13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 461/9752/21
провадження № 61-7018св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення сум відповідальності за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
1. В листопаді 2021 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 три проценти річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання зі сплати кредиту за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106 та процентів за користування кредитом за вказаним договором за період з 24 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року у розмірі 19 139,49 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 23 листопада 2021 року становить 510 235,83 грн.
2. В обґрунтування вимог вказувало, що 28 березня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк»), правонаступником якого стало Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), а в подальшому, - АТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 (позичальник) уклали кредитний договір № KF48106, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 411 000 дол. США, на строк до 28 березня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних.
Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено: іпотекою нерухомого майна на підставі іпотечного договору від 28 березня 2008 року, укладеного ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 , у відповідності до якого, в іпотеку банку передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; порукою поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі договорів поруки, укладених 28 березня 2008 року ВАТ «Електрон Банк», ОСОБА_2 і поручителем ОСОБА_3 (договір поруки № PO93280) та ВАТ «Електрон Банк», позичальником ОСОБА_2 і поручителем ОСОБА_1 (договір поруки № PO93281).
За умовами зазначених договорів поруки поручителі взяли на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність у разі невиконання/неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.
У зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителів, а також до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц позов про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
Зазначало, що у зв'язку з тривалим невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, позивачем нараховано на суму боргу, яка визначена рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц, - 217 340,14 дол. США, три проценти річних за період з 24 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року, тобто за три роки, що передували зверненню до суду із даним позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 14 липня 2023 року позов задовольнив.
4. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» три проценти річних за простроченим грошовим зобов'язанням щодо сплати кредиту та процентів за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106, за період з 24 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року, у розмірі 19 139,49 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23 листопада 2021 року становить 510 235,83 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
5. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що викладені у позовній заяві обставини підтверджуються рішенням суду у справі № 461/14877/13-ц, виконавчим листом, розрахунком заборгованості, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування вимог позивача, а тому суд дійшов висновку, що під час судового розгляду справи позивачем доведено факт невиконання відповідачем покладених на нього зобов'язань щодо повернення позики.
6. Львівський апеляційний суд постановою від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
7. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 липня 2023 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
8. Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не був учасником справи № 461/14877/13-ц, до нього банк у зазначеній справі позовних вимог не пред'являв, а відтак, суд, задовольняючи позовну вимогу банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, не перевіряв наявності правових підстав для відповідальності поручителя перед банком, як солідарного боржника, за такою заборгованістю в межах вказаної справи та в контексті вимог статті 559 ЦК України чинній на той час редакції Закону, позаяк, письмову вимогу до позичальника про дострокове повернення заборгованості сформовано 28 травня 2013 року.
9. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року при вирішенні питання щодо заміни стягувача у справі № 461/14877/13-ц констатував, що для виконання зазначеного рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року необхідне лише волевиявлення іпотекодержателя, а тому, підстав для висновку про допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого цим рішенням суду, немає.
10. Також апеляційним судом встановлено, що ПАТ «ВіЕс Банк» звертався до Франківського районного суду м. Львова з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , однак, рішення суду в цій справі
№ 465/9254/13-ц про часткове задоволення позову ухвалено лише 12 грудня 2023 року і не набрало законної сили, оскільки оскаржене до апеляційного суду.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
11. У травні 2024 року АТ «Таскомбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
13. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12, Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі
№ 6-113цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.
14. Як встановлено у цій справі та справі № 465/9254/13-ц шестимісячний строк звернення з позовом до суду щодо стягнення заборгованості не був пропущений, оскільки відповідачу надано 45 днів на виконання вимоги та після цього шість місяців закінчилось у січні 2014 року, а позов до відповідача подано у вересні 2013 року, тому апеляційний суд допустив помилку в розрахунку дат звернення до суду.
15. При цьому, суд апеляційної інстанції не оглянув справу № 465/9254/13-ц, яка містить інформацію про дату подання та прийняття судом позову до розгляду.
16. Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 не був учасником справи № 461/14877/13-ц не спростовує факт невиконання зобов'язання за договором поруки, оскільки він отримав вимоги про дострокове виконання зобов'язання, а рішення суду від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц преюдиційно встановлює розмір боргу за кредитним договором.
17. Крім того, постанова Верховного Суду про відмову у заміні стягувача у справі № 461/14877/13-ц не припиняє обов'язку поручителя виконати зобов'язання за кредитним договором та сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення і три проценти річних від простроченої суми згідно зі статтею 625 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
18. Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Галицького районного суду м. Львова.
19. 01 серпня 2024 року цивільна справа № 461/9752/21 надійшла до Верховного Суду.
20. Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2026 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).
21. Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2026 року поновив касаційне провадження у цій справі.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
22. 28 березня 2008 року ВАТ «Електрон Банк» (кредитодавець), правонаступником якого став ПАТ «ВіЕс Банк», в подальшому - АТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 (позичальник) уклали кредитний договір № KF48106, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 411 000 дол. США, строком на 20 років, до 28 березня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12 % річних.
23. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено: іпотекою нерухомого майна на підставі іпотечного договору від 28 березня 2008 року, укладеного ВАТ «Електрон Банк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем), у відповідності до якого, в іпотеку банку передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та порукою ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на підставі договорів поруки від 28 березня 2008 року, укладених ВАТ «Електрон Банк» (кредитор), позичальником ОСОБА_2 (боржник) та поручителем ОСОБА_3 (договір поруки № PO93280) та ВАТ «Електрон Банк» (кредитор), позичальником ОСОБА_2 (боржник) та поручителем ОСОБА_1 (договір поруки № PO93281).
24. За умовами зазначених договорів поруки (пункт 1.2) поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати перед кредитором солідарно із боржником в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов'язань (основне зобов'язання) за кредитним договором, а саме: сплатити кредитору заборгованість по кредиту (основний борг) в межах суми наданого кредиту; сплатити кредитору заборгованість по процентах, нарахованих на суму основного боргу з розрахунку 12 % річних, а у випадку виникнення простроченої заборгованості - 15 % річних; сплатити кредитору штрафні санкції (пеню за порушення строку повернення кредиту та пеню за порушення строку сплати процентів).
25. Із витребуваних апеляційним судом матеріалів цивільної справи № 461/14877/13-ц, встановлено, що у зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, 27 листопада 2013 року правонаступник ВАТ «Електрон Банк» - ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106 на суму 217 340,14 дол. США, з яких: 198 824,95 дол. США - заборгованість за кредитом, а 13 836,05 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом.
26. Галицький районний суд м. Львова рішенням від 22 квітня 2014 року, яке Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 27 січня 2015 року залишив без змін, у справі № 461/14877/13-ц, позов банку задовольнив. Звернув стягнення на квартиру, загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 85,8 кв. м, що знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Черновою П. Д. та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 травня 2008 року, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю, згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки тощо), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти, одержані від реалізації, скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106 у розмірі 217 340,14 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 1 737 199,74 грн. Зобов'язав виселити ОСОБА_2 з квартири за адресою: кв. АДРЕСА_2 .
27. Вказане рішення суду набрало законної сили 27 січня 2015 року.
28. Галицький районний суд м. Львова ухвалою від 19 жовтня 2020 року заяву АТ «Таскомбанк» задовольнив, замінив первісного стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» з примусового виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц на його правонаступника АТ «Таскомбанк».
29. Однак, Верховний Суд постановою від 29 червня 2022 року ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 19 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, про відмову у задоволенні заяви АТ «Таскомбанк» про заміну стягувача у справі № 461/14877/13-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду
30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
32. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
34. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
35. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
37. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
38. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
39. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
40. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
41. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
42. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
43. Відповідно до статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
44. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
45. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
46. У статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
47. Згідно зі статтею 554 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
48. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
49. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
50. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
51. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
52. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
53. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
54. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
55. Звертаючись до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення з нього на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106, АТ «Таскомбанк» посилався, як на підставу своїх вимог, на обставини, встановлені рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц, зокрема, щодо наявності такого грошового зобов'язання в позичальника перед банком за вказаним кредитним договором та розміру грошового зобов'язання - заборгованості за кредитним договором у розмірі 217 340,14 дол. США.
56. Разом з тим, ОСОБА_1 не був учасником справи № 461/14877/13-ц, банк у зазначеній справі позовних вимог до відповідача не пред'являв, а отже, суд першої інстанції у справі № 461/14877/13-ц не перевіряв наявності правових підстав для відповідальності поручителя перед банком, як солідарного боржника, за такою заборгованістю в межах вказаної справи.
57. Крім того, Верховний Суд постановою від 29 червня 2022 року у справі № 461/14877/13-ц, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовляючи у задоволенні заяви АТ «Таскомбанк» про заміну стягувача у вказаній справі, виходив із того, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки не підлягає примусовому виконанню, оскільки для виконання зазначеного рішення необхідне лише волевиявлення іпотекодержателя.
58. Отже, враховуючи зазначені обставини, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що підстав для висновку про допущення боржником прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду у справі № 461/14877/13-ц, не було.
59. Також апеляційним судом встановлено, що ПАТ «ВіЕс Банк» звертався до Франківського районного суду м. Львова з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , однак, рішення суду у зазначеній справі № 465/9254/13-ц про часткове задоволення позову ухвалено 12 грудня 2023 року і, на момент перегляду справи № 461/9752/21 апеляційним судом, не набрало законної сили, оскільки було оскаржене до апеляційного суду.
60. При цьому, рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, ухвалено 14 липня 2023 року, тобто на момент розгляду цієї справи не було ухвалено рішення суду у справі № 465/9254/13-ц за позовом АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
61. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у 2013 році банк пред'явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до позичальника ОСОБА_2 , який задовольнив суд першої інстанції рішенням від 22 квітня 2014 року у справі № 461/14877/13-ц, а рішення суду від 12 грудня 2023 року у справі № 465/9254/13-ц за позовом АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості суд першої інстанції ухвалив 12 грудня 2023 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції у справі, яка переглядається, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором від 28 березня 2008 року № КF48106, встановленого рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року, за період з 24 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року з поручителя ОСОБА_1 . При цьому, в межах цієї справи, позивач не довів, що боржник допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, встановленого рішенням суду у справі № 461/14877/13-ц.
62. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.
63. Отже, зобов'язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред'явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов'язання вважається тим зобов'язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.
64. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.
65. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).
66. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12, Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі
№ 6-113цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
67. Інші доводи касаційної скарги не спростовують того, що рішення суду у справі
№ 465/9254/13-ц про стягнення, зокрема, з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором ухвалено пізніше ніж рішення суду першої інстанції в цій справі, а у справі № 461/14877/13-ц за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки суди не вирішували права, обов'язки та інтереси щодо поручителя ОСОБА_1 , як солідарного боржника.
68. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання про закриття провадження у справі
69. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. В обґрунтування клопотання зазначив, що згідно з довідкою від 07 жовтня 2024 року № 36/584 кредитний договір від 28 березня 2008 року № KF48106 припинив свою дію з 04 жовтня 2024 року у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань за цим кредитним договором. Оскільки дія кредитного договору припинена, порука також припинена. За відсутності у кредитора фінансових і майнових претензій до позичальника, відсутні такі претензії і до поручителя.
70. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання з огляду на наступне.
71. Підстави для закриття провадження у справі визначені статтею 255 ЦПК України.
72. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
73. Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
74. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, за умови, що у сторін у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
75. До таких висновків дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).
76. У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду конкретизувала правові висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), зазначивши, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
77. Враховуючи, що на час відкриття провадження у справі, після ухвалення рішення судом першої інстанції та апеляційного перегляду справи, зобов'язання за кредитним договором не були припинені, тобто предмет позову існував, підстави для задоволення клопотання відсутні.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
78. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
79. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
80. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
81. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров