04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 607/352/23
провадження № 61-11350св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Юрій Володимирович, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про усунення перешкод у побаченнях з дитиною та встановлення способу участі батька у вихованні дитини.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 12 січня 2006 року до 17 квітня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
У шлюбі у них народилися троє синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не дає йому можливості бачитися з сином Захаром, чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просив суд:
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 ;
встановити спосіб участі батька у вихованні сина, а саме незалежно від періоду, батько має право на необмежене спілкування особисто з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою месенджерів «Skype», «Viber», «Telegram», «WhatsApp», «Signal», «FacеTime» та інших відповідних технічних програм, з урахуванням режиму дня дитини;
зобов'язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 інформацію про наявні засоби зв'язку (номери телефона, месенджерів тощо) ОСОБА_6 для спілкування батька з сином та повідомляти ОСОБА_1 про зміну засобів зв'язку з ОСОБА_6 , необхідних для спілкування батька з сином;
встановити способи участі батька у вихованні сина без участі матері:
у суботу з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
у вівторок та четвер з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
перебування сина разом з батьком половину літніх шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення;
перебування сина разом з батьком половину зимових шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
1) незалежно від періоду, батько має право на необмежене спілкування особисто з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою месенджерів «Skype», «Viber», «Telegram», «WhatsApp», «Signal», «FacеTime» та інших відповідних технічних програм, з урахуванням режиму дня дитини;
2) зобов'язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 інформацію про наявні засоби зв'язку (номери телефона, месенджерів тощо) ОСОБА_6 для спілкування батька з сином та повідомляти ОСОБА_1 про зміну засобів зв'язку з дитиною, необхідних для спілкування батька з сином;
3) встановлено способи участі батька у вихованні сина без участі матері:
у суботу з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
у вівторок та четвер з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
перебування сина разом з батьком половину літніх шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення;
перебування сина разом з батьком половину зимових шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо участі батька у вихованні сина ОСОБА_5 .
Водночас одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Це право полягає, перш за все, у наданні дитині можливості жити і виховуватися в сім'ї. Право дитини на сімейне виховання включає також право на спілкування з батьком.
Позбавлення позивача права брати участь у спілкуванні та вихованні сина може призвести до втрати дитиною родинних зв'язків з батьком, його любові та турботи, що суперечить полоденням Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.
Зважаючи на те, що відповідачка чинить ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з сином, урахувавши висновок органу опіки та піклування, інтереси дитини, її вік, розпорядок дня, а також бажання батька більше часу провадити з сином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, що відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Обставин, які б давали підстави для висновку про те, що спілкування позивача з сином перешкоджатиме нормальному розвитку дитини, суд не встановив.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 22 квітня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року залишено без задоволення.
Вирішуючи питання про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо способу участі у виховані дитини.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року ухвалене з урахуванням Висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради щодо встановлення способу участі у вихованні дитини ОСОБА_6 , жодним чином не порушує прав матері та дитини, оскільки правовою підставою ухваленого судом рішення, є право батька на спілкування особисто з сином засобами телефонного та інших видів зв'язку, а також право батька на побачення з сином та спільне проведення часу, з урахуванням режиму дня дитини.
Відповідачка не зазначила обставин та не надала доказів, які суду необхідно було взяти до уваги при вирішення спору по суті.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що установивши, що між позивачем та відповідачкою існує спір щодо участі батька у вихованні сина, і такий спір повинен бути вирішений судом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що позивач прагне спілкуватися з сином, оскільки участь у вихованні та розвитку дитини є його правом та обов'язком. Відповідачка не довела, що спілкування позивача з малолітнім сином у спосіб, визначений висновком органу опіки та піклування, перешкоджатиме нормальному розвитку дитини.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що проживання батьків у різних країнах не має обмежувати право дитини на регулярні особисті стосунки та на прямі контакти з ними. При цьому, позивач має розуміти необхідність вжиття саме ним заходів для особистих побачень з сином.
Запропонований ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином не передбачає обов'язкового виїзду малолітнього сина сторін ОСОБА_5 за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 не порушувала питання про зміну способу участі позивача у вихованні сина, а фактично посилалася лише на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення, які в ході апеляційного перегляду справи не знайшли свого підтвердження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Ю. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 серпня 202 року у справі № 405/8125/15-ц,
від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16-ц, від 01 квітня 2021 року у справі № 2-1676/11, від 05 квітня
2021 року у справі № 524/3347/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 22 грудня 2022 року у справі № 903/34/22, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди не дослідили надані відповідачкою докази; ухвалили оскаржувані судові рішення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції порушив вимоги частини п'ятої статті 233, пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, ухваливши заочне рішення у справі, в той час, коли мав залишити позовну заяву без розгляду, оскільки повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача була обов'язковою та безальтернативною підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Крім того, на порушення норм процесуального права суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки, не вирішивши питання про прийняття заяви позивача про зміну предмета позову, задовольнив його змінені позовні вимоги.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, не звернув уваги на те, що позивач не довів порушення відповідачкою його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надав суду рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванню з нею та, відповідно, доказів невиконання такого рішення відповідачкою. При цьому суди не встановили обставин наявності у позивача перешкод у спілкуванні з дитиною.
Суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Зокрема, копію свідоцтва про народження сина сторін ОСОБА_5 позивач надав лише 20 лютого 2024 року, у той час, коли до суду з позовом він звернувся у січні 2023 року, з клопотанням про поновлення строку для подання такого доказу він не звертався.
Фактично оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі єдиного доказу - висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради щодо встановлення способу участі позивача у вихованні дитини ОСОБА_6 , який є неповним та необґрунтованим, оскільки складений без урахування думки відповідачки та сина сторін ОСОБА_5 , який міг підтвердити, що ОСОБА_2 ніколи не чинила позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною.
Суди не звернули уваги на те, що у висновку органу опіки та піклування вказано, що мати дитини була належно повідомлена про засідання комісії, однак на засідання не з'явилася та не повідомила про причини своєї відсутності, що не відповідає дійсності, оскільки фактичним місцем проживання відповідачки та сина сторін ОСОБА_5 є Сполучені Штати Америки (далі - США). Позивачу відомі засоби зв'язку з нею, зокрема номер телефону, однак він його не повідомив ані органу опіки та піклування, ані суду.
Суди попередніх інстанцій не дослідили докази, долучені відповідачкою до заяви про перегляд заочного рішення, зокрема про те, що вона неодноразово повідомляла Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про вчинення ОСОБА_1 протиправних дій стосовно неї та їхніх дітей, які, зокрема, підтверджують, що саме він чинить їй перешкоди у спілкування з дітьми.
Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_1 двічі було притягнено до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Ю. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Ю. В., на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 24 липня 2024 року, з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, витребувано із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріали справи № 607/352/23.
У вересні 2025 року матеріали справи № 607/352/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 12 січня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2019 року (справа № 607/3240/22) було розірвано.
У шлюбі у них народилися троє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з висновком органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2023 року № 1270, рекомендовано ОСОБА_1 здійснювати участь у вихованні дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері відповідно до графіка:
1) необмежене спілкування особисто з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою месенджерів: «Skype», «Vibеr», «Telegram», «WhatsApp», «Signal», «Facеtimе» та інших відповідних технічних програм, з урахуванням режиму дня дитини;
2) субота з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
3) вівторок та четвер з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
4) перебування сина разом із батьком половину літніх шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення;
5) перебування сина разом із батьком половину зимових шкільний канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення;
Побачення повинні відбуватися без присутності матері за згодою дитини.
На засіданні комісії ОСОБА_1 , повідомив про те, що бажає встановити порядок участі у вихованні сина ОСОБА_5 , оскільки після розлучення діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом із ним. Мати дітей ОСОБА_2 без його згоди поїхала разом із їхнім молодшим сином ОСОБА_5 до США та чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Працівники управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей обстежили умови проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та встановили, що у зазначеній квартирі ОСОБА_1 проживає разом із дітьми. Квартира складається з чотирьох кімнат, загальною площею 121 кв. м, обладнана комунальними зручностями. Для дітей виділено окремі кімнати, ліжко для сну, письмовий стіл, іграшки та одяг для дітей відповідного віку.
ОСОБА_2 була належно повідомлена про засідання комісії, однак на засідання не з'явилася, про причини своєї відсутності не повідомила.
Син сторін ОСОБА_5 перебуває з матір'ю ОСОБА_2 за кордоном, у зв'язку з чим його думку з'ясувати не вдалося.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька»
від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Статтею 7 Конвенції про контакт з дітьми передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв'язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.
В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини
від 19 жовтня 2023 року («Терещенко проти України», № 35481/20), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Крім того, судом констатовано не урахуванням національними судами положення статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.
Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір'ю, відповідає її якнайкращим інтересам.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками, інтереси кожного з батьків, а також інтереси суспільства, враховуючи, зокрема, те, що відбудова та розвиток держави значною мірою залежать від тих громадян, хто у майбутньому відіграватиме провідну роль у суспільних процесах.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами існує спір щодо участі батька у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 , який проживає з матір'ю
ОСОБА_2 в США.
Посилаючись на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні сина, ОСОБА_1 заявив вимоги про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні сина, зокрема встановлення графіка побачень з сином без участі матері.
На виконання вимог протокольної ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2023 року Орган опіки та піклування Тернопільської міської ради надав свій висновок, затверджений рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2023 року №1270 , щодо вирішення спору у справі, що переглядається, згідно з яким визначив ОСОБА_1 порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, встановивши йому необмежене спілкування особисто з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою месенджерів: «Skype», «Vibеr», «Telegram», «WhatsApp», «Signal», «Facеtimе» та інших відповідних технічних програм, з урахуванням режиму дня дитини;
2) у суботу з 10 год 00 хв до 17 год 00 хв неділі за місцем проживання сина та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
3) у вівторок та четвер з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв за місцем проживання сина та/або в місцях сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
4) перебування сина разом із батьком половину літніх шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення;
5) перебування сина разом із батьком половину зимових шкільний канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку з батьком у санаторно-курортних закладах та інших місцях оздоровлення.
У заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі ОСОБА_2 заперечувала факт вчинення нею позивачу перешкод у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_5 , посилаючись, зокрема на те, що йому відомі всі можливі засоби зв'язку з сином.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо способу участі позивача у вихованні сина, який сторони у позасудовому порядку вирішити не можуть; визначений органом опіки та піклування порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином не порушує прав відповідачки та сина сторін ОСОБА_5 , а спрямований на забезпечення дотримання прав батька на спілкування з сином та найкращих інтересів дитини.
У касаційній скарзі відповідачка посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив заочне рішення у справі, в той час, коли мав залишити позов без розгляду, оскільки повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача була обов'язковою та безальтернативною підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Перевіривши доводи відповідачки, Верховний Суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16-ц. на яку посилається відповідачка у касаційній скарзі. зазначено, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він вправі подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення в цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Із матеріалів справи відомо, що 02 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Матус Т. А. подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області клопотання про відкладення розгляду справи.
02 червня 2023 року розгляд справи було відкладено на 14 год 30 хв 04 липня 2023 року у зв'язку з неявкою учасників справи. Доказів отримання позивачем чи його представником судової повістки на зазначену дату матеріали справи не містять.
04 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Матус Т. А. подав до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області клопотання про відкладення розгляду справи.
04 липня 2023 року розгляд справи було відкладено на 16 год 00 хв 31 липня 2023 року у зв'язку з неявкою учасників справи.
Зважаючи на те, що умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача, водночас матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача чи його представника про відкладення розгляду справи на 14 год 30 хв04 липня 2023 року, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі зазначеної норми процесуального закону.
За таких обставин, урахувавши наявність клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Матус Т. А., від 29 січня 2024 року про розгляд справи без його участі, а також відсутність заперечень щодо заочного розгляду справи, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення з дотриманням вимог ЦПК України.
Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки не вирішивши питання про прийняття заяви позивача про зміну предмета позову, задовольнив його змінені позовні вимоги, з огляду на те, що у судовому засіданні 31 липня 2023 року суд вирішив питання про прийняття зазначеної заяви ОСОБА_1
(т. 1 а. с. 95).
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Зокрема, копію свідоцтва про народження сина сторін ОСОБА_5 , позивач надав лише 20 лютого 2024 року, у той час, коли до суду з позовом він звернувся у січні 2023 року, з клопотанням про поновлення строку для подання такого доказу він не звертався, є необґрунтованими.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022°року у справі № 922/3308/20.
Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із матеріалів справи відомо, що копію свідоцтва про народження сина сторін ОСОБА_5 , а також копії його закордонного паспорта та реєстраційної картки платника податків позивач надав суду першої інстанції 24 лютого 2023 року на виконання вимог ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 січня 2023 року про залишення позовної заяви без руху.
Посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів, ОСОБА_2 не зазначила, які конкретно наявні у матеріалах справи докази отримані внаслідок порушення закону, а також які обставини помилково встановлено на підставі таких доказів, а отже не довела наявність правових відстав для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що фактично оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі єдиного доказу - висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради щодо встановлення способу участі позивача у вихованні дитини ОСОБА_6 , який є неповним та необґрунтованим, оскільки складений без урахування думки відповідачки та сина сторін ОСОБА_5 , який міг підтвердити, що ОСОБА_2 ніколи не чинила позивачу перешкод у спілкуванні з сином.
Із матеріалів справи відомо, що з метою складення зазначеного висновку працівники Управління сім'ї, молодіжної політики та спорту Тернопільської міської ради здійснили обстеження умов проживання ОСОБА_1 з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 та встановили, що умови проживання дітей є належними.
На засідання комісії мати дитини не з'явилася, про причини своєї відсутності орган опіки та піклування не повідомила; син сторін ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю за кордоном, комісії не вдалося з'ясувати думку дитини.
Посилаючись на необґрунтованість висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради, з огляду на нез'ясування думки дитини, відповідачка посилається лише на те, що їхній з позивачем син може підтвердити, що вона не чинить ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з сином, водночас будь-яких заперечень щодо рекомендованого органом опіки та піклування способу участі позивача у вихованні сина, зокрема й щодо розподілу батьківського часу, не зазначає, власного варіанту не зазначає.
Визначаючи спосіб та участь батька у вихованні та спілкуванні з сином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахував позитивний висновок органу опіки та піклування щодо вирішення позовних вимог батька, зазначивши, що такий не порушує прав відповідачки та сина сторін ОСОБА_5 , а спрямований на забезпечення дотримання прав батька на спілкування з сином та найкращих інтересів дитини.
У цілому непогоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідачка конкретно не зазначає, в чому полягає порушення її прав та інтересів у зв'язку з ухваленням оскаржуваних судових рішень, а також не посилається на наявність законних підстав для обмеження батька у спілкуванні та вихованні сина.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначений судами попередніх інстанцій спосіб спілкування батька з сином узгоджується зі встановленими судами обставинами, дослідженими доказами, правами батька на участь у вихованні сина та забезпеченні його найкращих інтересів.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов'язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини («Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява № 37283/13,
від 30 листопада 2017 року; «Хаддад проти Іспанії», заява № 16572/17,
від 18 червня 2019 року).
Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що у більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Водночас будь-які дії, вчинені батьками стосовно дитини, мають бути спрямовані на забезпечення її найкращих інтересів, зокрема, забезпечення її розвитку у безпечному та спокійному середовищі, яке полягає не лише у фізичній безпеці та матеріальному забезпеченні, а й у безпечному та стабільному емоційному стані дитини. Наявність між ними стійкого особистісного конфлікту не повинно впливати на участь кожного з батьків у житті сина та не може бути виправданням їх небажанню спільно вирішувати важливі питання стосовно життя їх спільної дитини.
При істотній зміні обставин сторони мають право узгодити або ініціювати перед органом у справах дітей чи судом питання щодо визначення іншого порядку поділу батьківського часу.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з їх оцінкою судом апеляційної інстанції, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та, надавши належну оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Юрій Володимирович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 24 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк