16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 214/9213/25
провадження № 61-3150ск26
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепи Наталії Миколаївни про визнання відмови позивача такою, що була здійснена під впливом тяжких обставин та її скасування, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
10 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційну скаргу скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
У статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладені вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Зазначеним пунктом передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявник зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, разом з тим не обґрунтував вказану підставу, та не зазначив яку норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосували суди в оскаржуваних судових рішеннях.
Крім цього, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження, заявник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та не вказує конкретну норму (норми) матеріального права щодо яких відсутній такий висновок.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на які заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Позивач звернувся з позовом до суду у вересні 2025 року. Позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги фізичною особою або фізичною особою - підприємцем на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 0,4= 1 211,20 грн).
Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 4 844, 80 грн (1 211, 20 + 1 211, 20 грн) х 200 %.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030102, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007. Найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду оригінал документа, що підтверджує його сплату.
Пунктом 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України встановлено, що до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Заявник не додав до касаційної скарги доказів направлення копії скарги приватному нотаріусу Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепі Н. П.
З огляду на викладене, заявнику необхідно надати суду копії касаційної скарги або докази направлення її всім учасникам справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко