08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила надіслати їй копію судового наказу на її електронну адресу, у зв'язку з тим, що вона її не отримувала.
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 були надіслані копія судового наказу, заява про видачу судового наказу з додатками на електронну адресу, що підтверджується супровідним листом, а також звітом про доставку, наявним у матеріалах справи.
30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу, в якій просила поновити строк на оскарження судового наказу та скасувати судовий наказ від 22 вересня 2023 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу та повертаючи її заяву про скасування судового наказу від 22 вересня 2023 року, суд першої інстанції констатував, що в матеріалах справи наявна довідка про отримання судового наказу від 22 вересня 2023 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача -
Приймою Р. С., якого боржник уповноважила представляти свої інтереси у суді, зокрема ОСОБА_1 вже було повернуто заяву про скасування судового наказу та поновлення строку для подання заяви ухвалою суду від 03 червня 2025 року.
З огляду на зазначене суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи ОСОБА_1 та не знайшовши підстав для поновлення пропущеного строку для подачі заяви про скасування судового наказу, обґрунтовано повернув вказану заяву боржнику на підставі частини другої статті 171 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Повернення заяви про скасування судового наказу не перешкоджає повторному зверненню боржника із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, з урахуванням вимог статті 170 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів вручення боржнику судового наказу, відсутність у представника заявника повноважень на отримання копії рішення та відсутність у підсистемі «Електронний суд» довідки про надсилання представнику боржника судового наказу від 22 вересня 2023 року.
Такі доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції та спростовується встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами, які були наведені вище.
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частина третя статті 27 ЦПК України).
Відповідно до частини сьомої статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання касаційної скарги задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на подання касаційної скарги.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада
2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року у справі за заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник