ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.03.2026Справа № 910/5210/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5210/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс»
про стягнення коштів
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (далі - відповідач) про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі електронного договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-234Т45Q від 29.05.2023 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/5210/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.
24.06.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що дана позовна заява підлягає поверненню в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на розгляді у Господарському суді міста Києва перебуває аналогічна за предметом та підставами позову справа №910/6190/24 між тими самими сторонами. Також, відповідач зауважив, що всупереч положенням статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу без участі уповноважених представників відповідача, що призвело до позбавлення останнього можливості встановити дійсний розмір матеріальної шкоди внаслідок ДТП та заперечив проти заявленого до стягнення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем не надано доказів направлення і отримання відповідачем заяви про виплату страхового відшкодування, що вплинуло на розрахунок періоду нарахування.
18.07.2025 року через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач проти доводів відповідача заперечив, та вказав, що позовну заяву по справі №910/6190/24 було повернуто ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 та відповідач посилаючись на те, що ним не було здійснено огляду пошкодженого транспортного засобу і це вплинуло на його можливість встановлення дійсного розміру матеріальної шкоди внаслідок ДТП, не спростував визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір страхового відшкодування.
Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
29.05.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна», як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даліс Аутомотів Груп», як страхувальником, був укладений електронний договір добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-234T45Q (далі - договір, договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, зокрема, автомобілем марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2023 року випуску, номер кузову ТЗ: НОМЕР_3 .
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є АТ КБ «Приватбанк» згідно договору застави транспортних засобів №VFVKLON144097/DZ від 29.05.2023.
18.10.2023 року о 13 годині 20 хвилин в м. Харкові на вул. Полтавський шлях в районі буд. 188 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 , а саме гр. ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 виконуючи поворот ліворуч, не надала дорогу автомобілю марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходився під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі зіткнулися та отримали механічні пошкодження.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 10.11.2023 у справі №642/6316/23 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, визнано її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
20.10.2023 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу коштів для ремонту застрахованого автомобіля на рахунок СТО - ТОВ «Атлант Моторз».
Відповідно до протоколу технічного огляду КТЗ від 31.10.2023, складеного відповідальною особою страховика, було зазначено характер пошкоджень (технічний стан КТЗ, елементи кузову, що мають корозійні та інші пошкодження, комплектація, назву деталей та опис пошкодження) автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно рахунку ТОВ «Атлант Моторз» №АЮТО-303717 від 26.10.2023 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 159905,42 грн у тому числі ПДВ.
30.11.2023 року позивачем був складений та підписаний страховий акт №G-17196-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 159905,42 грн.
На підставі складеного страхового акту №G-17196-1 від 30.11.2023 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-234T45Q від 29.05.2023, перерахувало на рахунок СТО - ТОВ «Атлант Моторз», суму страхового відшкодування в розмірі 159905,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №17298 від 01.12.2023.
З метою досудового врегулювання спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» звернулося до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023, в якій просило відповідача сплатити грошові кошти в сумі 159905,42 грн.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді ПАТ «СК «Інтер-Поліс» на адвокатський запит №0692 від 17.03.2025, відповідачем за результатами розгляду заяви про виплату страхового відшкодування №17196-1 від 21.12.2023, прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З наявної в матеріалах справи інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить ОСОБА_1 та знаходився під її керуванням.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 , відшкодовується ОСОБА_1 , як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом автомобілем марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 18.10.2023 суду не надано.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 уклала договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом серії ЕР №215446545 з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-Поліс», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який був діючим на момент ДТП - 18.10.2023.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатувала автомобіль марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_4 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-Поліс».
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс ЕР №215446545) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом ЕР №215446545 розміри лімітів відповідальності (160000,00 грн) та франшизи (1000,00 грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 158905,42 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідній редакції), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відтак, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 30.03.2024 по 22.04.2025 у розмірі 46217,42 грн.
Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5068,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 19028,87 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не забезпечив відповідачу можливість огляду пошкодженого транспортного засобу та встановлення розміру страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Приписи пункту 33.1 вищезгаданого Закону, покладають обов'язок на страхувальника у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування повідомити страховика про всі обставини такої ДТП.
Згідно пункту 33.3 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
У даному випадку, страхувальник позивача, діючи в порядку статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», повідомив страховика про настання події, яка може мати ознаки страхового випадку, у той же самий час матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_1 відповідача, як страховика, про настання події, яка може мати ознаки страхового випадку, при цьому відповідач у встановленому порядку не звертався до позивача чи його страхувальника з проханням огляду пошкодженого транспортного засобу автомобіля марки «Renault Express», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Разом з тим, відповідач, стверджуючи про те, що його було позбавлено права на огляд пошкодженого транспортного засобу та встановлення реального розміру збитків, не наводить будь-яких аргументів та доводів на рахунок того, що визначений та заявлений до стягнення позивачем розмір страхового відшкодування у даній справі є необґрунтованим та/або завищеним.
Відхиляє суд як необґрунтовані і посилання відповідача на необхідність повернення без розгляду справи №910/5210/25 в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на розгляді у Господарському суді міста Києва перебуває аналогічна за предметом та підставами позову справа №910/6190/24 між тими самими сторонами.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, позовну заяву в межах справи №910/6190/24 повернуто ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025, з огляду на те, що заявником не усунуто визначені недоліки позову.
Наведене свідчить про відсутність на розгляді одного і того ж самого суду двох аналогічних спорів, що виключає можливість для повернення даного позову в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відхиляє суд і посилання відповідача на ненадання позивачем доказів направлення та отримання заяви про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023, що впливає на визначення періоду прострочення та зумовлює невірність розрахованих та заявлених до стягнення розмірів пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про те, що позивачем до позову не долучено доказів направлення на адресу відповідача та отримання ним заяви про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023, у той час як позивач у позові стверджує про звернення до відповідача зі вказаною заявою 21.12.2023.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У зазначеному аспекті суд враховує, що позивач на підтвердження обставин звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023 долучає до матеріалів справи копію відповіді ПАТ «СК «Інтер-Поліс» на адвокатський запит №0692 від 17.03.2025, у якій повідомляє, що за результатами розгляду заяви про виплату страхового відшкодування №17196-1 від 21.12.2023, прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
З урахуванням поданих сторонами документів (доказів), суд приходить висновку, що більш вірогідним, є факт звернення позивача 21.12.2023 до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023, аніж наведені у відзиві доводи відповідача про те, що позивач у встановленому Законом порядку із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування не звертався і відповідач її не отримував.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Відтак, враховуючи, що відповідач заперечуючи проти відправлення позивачем та отримання ним заяви про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) №17196-1 від 21.12.2023, не спростував поданих позивачем доказів на підтвердження обставин направлення та відповідно отримання вказаної заяви, суд дійшов висновку про відхилення відповідних доводів відповідача.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна».
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2422,40 грн.
Так, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв'язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Керуючись статтями 13, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення коштів задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Інтер-Поліс» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 9; ідентифікаційний код 20113829) суму страхового відшкодування у розмірі 158905 (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ять) грн 42 коп., пеню у розмірі 46217 (сорок шість тисяч двісті сімнадцять) грн 42 коп., 3% річних в розмірі 5068 (п'ять тисяч шістдесят вісім) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 19028 (дев'ятнадцять тисяч двадцять вісім) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2026.
СуддяТ.В. Васильченко