12 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 920/1476/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дашенко Анжеліки Віталіївни
на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025
(суддя Резніченко О. Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026
(головуючий - Сітайло Л. Г., судді: Буравльов С. І., Шапран В. В.)
у справі за позовом Сумського обласного центру зайнятості
до Фізичної особи-підприємця Дашенко Анжеліки Віталіївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"
про стягнення 150 000,00 грн,
1. У жовтні 2025 року Сумський обласний центр зайнятості (далі - Сумський ОЦЗ) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дашенко Анжеліки Віталіївни 150 000,00 грн заборгованості (повернення коштів мікрогранту) на рахунок Акціонерного товариства "Ощадбанк".
2. Позов обґрунтовано тим, що ФОП Дашенко А. В. отримала мікрогрант за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в розмірі 150 000,00 грн. Проте позивач виявив ряд порушень умов отримання мікрогранту, а саме: відповідачкою не створено робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на її рахунок та працевлаштування на них осіб, а також встановлено, що за фактичною адресою провадження діяльності, зазначеної у заяві на отримання гранту на власну справу: м. Суми, вул. Робітнича, буд. 57, господарська діяльність не ведеться; факт цільового використання коштів встановити неможливо як і наявність обладнання, придбаного за рахунок коштів мікрогранту.
3. 04.12.2025 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026, яким позов задоволено, стягнуто з ФОП Дашенко А. В. мікрогрант в сумі 150 000,00 грн на рахунок АТ "Ощадбанк", а також 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору на користь Сумського ОЦЗ.
4. Місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки 150 000,00 грн заборгованості є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
5. 05.03.2026 відповідачка надіслала до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
9. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
16. Скаржниця посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання виконання грантових умов (Порядок № 738) суб'єктами у прифронтових зонах, майно та документи яких знищені внаслідок збройної агресії (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України); справа має виняткове значення для скаржника та всіх отримувачів мікрогрантів "Власна справа", які опинилися в зоні бойових дій (м. Суми) (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України); апеляційний господарський суд порушив норми процесуального права (статті 86, 269 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин виконання договору, при цьому скаржниця посилається на підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
17. Верховний Суд вивчив доводи скаржниці щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
18. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
19. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
20. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
21. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
22. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
23. У касаційній скарзі відсутні посилання на справи та їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію щодо вирішення справ з аналогічними обставинами справи.
24. Наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
25. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
26. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
27. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про суспільний інтерес та виняткове значення для скаржниці, оскільки незгода з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржниці внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
28. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
29. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
30. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
31. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
32. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
33. Таким чином скаржниця не дотримала умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 150 000,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
34. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
35. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 920/1476/25 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дашенко Анжеліки Віталіївни на рішення Господарського суду Сумської області від 04.12.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко