27 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/15228/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Грибенка А. Л.- директора, Гончарука М. П.- адвоката
відповідача - Тузової В. О.- адвоката
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про зупинення касаційного провадження
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025
(головуючий - Сулім В. В., судді: Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 9 754 603, 31 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про стягнення 9 754 603, 31 грн.
2. Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач зазначає про те, що Відповідач не виконав перед Позивачем грошові зобов'язання зі сплати:
- 13 925 892,14 грн;
- 17 098,00 доларів США;
- 5 256,50 Євро;
- 2 626 426,20 грн інфляційних втрат за період з 29.12.2017 по 29.12.2020;
- 1 315 766,32 грн 3% річних за період з 29.12.2017 по 29.12.2020;
- 60 828,52 грн судового збору за розгляд справи № 910/13/21 у суді першої інстанції;
- 182 485,56 грн судового збору за подання апеляційних скарг у справі № 910/13/21;
- 121 657,03 грн. за подання касаційної скарги у справі № 910/13/21;
- 90 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/13/21 у суді першої та апеляційної інстанцій;
- 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/13/21 у суді касаційної інстанції.
3. Загалом, розмір позовних вимог Позивача до Відповідача згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України становить 9 754 603 грн 31 коп. Позивачем здійснено розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань відповідно до ст. 625 ЦК України станом на 08.12.2024 року та становить 1 696 899 , 98 грн - 3 % річних, 8 057 703, 33 грн - втрат від інфляції.
4. 19.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 694 236,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 048 973,85 грн та судовий збір у розмірі 116 918,52 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
5. 24.09.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково, рішення суду першої інстанції змінив у частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 21 326,62 грн 3% річних, 145 861,10 грн збитків від інфляції; в іншій частині позовних вимог відмовив; стягнув з учасників справи судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій; в іншій частині рішення залишив без змін; стягнув з відповідача на користь позивача 430,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
6. 27.10.2025 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати й передати справу на новий розгляд до цього суду.
7. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8. Обґрунтовуючи наявність випадку відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини першої статті 509, частини другої статті 625, частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц (натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку); від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1946цс15, Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 459/3560/15-ц, від 11.07.2018 у справі № 753/23612/15-ц, від 05.09.2018 у справі № 461/479/16-ц, від 22.11.2018 у справі № 761/43507/16-ц)); від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження… наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника (аналогічна позиція в постанові від 28.09.2021 у справі № 759/4755/19)).
9. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 509 ЦК України (поняття зобов'язання) та частини другої статті 625 ЦК України (відповідальність за прострочення грошового зобов'язання), для формування правового висновку стосовно питання: чи трансформується грошове зобов'язання банку перед клієнтом у "натуральне зобов'язання" (на яке не поширюються гарантії статті 625 ЦК України) у випадку сукупності двох судових рішень з різними предметами: (1) зобов'язання виконати платіжні доручення (справа № 904/1569/15, немайновий характер); (2) відмова в стягненні коштів через сплив позовної давності (справа № 910/13/21, майновий характер), за умови фактичного невиконання першого рішення?
10. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив процесуальні порушення, що визначені пунктами 1 та 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зокрема порушив такі норми:
- частини четвертої статті 75 ГПК України, переоцінивши преюдиційні обставини зі справ № 904/1569/15 (обов'язок виконати доручення) та № 910/13/21 (неправомірність відмови повернути кошти, відсутність доказів виконання). Кваліфікувавши зобов'язання як натуральне, суд ігнорував встановлений факт порушення, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України (не встановлено триваюче прострочення, що є істотною обставиною для правильного вирішення справи);
- статей 86 (дослідження доказів) та 236 (мотивування рішень) ГПК України, оскільки не надав належної оцінки доказам невиконання рішення у справі № 904/1569/15 (платіжні документи, виконавчі листи) й відхилив клопотання про дослідження без мотивів, що унеможливило встановлення факту прострочення, важливого для застосування частини другої статті 625 ЦК України (помилковий висновок про натуральність без перевірки виконання);
- пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, яка вимагає зазначення в мотивувальній частині мотивів прийняття або відхилення аргументів, мотивувальна частина постанови не містить таких мотивів щодо преюдиції та доказів, що унеможливлює перевірку правильності застосування норм у касаційному порядку (порушення, що вплинуло на правильність встановлення істотних обставин).
11. Верховний Суд ухвалою від 11.12.2025 відкрив касаційне провадження у справі та призначив до розгляду касаційну скаргу.
12. Від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Суду надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження у справі №910/15228/24 до завершення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 927/994/23.
13. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" надійшли заперечення проти вказаного клопотання.
14. Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов такого висновку.
15. В оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено про те, що апелянт посилався на те, що постановою КМУ № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи пов'язані з державою-агресором, а саме: (у тому числі) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
16. Апелянт також вказував про те, що під час розширеної перевірки Службою безпеки Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у 2022 році Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (у тому числі його засновників / кінцевих бенефіціарних власників) було виявлено інформацію, яка свідчила про пов'язаність Товариства та його кінцевих бенефіціарних власників з підсанкційним громадянином Російської Федерації - ОСОБА_1 , який сприяв окупації Російською Федерацією українського півострову Крим (18.03.2014 року як представник окупаційної влади Криму ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписав з Російською Федерацією в особі президента ОСОБА_4 так званий "Договір про входження території Республіки Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації"). Згідно з інформацією з публічних відкритих джерел, розміщених в мережі Інтернет, управління групою компаній "Тавріда Електрик", які з подібними назвами зареєстровані на території РФ, України та Швейцарії, фактично здійснюється ОСОБА_1 . Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" з 2001 року було зареєстроване в Севастополі, а у 2014 році після анексії Криму та внесення ОСОБА_1 у міжнародні санкційні списки, головний офіс Товариства "переїхав" до Києва.
17. Відповідач вказував, що де-юре підприємства "Таврида Електрик" (російське), "Таврида Електрик Україна", "Таврида Електрик Дніпро" (українські) є різними юридичними особами, однак фактично (як слідує з різних відкритих джерел інформації) наявне розуміння, що "реальним власником" цієї групи компаній є одна особа - ОСОБА_1 , який заснував у 1990 році у Севастополі компанію "Таврида Електрик".
18. Відхиляючи вказані доводи суд апеляційної інстанції покликався на таке:
- в умовах збройної агресії РФ та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим;
- згідно з пп. 1 п. 1 постанови КМУ "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 № 187 (далі - Постанова КМУ № 187) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є: громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті;
- таким чином, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у т.ч. шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання;
- в матеріалах справи наявний лист Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299, у якому зазначено, що відповідно до Постанови № 187 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" поширюється мораторій (заборона) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань;
- однак, станом на дату прийняття судом рішення у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 07.01.2025, згідно з яким за параметрами пошуку: назва - "Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"", ЄДРПОУ - "31576194", результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.
19. При цьому, колегія суддів встановила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 23.10.2025 передав іншу справу № 927/994/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 910/17647/18 та від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23.
20. Передаючи справу № 927/994/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила таке:
- відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у зазначених постановах від 27.05.2025 у справі №910/17647/18 та від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23, застосування мораторію відповідно до Постанови №187 не залежить від стадії судового процесу, оскільки з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) обмежується у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання; отже, якщо застосовувати вказану правову позицію у цій справі, то виходить що у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у п.1 Постанови №187 як такі, що "пов'язані з державою-агресором", це є підставою для відмови в позові;
- натомість відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 927/994/23, спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв'язку з цим застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов'язань, а є за своєю правовою природою відстроченням виконання певних зобов'язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акта (рішення РНБО). Закон "Про санкції" та рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами. Як наслідок, навіть за умови застосування санкцій за рішенням РНБО щодо позивача, відповідний факт не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права (п.56 постанови); тобто, за змістом правової позиції Верховного Суду, сформованої у справі № 927/994/23, у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у п.1 Постанови № 187 як таких, що "пов'язані з державою-агресором", це не впливає на можливість задоволення позову, однак є підставою для зупинення виконання майбутнього судового рішення під час виконавчого провадження.
21. Колегія суддів у справі № 927/994/23 вважає, що законодавець передбачив певні особливості, пов'язані із примусовим виконанням рішень, якщо стягувачами у виконавчому провадженні є особи, пов'язані з державою-агресором, з метою акумулювання майна для майбутнього звернення стягнення. Водночас законодавством не передбачено такої підстави для відмови в позові про стягнення заборгованості як пов'язаність особи з державою-агресором або введення мораторію на виконання грошового зобов'язання.
22. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 21.11.2025 прийняла справу № 927/994/23 до свого розгляду.
23. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
24. Згідно з частиною шостою статті13 Закону "Про судоустрій і статус суддів" та частиною четвертою статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
25. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
26. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
27. Враховуючи підстави передачі справи № 927/994/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за результатами розгляду справи № 927/994/23 має бути сформований висновок про те, чи є підставою для відмови в позові та обставина, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у п.1 Постанови № 187 як таких, що "пов'язані з державою-агресором", то колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення касаційного провадження у справі № 910/15228/24, оскільки у цій справі судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій станом на 07.01.2025, згідно з яким за параметрами пошуку: назва - "Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"", ЄДРПОУ - "31576194", результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.
28. Відтак висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/994/23 про те, чи є підставою для відмови в позові та обставина, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у п.1 Постанови № 187 як таких, що "пов'язані з державою-агресором", в цьому випадку не матимуть значення для розгляду касаційної скарги у справі № 910/15228/24.
29. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до суду надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження у справі № 910/15228/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25) та оприлюднення повного тексту постанови за результатами такого перегляду.
30. Від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Суду надійшли заперечення проти вказаного клопотання які обґрунтовані неподібністю справ №№ 754/511/23 та 910/15228/24.
31. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.
32. Одним із ключових аргументів, який було покладено в основу оскаржуваної постанови апеляційного суду, є твердження про те, що оскільки у справі № 910/13/21 було відмовлено у стягненні основної суми боргу у зв'язку зі спливом позовної давності, то таке зобов'язання набуло статусу "натурального". Відповідач стверджує, що на натуральні зобов'язання положення статті 625 ЦК України не поширюються, посилаючись на висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 757/44680/15-ц.
33. Позивач, у свою чергу, зазначає, що зобов'язання не є натуральним, оскільки право на захист було успішно реалізоване у справі № 904/1569/15 (про зобов'язання виконати платіжні доручення), а отже, стан "захищеності" права виключає його трансформацію у натуральне зобов'язання.
34. 30.04.2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи № 754/511/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 ЦПК України, зокрема, для відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2024 року у справі № 916/735/23, про відсутність підстав для стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у зв'язку з тим, що можливість примусового стягнення кредитором вказаної заборгованості вичерпана.
35. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
36. Тому колегія суддів вважала, що якщо кредитор вже скористався судовим захистом та з боржника рішенням суду стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі № 759/4755/19 та від 29.11.2023 року у справі № 753/1527/22).
37. Натомість колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.08.2024 року у справі № 916/735/23 сформулювала інший правовий висновок щодо застосування приписів частини другої статті 625 ЦК України.
38. У цій справі колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала на відсутність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, за обставин підтвердження такого боргу відповідним судовим рішенням, яке не може бути виконаним без вирішення питання щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Тобто колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадку, якщо судовим рішенням вже стягнуто з боржника суму боргу, проте стягувач вичерпав можливість пред'явлення виконавчого документа до виконання і такий документ на виконанні не перебуває, зобов'язання вважається натуральним, а отже, стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, неможливе.
39. Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.04.2025 року, обґрунтованими й такими, що містять підстави для прийняття справи до провадження Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо вирішення питання про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за обставин наявності судового рішення, яке не може бути звернене до виконання.
40. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2025 у справі № 754/511/23 прийнято вказану справу до розгляду.
41. Відтак, висновок Великої Палати у справі № 754/511/23 може мати значення для правильної кваліфікації правовідносин у справі № 910/15228/24 та для надання правильної оцінки доводам сторін, зокрема скаржника щодо "натуральності" зобов'язання.
42. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
43. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
44. Враховуючи предмет та підстави позову, підстави касаційного оскарження, та передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 754/511/23 для відступу, зокрема, від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2024 року у справі № 916/735/23, щодо відсутності підстав для стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України у зв'язку з тим, що можливість примусового стягнення кредитором вказаної заборгованості вичерпана, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 910/15228/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23.
Керуючись статтями 228, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зупинення касаційного провадження у справі № 910/15228/24.
2. Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про зупинення касаційного провадження у справі № 910/15228/24.
3. Зупинити касаційне провадження у справі № 910/15228/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/511/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко