13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 576/3024/24
провадження № 61-10817св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа- ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І. Філонової Ю. О., Рунова В. Ю. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
Короткий зміст заяви
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив:
- встановити цивільну процесуальну дієздатність осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , які звернулися до людини ОСОБА_1 ;
- на підставі пункту 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України встановити чи має цивільну процесуальну дієздатність особа, яка підписала повістку, та її орган чи установа, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Глухівський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 02 грудня 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, в якій зокрема зазначав, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 02 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 грудня 2024 року залишив без руху та запропонував ОСОБА_1 у строк не більше десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн та надати суду докази його сплати.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, апеляційний суд, врахувавши вимоги заяви, її обґрунтування та мотиви звернення ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження, дійшов висновку, що справа не стосується соціального захисту заявника як учасника бойових дій. Встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження не пов'язано з вирішенням спору про право, тобто не свідчить про реалізацію заявником права на захист гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому ОСОБА_1 у цій справі не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з чим його апеляційна скарга не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки до скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
04 червня 2025 року та 05 червня 2025 року ОСОБА_1 на виконання ухвали Сумського апеляційного суду від 02 травня 2025 року подав до суду заяви про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, в яких, посилаючись на свій майновий стан, просив відстрочити чи звільнити від сплати судового збору.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу залишив без руху та запропонував ОСОБА_1 у строк не більше десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн, а також роз'яснив заявнику, що у разі несплати судового збору у встановлений судом строк апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута.
Ухвалою від 14 серпня 2025 року Сумський апеляційний суд визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 грудня 2024 року.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не усунув у встановлений судом процесуальний строк недоліки апеляційної скарги щодо сплати судового збору.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
21 серпня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить скасувати ухвалу Сумського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Зазначає, що він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, та відповідно до пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за всіма видами судових справ.
Звертає увагу на те, що він через систему електронний суд подавав до апеляційного суду клопотання про розстрочку (відстрочку) сплати судового збору, однак суд його не розглянув, чим порушив норми процесуального законодавства.
Вважає, що апеляційний суд істотно порушив його право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 15 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Глухівського міськрайонного суду Сумської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2026 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 часини першої частини першої статті 129 Конституції України).
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 356 ЦПК України викладено вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини четвертої цієї статті до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина п'ята статті 356 ЦПК України).
У частині другій статті 357 ЦПК України визначено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За правилами статті 133 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони у судах усіх рівнів.
При цьому процесуальна норма частини другої статті 133 ЦПК України є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України «Про судовий збір».
Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до матеріалів справи, що переглядається, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначав, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Залишаючи без руху апеляційну скаргу, апеляційний суд керувався тим, що з урахуванням вимоги заяви, її обґрунтування та мотивів звернення ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження, заявник у цій справі не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки справа не стосується соціального захисту заявника як учасника бойових дій.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту, який має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд: встановити цивільну процесуальну дієздатність осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , які звернулися до ОСОБА_1 , зокрема особи, яка підписала повістку.
Врахувавши вимоги заяви, її обґрунтування та мотиви звернення ОСОБА_1 до суду в порядку окремого провадження, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що справа не стосується соціального захисту заявника як учасника бойових дій.
Крім того, суд правильно врахував, що встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження не пов'язано з вирішенням спору про право, тобто не свідчить про реалізацію заявником права на захист гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів апеляційної інстанції, оскільки зміст заяви ОСОБА_1 не свідчить про те, що вказана справа стосується захисту прав позивача з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто цей спір не пов'язаний із захистом порушених прав заявника саме, як учасника бойових дій.
У зв'язку з чим безпідставні є доводи заявника в касаційній скарзі про те, що він звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій та безпідставне повернення його апеляційної скарги, у зв'язку з несплатою судового збору.
Також безпідставними є доводи заявника, викладенні у касаційній скарзі, про те, що апеляційний суд не розглянув його клопотання про розстрочку (відстрочку) сплати судового збору, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху від 02 травня 2025 року, ОСОБА_1 04 червня 2025 року та 05 червня 2025 року подав до суду заяви, в яких, посилаючись на свій майновий стан, просив, зокрема відстрочити (розстрочити) сплату судового збору.
У частині першій, третій статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за такої умови: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Також суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).
Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 19 червня 2011 року в справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. При цьому положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах «Княт проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 71731/01; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 73547/01).
Отже, суд наділений повноваженнями звільнити від тягаря судових витрат особу, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що звільнення від сплати судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що, звертаючись з клопотанням про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, ОСОБА_1 надав докази його майнового стану, зокрема про отриманий дохід за 2024 рік, який становить 34 585,22 грн.
Надавши оцінку поданим доказам, врахувавши те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 605,60 грн та не перевищує 5 % розміру річного доходу заявника, суд апеляційної інстанції, діючи в межах своїх дискреційних повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про недостатність зазначених доказів для підтвердження неможливості заявника сплатити судовий збір.
У зв'язку з чим апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2025 року повторно залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, надавши йому десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для сплати судового збору та надання відповідних доказів.
Тому безпідставними є доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, про нерозгляд судом апеляційної інстанції його клопотання про відстрочення сплати судового збору, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2025 року.
Отже, врахувавши, що зазначену вище ухвалу апеляційного суду від 26 червня 2025 року ОСОБА_1 отримав 26 червня 2025 року, та у встановлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги, судовий збір за подання апеляційної скарги не сплатив, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про обмеження заявника у доступі до правосуддя, Верховний Суд враховує те, що суд апеляційної інстанції надавав можливість заявнику усунути недоліки апеляційної скарги, сплатити судовий збір у визначеному судом розмірі. Наслідком невиконання законної процесуальної вимоги є обґрунтоване повернення апеляційної скарги заявнику, а тому відсутні підстави вважити, що суд апеляційної інстанції порушив право заявника на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Отже, заявник розпорядився своїм правами на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції в обсязі, який він сам визначив.
Крім того, Верховний Cуд звертає увагу на те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що не є безумовною підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, натомість не спростовують порядок правозастосування під час вирішення судом клопотання про звільнення від сплати судового збору та про відстрочку сплати судового збору, визначений ЄСПЛ, рішення якого є джерелом права та обов'язковими до застосування національними судами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки суду апеляційної інстанції не спростували.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко