13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 369/20204/25
провадження № 61-2331ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської Ольги Дем'янівни, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна інспекція архітектури та містобудування України, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельними ділянками шляхом знесення самочинно збудованої споруди та приведення забудови суміжної ділянки у відповідність до обов'язкових вимог державно-будівельних норм,
У травні 2025 року представник позивача Еренценов Є. В. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна інспекція архітектури та містобудування України, в якому просив усунути перешкоди у користуванні належними ОСОБА_4 житловим будинком і земельними ділянками з кадастровими номерами 3222485800:02:012:5008 та 3222485800:02:012:5062 за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язати ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно зведену вздовж межі ділянки з кадастровим номером 3222485800:02:012:5008 споруду торгівельно-офісного комплексу, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485800:02:012:0325 за адресою: АДРЕСА_2 , та у разі відмови добровільно знести даний об'єкт, провести примусове його знесення за рахунок ОСОБА_1 .
Разом із позовною заявою ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив: заборонити ОСОБА_1 та/або будь-яким залученим
ним підрядникам, субпідрядникам, іншим особам продовжувати та здійснювати будь-які будівельні роботи (зокрема: земляні, фундаментні, монтаж каркаса/стіни/перекриттів/покрівлі, прокладання інженерних мереж, фасадні
та оздоблювальні роботи) на земельній ділянці, кадастровий номер 3222485800:02:012:0325 за адресою:
АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; заборонити вчинення дій, спрямованих на введення об'єкта до експлуатації до вирішення спору по суті (подання декларацій/актів готовності, отримання сертифікатів, укладення договорів на постачання інженерних ресурсів до прийняття об'єкта), як таких, що безпосередньо ускладнюють або роблять неможливим виконання майбутнього рішення суду про знесення.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивачу належать на праві приватної власності житловий будинок і земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485800:02:012:5008 та 3222485800:02:012:5062 за адресою: АДРЕСА_1 . Суміжна земельна ділянка відповідача з кадастровим номером 3222485800:02:012:0325, площею 0, 1600 га розташована за адресою:
АДРЕСА_2 ; її цільове призначення - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаної з отриманням прибутку».
Відповідач будує об'єкт громадської забудови класу наслідків CCI на підставі чинного повідомлення, при цьому містобудівні умови прямо покладають на нього обов'язки витримати мінімальні протипожежні розриви за ДБН Б.2.2-12:2019, забезпечити можливість проїзду пожежної техніки уздовж стін (відступи для пожежного проїзду), врахувати інсоляційні та санітарні вимоги до суміжної житлової забудови та дотримати охоронні зони інженерних мереж і транспорту. Невиконання цих приписів є істотним порушенням обов'язкових норм і підтверджує правову кваліфікацію спірної забудови як самочинної у частині, що порушує права позивача. Відповідно до матеріалів топографо-геодезичної зйомки масштабу 1:500, виконаної у жовтні 2025 року сертифікованим інженером-геодезистом для домоволодіння позивача по АДРЕСА_1 , мінімальна фактична відстань від межі земельної ділянки позивача до зведених конструкцій (стіни) спірного об'єкту відповідача становить 1,27 м. Ця відстань зафіксована на плані, що відображає конфігурацію меж і суміжну забудову.
Таке розміщення формує між спірною будівлею, парканом та ділянкою позивача вузький коридор, який об'єктивно не здатний виконувати функцію протипожежного проїзду і технологічної смуги обслуговування. Відступ 1,27 м є замалим і не дозволяє під'їзд, розворот, установку опор та розгортання рукавних ліній, а також роботу автодрабин і колінчастих підіймачів. Містобудівними умовами та обмеженнями № 15-06/5 додатково імперативно передбачено: «забезпечити відступи від стіни для проїзду пожежної машини» та дотриматися мінімально допустимих відстаней за табл. 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019. Вказані приписи включені до складу реєстраційних даних повідомлення № ІУ051240417360 і є обов'язковими для замовника.
У разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідач може провести будівництво, яке унеможливить виконання рішення суду у цій справі і відновлення становища, яке існувало до порушення прав та інтересів позивача. Незастосування заходів забезпечення позову шляхом заборони проводити будівельні роботи на земельній ділянці фактично надає йому можливість без жодних обмежень продовжувати будівництво, незважаючи на встановлені експертним висновком численні порушення вимог законодавства України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Еренценова Є. В., про забезпечення позову задоволено.
Заборонено відповідачу ОСОБА_1 та залученим ним підрядникам, субпідрядникам, іншим особам продовжувати та здійснювати будь-які будівельні роботи, зокрема, земляні, фундаментні, монтаж каркаса, стіни, перекриттів, покрівлі, прокладання інженерних мереж, фасадні та оздоблювальні роботи щодо об'єкта - торгівельно-офісного комплексу, розташованого на земельній ділянці, кадастровий № 3222485800:02:012:0325 за адресою: АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду по даній справі.
Заборонено вчинення дій, спрямованих на введення об'єкта - торгівельно-офісного комплексу, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485800:02:012:0325 за адресою:
АДРЕСА_2 , до експлуатації (подання декларацій, актів готовності, отримання сертифікатів, укладення договорів на постачання інженерних ресурсів до прийняття об'єкта) до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Добрянською О. Д., залишено без задоволення. Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2025 року залишено без змін.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності спору між сторонами, співмірності заходів забезпечення із позовними вимогами, а також того, що невжиття даного способу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі.
При тлумаченні і застосуванні статтей 149 - 153 ЦПК України, суд першої інстанції керувався у тому числі постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, а суд апеляційної інстанції - релевантною практикою Верховного Суду.
24 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Добрянська О. Д., подала касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської О. Д.,мотивована тим, що суди, вирішуючи питання забезпечення позову, не встановили наявність причинного зв'язку між видом забезпечення позову та наслідком у формі потенційної загрози виконання рішення суду у майбутньому, не взяли до уваги інтереси відповідача. Просить врахувати, що у випадку задоволення позову знесенню підлягатиме як об'єкт завершеного будівництва, введений до експлуатації, так і незавершений об'єкт будівництва, який не введено до експлуатації.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували та/або допускали очевидну небезпеку заподіяння шкоди, порушення прав та інтересів позивача. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської О. Д., колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження
№ 14-729цс19) Великої Палати Верховного Суду конкретизувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Зазначене узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору є вимога про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельними ділянками шляхом знесення самочинно збудованої споруди та приведення забудови суміжної ділянки у відповідність до обов'язкових вимог державно-будівельних норм.
Тобто, між сторонами дійсно існує спір щодо порушення, на думку позивача, його законних прав як власника нерухомого майна при здійсненні відповідачем будівництва об'єкта на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач зазначав, що територія, на якій знаходяться його та відповідача земельні ділянки, належить до зони садибної житлової забудови, у межах якої допустимість громадської (офісно-торговельної) функції обмежується умовами добросусідства, протипожежними та санітарними вимогами. Відповідач розмістив спірний об'єкт будівництва від ділянки позивача на відстані 1,27 метра.
Встановивши наявність реального спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позову, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а саме: заборони відповідачу продовжувати та здійснювати будь-які будівельні роботи на спірному об'єкті нерухомості та вчинення дій, спрямованих на введення об'єкта-торгівельно-офісного комплексу до експлуатації, до набрання законної сили рішення суду у справі.
Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської О. Д., на правові висновки Верховного Суду, а також на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували та/або допускали очевидну небезпеку заподіяння шкоди, порушення прав та інтересів позивача, не беруться судом касаційної інстанції до уваги, так як позивач у цій справі довів необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що на стадії вирішення питання щодо забезпечення позову суд не має права оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті спору, оскільки це суперечить вимогам статей 149-151 ЦПК України. Проте, суд зобов'язаний перевірити наявність між сторонами реального спору та ризиків, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Добрянської Ольги Дем'янівни, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна інспекція архітектури та містобудування України, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком і земельними ділянками шляхом знесення самочинно збудованої споруди та приведення забудови суміжної ділянки у відповідність до обов'язкових вимог державно-будівельних норм відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник