79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.02.2026 Справа № 914/2638/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ»
про: стягнення 5 699 878,75 грн.
представники
позивача: Верхатський І.В.,
відповідача: Костич О.І.,
27.08.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» про стягнення 5 699 878,75 грн.
Ухвалою суду від 09.09.2025р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.09.2025р.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
16.09.2025р. через систему «Електронний суд» відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження процесуального строку на подачу відзиву.
Ухвалою суду від 17.09.2025р. продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» строк для подачі відзиву до 24.09.2025р.
24.09.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№25328/25).
24.09.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№25329/25).
29.09.2025р. через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» надійшло клопотання (вх.№25659/25) про об'єднання справ №914/2638/25 та 914/2643/25 в одне провадження.
30.09.2025р. позивач звернувся до суду з заявою про продовження процесуального строку на подачу відповіді на відзив до 03.10.2025р.
Ухвалою суду від 30.09.2025р. продовжено Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» строк для подання відповіді на відзив до 03.10.2025р.
02.10.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив на позов (вх.№26071/25).
Ухвалою суду від 13.10.2025р. у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» про об'єднання справ в одне провадження суд ухвалив відмовити.
14.10.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№27165/25).
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 03.12.2025р., суд постановив протокольну ухвалу відповідно до якої ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 14.01.2026р.
11.02.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано письмові пояснення (вх.№3903/26).
Позиція позивача:
викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо оплати за переданий газ у строк, визначений договором постачання природного газу № 6254/1718-БО-21/ПТ від 11.10.2017р., чим порушив умови господарського зобов'язання, встановлені зазначеним договором та законом.
Заперечено щодо позиції відповідача про те, що боргові зобов'язання повинні погашатись управителем з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та достовірних доказів ні правонаступництва, ні передачі управителю дебіторської заборгованості з підтверджуючими матеріалами.
Позиція відповідача:
вважає, що боргові зобов'язання ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» перед НАК «Нафтогаз України» повинні погашатися управителем, зокрема, ПП «Гарант Енерго М» та ТзОВ «Нафтогаз Тепло».
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників, суд встановив наступне:
Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» (Відповідач) 11.10.2017р. укладено договір № 6254/1718-БО-21/ПТ постачання природного газу (далі - Договір).
На виконання умов Договору, Позивач з листопада 2017 по липень 2018 передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 16 910 416,99 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково на суму 14 428 015,35 грн. та не виконав зобов'язання у строк, визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.
Таким чином, сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед позивачем за Договором склала 2 482 401,64 грн.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору, склав 191 137,93 грн, згідно детального розрахунку Позивача.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів склала 2 497 456,51 грн, згідно детального розрахунку Позивача.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу склав 528 882,67 грн., згідно детального розрахунку Позивача.
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи, зокрема: договір купівлі-продажу природного газу №6254/1718-БО-21/ПТ від 11.10.2017р. та додаткові угоди до нього, акти приймання-передачі природного газу за період листопада 2017 року - липня 2018 року, виписки з особового рахунку АТ «НАК «Нафтогаз України» та ін.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст.655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Як слідує з матеріалів справи, Позивач належним чином та в повному обсязі виконав зобов'язання за Договором щодо здійснення поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів цивільного законодавства України за отриманий природний газ розраховувався з порушенням строків, встановлених вищезазначеним договором.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Пунктом 8.2 укладеного сторонами Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 191 137,93 грн. пені, суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги відповідають вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З дотриманням цієї норми, Позивачем проведено розрахунок 3% річних в розмірі 528882,67 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 497 456,51 грн.
Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є правомірними, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
При перевірці розрахунку судом враховувалися приписи статей 253-255 ЦК України, які визначають правила обчислення строків (початок перебігу строку та його закінчення), а також порядок вчинення дій в останній день строку; враховано, що прийменник «до» з календарною датою вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь; перевірено, чи не включено до періоду прострочення дні фактичної сплати заборгованості відповідачем.
Заперечень проти заявлених позивачем вимог про стягнення пені та 3% річних і інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору постачання природного газу чи контрозрахунку, відповідачем не надано, так само не надано клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені. Суд, з урахуванням усіх обставин справи та заперечень позивача, викладених у відповіді на відзив, не вбачає підстав для зменшення неустойки за власною ініціативою.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Твердження, викладені Відповідачем у відзиві, судом не приймаються, оскільки управитель не є правонаступником Відповідача.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній відповідний запис.
Таким чином, враховуючи ті обставини, що власником (учасником) ТзОВ «Нафтогаз Тепло» є ДК «Газ України», яка не є власником (учасником) ПП «ГАРАНТ ЕНЕРГО М», ТзОВ «Енергія-Новий Розділ», а також той факт, що від останніх до ТзОВ «Нафтогаз Тепло» не відступались майнові права вимоги до споживачів теплової енергії, послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, ТзОВ «Нафтогаз Тепло» не може вважатися правонаступником за правами та борговими зобов'язаннями ПП «ГАРАНТ ЕНЕРГО М», ТзОВ «Енергія-Новий Розділ», ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» перед НАК «Нафтогаз України».
На підставі наведеного, позиція Відповідача, що боргові зобов'язання ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» перед НАК «Нафтогаз України» повинні погашатися управителем, зокрема, ПП «Гарант Енерго М» та ТзОВ «Нафтогаз Тепло», не знайшла свого підтвердження.
Така обставина, як арешт майна Відповідача та передача такого майна в управління іншій особі, жодним чином не впливає на розгляд даної справи з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 1029 ЦК України передбачено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
У зв'язку з цим, будь-які правочини (договори), укладені власником активу з третіми особами, не мають жодної зобов'язальної сили для АРМА та/або обраного ним професійного управителя (до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019р. у справі №910/15262/18, від 07.05.2020р. у справі №904/299/16, від 05.08.2020р. у справі №910/7520/19).
Крім того, покладення тягаря сплати боргів Відповідача на управителя майна, який не може нести відповідальності за будь-які правочини (договори), укладені Відповідачем з третіми особами, є неправильним, позаяк попередній користувач здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена Позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №0000054162 від 22.08.2025р. на суму 68 398,55 грн.
Витрати Позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача, а саме у сумі 68 398,55 грн.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» (Україна, 81652, Львівська обл., місто Новий Розділ(пн), ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 37; код ЄДРПОУ - 33525073) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ - 20077720) кошти в розмірі 5 699 878,75 грн, в тому числі: основний борг - 2 482 401,64 грн.; пеня - 191 137,93 грн; три проценти річних - 528 882,67 грн; - інфляційні втрати -
2 497 456,51 грн. та 68 398,55 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
У зв'язку з перебуванням судді Король М.Р. у відрядженні з 09.03.2026р. по 13.03.2026р., повне рішення складено 16.03.2025р.
Суддя Король М.Р.