ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.03.2026Справа № 910/15179/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" (04071, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 4) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІУМ ЮКОІЛ" (01004, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 42-44) про стягнення коштів у розмірі 1 409 790,91 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
05.12.2025 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІУМ ЮКОІЛ" про стягнення 1 409 790,91 грн та 08.12.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБІ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІУМ ЮКОІЛ" (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №1209-01.
За умовами п. 5.2 якого покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% за кожну партію товару протягом 1 банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку постачальника, якщо інше не обумовлено у додатковій угоді на конкретну партію товару.
Відповідно до рахунку №48 від 18.09.2024 позивач оплатив 1 369 600,00 грн відповідно до платіжної інструкції №1507 від 23.09.2024.
Представник позивача вказує, що рахунок на оплату №48 від 18.09.2024 має суть оферти боржника укласти додаткову угоду до договору поставки згідно п. 2.2. та 2.3 Договору.
З огляду на викладене представник вважає, що між сторонами виникли правовідносини які регулюються договором позики.
Ухвалою суду від 10.12.2025 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви 7 (сім) днів з дня вручення цієї ухвали.
17.12.2025 та 18.12.2025 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" надійшла заява з процесуальних питань за ухвалою про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 10.12.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
08.01.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву, заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначає:
- відповідач отримав від позивача заявку на поставку партії товару за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4 (ТОВ «СОБІ») та 30 вересня 2024 року партію товару, а саме: Паливо дизельне EN 590 (ДП-Л-ЄВРО5-ВО) в кількості 13 212 дм3 поставлено позивачу за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4 (ТОВ «СОБІ»). Об'єм нафтопродукту становить 13 245, 88 літрів. Вказане підтверджується ТТН № 200371 від 30.09.2025. У вказаній ТТН зазначено, пункт розвантаження товару: м. Київ, вул. Електриків, 4, ТОВ «СОБІ»;
- Інших заявок від покупця на поставку Товару до відповідача не надходило, а отже й Товар не поставлявся. Позивач не звертався до відповідача ні в усному ні в письмовому вигляді на необхідність поставки Товару крім єдиного разу про який зазначено вище;
- позовні вимоги в частині стягнення 802 667, 34 грн. є передчасними.
13.01.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив разом із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Заперечуючи стосовно доводів відповідача представник зазначає:
- у Боржника (відповідача) відсутні первинні документи, що містять данні результату його реальної видаткової операції за Додатковою угодою до «Договору поставки нафтопродуктів № 1209-01» від 12.09.2024 року щодо поставки останньому дизельного палива ULSD 10 PPM EN590 (ДП-Л-Євро5-ВО) на склад за адресою Київська область, м. Київ, вул. Електриків, а саме щодо поставки першої партії 13 245,88 літрів в термін 30.09.2024 року;
- у Боржника (відповідача) відсутня Додаткова угода до «Договору поставки нафтопродуктів № 1209-01» від 12,09.2024 року з Кредитором (позивачем) предметом якої є домовленість щодо поставки дизельного палива ULSD 10 PPM EN590 (ДП-Л-Євро5-ВО) двома партіями на склад за адресою Київська область, м. Київ, вул. Електриків, а саме |перша партія 13 245,88 літрів в термін 30.09.2024 року та друга партія 18 754,12 літрів по надходженню Боржнику (відповідачу) заявки Кредитора (позивача).
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
12.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОБІ" (далі Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІУМ ЮКОІЛ" (далі Постачальник) укладено Договір поставки нафтопродуктів №1209-01 (далі Договір) за умовами п. 1.1 якого
Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти, (надалі іменується "Товар"), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти Товар на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість Товару, що підлягає передачі за цим Договором, визначаються Сторонами та відображаються в Специфікаціях, рахунках-фактурах, видаткових накладних.
У п. 2.1-2.3 Договору сторони погодили, що Поставка Товару здійснюється на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року:
a) FCA- Ренійський морський торгівельний порт, танк (бак) судна, вивіз Товару транспортом (та за рахунок) Покупця;
b) FCA- Ізмаїльський морський торгівельний порт, танк (бак) судна, вивіз Товару транспортом (та за рахунок) Покупця:
c) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці, постачання автомобільним або залізничним транспортом за рахунок Постачальника.
Поставка Товару здійснюється партіями на підставі укладання відповідного додаткової угоди до цього Договору, що мають містити найменування Товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки Товару.
Поставка Товару здійснюється Постачальником у строки, визначені у додаткової угоди на поставку Товару, до цього Договору.
Згідно п. 2.4-2.5 Договору передбачено, що на кожну партію Товару Покупець обов'язково подає Постачальнику письмову заявку, згідно зразку (Додаток 1) до Договору «Заявка». Покупець несе безпосередню відповідальність за правильність наданих Постачальнику відвантажувальних та інших реквізитів для виконання обов'язків останнього за Договором. У випадку надання Покупцем невірних реквізитів Вантажоодержувача та/або станції чи пункту призначення. Покупець зобов'язується відшкодувати Постачальнику всі понесені останнім, у зв'язку з цим, витрати і збитки. Відшкодування здійснюється на підставі письмової вимоги Постачальника, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту її направлення Покупцю.
Кожна партія Товару повинна супроводжуватись комплектом документів, а саме:
Копією Сертифікату та паспорту якості;
Видатковою накладною;
Товарно-транспортною накладною.
Відповідно до п. 3.1 Договору, перехід права власності на Товар відбувається після прийняття уповноваженою особою Товару в місці завантаження. Датою поставки Товару вважається дата що вказана у товарно-транспортних накладних.
На кожну окрему партію Товару Постачальник надає Покупцеві видаткові документи (видаткові накладні) в обов'язковому порядку, які оформлюються Постачальником та складаються на підставі даних про кількість Товару, зазначених в товарно-транспортних накладних, відповідно до обраного базису поставки Товару.
У термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання Покупцем видаткових документів на Товар (видаткових накладних), Покупець зобов'язаний їх підписати та повернути їх. Якщо протягом терміну, зазначеному в цьому пункті, Покупець не направив Постачальнику підписані видаткові документи або вмотивовані зауваження до них, документи вважаються погодженими Сторонами і прийняті Покупцем, що не звільняє Покупця від обов'язку передати підписані зі своєї сторони видаткові документи на Товар протягом 10 (десяти) днів.
У випадку відмови Покупця від підписання видаткових накладних чи актів приймання-передачі, доказом поставки Товару є товарно-транспортні документи, а датою поставки Товару вважається дата відвантаження Товару, зазначена в товарно-транспортних документах.
Постачальник зобов'язується надати оформлену, відповідно до вимог чинного законодавства, податкову накладну в електронній формі, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Сторони договору підтверджують наявність Комплектів електронного цифрового підпису (п. 3.6 Договору).
У відповідності до п. 4.1-4.2 Договору, загальна вартість (ціна) цього Договору не обмежується і складається із вартості (ціни) окремих партій Товару, що підлягають поставці за цим Договором.
Ціна (вартість) кожної окремої партії Товару узгоджується Сторонами та зазначається у відповідних рахунках, видаткових накладних, актах приймання-передачі Товару, які є невід'ємною частиною Договору.
Покупець зобов'язаний здійснити повну попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії Товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору чи фактично не відбудеться. Невиконання цього обов'язку Покупцем надає Постачальнику право відмовитися від виконання своїх обов'язків за цим Договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) Товару) (п. 4.6 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору у разі якщо Постачальник зобов'язаний повернути передоплату (надмірно сплачені кошти, скасування поставки тощо) така передоплата повертається на протязі трьох банківських днів з дня отримання Листа Покупця про повернення коштів.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення його печатками Сторін та діє до 31.12.2024 р., а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному Договору (п.9.1 Договору).
Закінчення строку дії цього Договору або його розірвання не звільняє Сторони від виконання своїх обов'язків за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.9.2 Договору).
Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №48 від 18.09.2024 на суму 1 369 600,00 грн у т.ч ПДВ 228 266,67 грн за поставку товару - паливо дизельне ULSD 10 PPM EN 590 (ДП-Л-Євро5-ВО) у кількості 32 000 л, ціна за л 42,80 з ПДВ, загальна суму 1 369 600,00 грн.
Позивачем на підставі платіжної інструкції від 23.09.2024 №1507 було перераховано на рахунок відповідача 1 369 600,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за дизельне пальне зг. здог. №1209-01 від 12.09.2024., рахунок № 48 від 18.09.2024 ПДВ 20% - 228 266,67 грн».
Також позивачем долучено сформовану відповідачем податкову накладну від 23.09.2024 на поставку 13212 л на загальну суму 570 758,40 грн з ПДВ.
Заперечуючи стосовно позовних вимог представник відповідача зазначає, що ним умови договору виконано частково на підставі отриманої від позивача заявки на поставку партії товару за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4 (ТОВ «СОБІ») в кількості 13 212 дм3, що становить 13 245, 88 літрів. Вказане підтверджується ТТН № 200371 від 30.09.2025.
З огляду на викладене представник вказує, що не поставлено дизельного палива на суму 802 667, 34 грн, поміж тим наголошує, що заявок від покупця на поставку Товару до відповідача не надходило, а отже й Товар не поставлявся, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 802 667, 34 грн. є передчасними.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний здійснити повну попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії Товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору чи фактично не відбудеться. Невиконання цього обов'язку Покупцем надає Постачальнику право відмовитися від виконання своїх обов'язків за цим Договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність (поставки) Товару) (п. 4.6 Договору).
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість Товару, що підлягає передачі за цим Договором, визначаються Сторонами та відображаються в Специфікаціях, рахунках-фактурах, видаткових накладних.
У п. 2.1-2.3 Договору сторони погодили, що Поставка Товару здійснюється на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року:
a) FCA- Ренійський морський торгівельний порт, танк (бак) судна, вивіз Товару транспортом (та за рахунок) Покупця;
b) FCA- Ізмаїльський морський торгівельний порт, танк (бак) судна, вивіз Товару транспортом (та за рахунок) Покупця:
c) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці, постачання автомобільним або залізничним транспортом за рахунок Постачальника.
Поставка Товару здійснюється партіями на підставі укладання відповідного додаткової угоди до цього Договору, що мають містити найменування Товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки Товару.
Поставка Товару здійснюється Постачальником у строки, визначені у додаткової угоди на поставку Товару, до цього Договору.
В матеріалах справи відсутні як заявки так і додаткові угоди, а відтак твердження позивача, що рахунок на оплату №48 від 18.09.2024 має суть оферти боржника укласти додаткову угоду до договору поставки згідно п. 2.2. та 2.3 Договору не відповідає дійсності з огляду на те, що у означених вище пунктах чітко вказано про строк такої поставки, а в рахунку №48 від 18.09.2024 такий строк відсутній.
Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що на виконання умов договору Покупець перерахував Постачальнику суму передоплати в розмірі 1 369 600,00 грн на підставі платіжної інструкції від 23.09.2024 №1507.
Як зазначає позивач, відповідачем товар поставлено не було.
Заперечуючи стосовно позовних вимог представник відповідача зазначає, що ним умови договору виконано частково на підставі отриманої від позивача заявки на поставку партії товару за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 4 (ТОВ «СОБІ») в кількості 13 212 дм3, що становить 13 245, 88 літрів. Вказане підтверджується ТТН № 200371 від 30.09.2025.
Верховний Суд у постанові від 02.03.2023 у справі № 804/644/16 виклав правову позицію про те, що наявність або відсутність ТТН та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання або продажу ТМЦ, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків. Крім того, ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.
З долученої представником відповідача ТТН вбачається, що ПП Укрпалетсистем (замовник) передало Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЮКОІЛ» (вантажоодержувач) паливо дизельне EN 590 (ДП-Л-Євро5-ВО) у кількості 13212 дм3, що складає 13242,88 л., пункт розвантаження Київська обл., м. Київ, вул. Електриків 4 ТОВ «СОБІ». В розділі вантаж одержав відсутні як реквізити особи так і підпис.
Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано жодних первинних документів на підтвердження передачі відповідачем товару позивачу. Так само як не надано і доказів які б свідчили про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
При цьому ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, що підтверджується долученою представником позивача податковою накладною однак не свідчить про отримання товару позивачем.
Відповідно до п. 3.1 Договору, перехід права власності на Товар відбувається після прийняття уповноваженою особою Товару в місці завантаження. Датою поставки Товару вважається дата що вказана у товарно-транспортних накладних.
На кожну окрему партію Товару Постачальник надає Покупцеві видаткові документи (видаткові накладні) в обов'язковому порядку, які оформлюються Постачальником та складаються на підставі даних про кількість Товару, зазначених в товарно-транспортних накладних, відповідно до обраного базису поставки Товару.
У термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання Покупцем видаткових документів на Товар (видаткових накладних), Покупець зобов'язаний їх підписати та повернути їх. Якщо протягом терміну, зазначеному в цьому пункті, Покупець не направив Постачальнику підписані видаткові документи або вмотивовані зауваження до них, документи вважаються погодженими Сторонами і прийняті Покупцем, що не звільняє Покупця від обов'язку передати підписані зі своєї сторони видаткові документи на Товар протягом 10 (десяти) днів.
У випадку відмови Покупця від підписання видаткових накладних чи актів приймання-передачі, доказом поставки Товару є товарно-транспортні документи, а датою поставки Товару вважається дата відвантаження Товару, зазначена в товарно-транспортних документах.
Як наголошувалось вище в матеріалах справи відсутні первині документи, зокрема які передбачені п. 3.1 Договору, як відсутні докази надання відповідачем видаткових документів на Товар (видаткових накладних) позивачу.
З огляду на що твердження відповідача про поставку позивачу дизельного палива на загальну суму 566 923,66 грн не знайшли свого підтвердження.
Пунктом 9.1 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення його печатками Сторін та діє до 31.12.2024 р., а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному Договору.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір укладений між сторонами справи був пролонгований.
З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір припинив свою дію 31.12.2024 р. в частині поставки товару, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному Договору.
Відповідач вказує, що поставка продукції не відбулася у зв'язку з відсутністю заявки про поставку товару.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року № 918/631/19 викладена наступна позиція:
« 83. Натомість Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
84. Посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, у відповідача не виникло зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов'язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
85. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року».
Суд зауважує, що умовами Договору не визначено строку поставки.
Відповідно до ч. 2, ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом подання позову.
До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати у розмірі 1 369 600,00 грн.
Окрім того позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 40190,91 грн. в порядку ст. 536 ЦК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За загальним правилом покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, передбаченого договором купівлі-продажу (поставки). Проте сторони у договорі можуть встановити інший порядок оплати, зокрема передбачити попередню оплату товару.
Як було зазначено вище, позивачем було здійснено передоплату у розмірі 1 369 600,00 грн.
Можливість проведення попередньої оплати товару, правила, пов'язані зі здійсненням такої оплати, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.
До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.
Отже договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).
Отже закон, зокрема положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.
Отже передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18.
Як вбачається з умов Договору поставки нафтопродуктів №1209-01 сторонами не було передбачено положення, які закріплені, зокрема у статті 536 ЦК України.
Більше того у Постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду № 910/14180/18 від 03 грудня 2021 року на яку посилається позивач, предметом розгляду було визнання договору недійсним в частині не є релевантною до справи №910/15179/25, об'єднаною палатою було встановлено, що: «Крім того Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Як правильно встановив місцевий господарський суд у спірному пункті 8.6. договору сторони встановили такий розмір процентів - 0,1 % від суми попередньої оплати за кожен день прострочення поставки продукції до дня фактичного передання продукції покупцеві або повернення суми попередньої оплати, що повністю відповідає положенням, закріпленим, зокрема у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України». Отже у справі № 910/14180/18 сторонами було погоджено розмір процентів - 0,1 %, однак не встановлено спосіб обчислення такої плати у той же час у справі, що розглядається сторонами не було погоджено, ані розміру процентів, ані його порядку та взагалі не було погоджено можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.
У Постанові Пленум вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Оскільки між сторонами укладено Договір поставки до якого застосовуються положення купівлі-продажу та до означених положень чинним законодавством не передбачено розміру відповідних процентів, а умовами договору такий розмір не встановлено, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 40 190,91 грн. задоволенню не підлягають.
Окрім того позивач, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, просить суд у резолютивній частині рішення, вирішити питання про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних та інфляційних нарахувань на суму основного боргу у розмірі 1 369 600,00 грн до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що зазначення в рішенні суду про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення є правом суду, а не обов'язком.
При цьому судом ураховано, що позивачем пред'явлено позовні вимоги лише про стягнення з відповідача суми основного боргу та процентів за користування чужими грошовими коштами, однак позивачем не заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, суд зазначає, що при вирішенні даного спору позивачем не було заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань за загальний період прострочення з початку виникнення обов'язку відповідача по сплаті заборгованості, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги позивача.
Окрім того суд звертає увагу представника, що останнім не зазначено дату з якої необхідно здійснювати нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 369 600,00 грн. Дата яка зазначена при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами - 23.09.2024 є невірною, оскільки строк поставки за договором визначено не було.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам.
Отже, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги у відповідній частині (а саме зазначеній вище в тексті цього рішення) є доведеними, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІУМ ЮКОІЛ" (01004, місто Київ, вул. Шовковична, будинок 42-44, код ЄДРПОУ 40240849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОБІ" (04071, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 4, код ЄДРПОУ 16476986) передоплату у розмірі 1 369 600 (один мільйон триста шістдесят дев'ять тисяч шістсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 20544 (двадцять тисяч п'ятсот сорок чотири) грн 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2026
Суддя Владислав ДЕМИДОВ