ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
"16" березня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/249/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.,
розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ б/н від 04.03.2026 (вх. №02.3.1-02/2045/26 від 04.03.2026) про забезпечення позову у справі №907/249/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Русинія», м. Мукачево Закарпатської області
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Екокошет», с. Чопівці Мукачівського району Закарпатської області
про визнання недійсним Договору оренди обладнання №1/J208 від 01.09.2023; визнання недійсним Договору купівлі-продажу №07082023 від 07.08.2023,
шляхом накладення арешту на “Обладнання виробника “GE JenbacherGmbH&Со OG» Когенераційного модуля JMC 208 GS-B.L,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Русинія», м. Мукачево Закарпатської області та до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Екокошет», с. Чопівці Мукачівського району Закарпатської області про визнання недійсним Договору оренди обладнання №1/J208 від 01.09.2023; визнання недійсним Договору купівлі-продажу №07082023 від 07.08.2023.
Разом з позовною заявою представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ подано заяву про забезпечення позову б/н від 04.03.2026 (вх. №02.3.1-02/2045/26 від 04.03.2026) шляхом накладення арешту на “Обладнання виробника “GE JenbacherGmbH&Со OG» Когенераційного модуля JMC 208 GS-B.L.
Обґрунтовуючи необхідність вчинення судом означеної процесуальної дії, представник позивача покликається на те, що відповідач 1 - ТОВ “Русинія» безпідставно та без відома власника обладнання - ТОВ “Київ Біо Центр» уклало з відповідачем 2 - ТОВ “Екокошет» Договір оренди №1/J208 від 01.09.2023 щодо “Обладнання виробника “GE JenbacherGmbH&Со OG» Когенераційного модуля JMC 208 GS-B.L, яке, нібито, належить на праві власності ТОВ “Русинія».
За твердженням представника позивача, передане в оренду за Договором оренди №1/J208 від 01.09.2023 обладнання належить на праві власності саме позивачу - ТОВ “Київ Біо Центр» на законних підставах, а тому, з метою захисту своїх порушених прав, ТОВ “Київ Біо Центр» звернулося до суду із позовними вимогами про визнання недійсним Договору оренди обладнання №1/J208 від 01.09.2023, укладеного між ТОВ “Русинія» та ТОВ “Екокошет», у зв'язку з тим, що предметом зазначеного договору є майно, а саме: когенераційний модуль JMC 208 GS-B.L, яке на момент укладення договору перебувало та перебуває на праві приватної власності позивача, а також визнання недійсним Договору купівлі-продажу №07082023 від 07.08.2023, укладеного між ТОВ “Русинія» як покупцем та ТОВ “Компанія Баярд-Плюс» як постачальником, з підстав відсутності у останнього права власності та законних повноважень на розпорядження спірним майном - когенераційним модулем JMC 208 GS-B.L.
На переконання представника позивача, наявною є загроза невиконання або значного утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки існує обґрунтоване припущення, що ТОВ “Русинія» уникне виконання своїх обов'язків як учасник господарських правовідносин, з метою створення передумов для ухилення або невиконання рішення суду, шляхом приховування або відчуження майна, укладення договорів (фраудаторних правочинів).
Як доводить представник позивача, обраний ним спосіб забезпечення позовних вимог є необхідним та відповідає критерію співмірності.
З покликанням на постанову Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №910/15637/19 представник позивача доводить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
З врахуванням наведеного, представник позивача наполягає, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову шляхом арешту на оспорюване майно колишнього подружжя, що є у власності відповідача та придбано за спільні-сумісні кошти, призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, а також зробити це на практиці ефективним.
Оцінюючи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ про забезпечення позову у справі №907/249/26, суд зазначає наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; - забороною відповідачу вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; - зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; - зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; - арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; - іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема, заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому, може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову в даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому, забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічних висновків притримується і Верховний Суд у постанові від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 у справі №921/40/20).
Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19).
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20).
Статтею 1291 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.
Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, предметом спірних правовідносин є заявлені позивачем вимоги немайнового характеру - визнання недійсним Договору оренди обладнання №1/J208 від 01.09.2023; визнання недійсним Договору купівлі-продажу №07082023 від 07.08.2023.
Відтак, із огляду на те, що в даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення в разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, в зазначеному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №911/1551/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 сформовано наступну правову позицію, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Водночас вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).
Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними в ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, такими, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим до виконання до його апеляційного перегляду.
Заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд надає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.
Так, у даному випадку заявник просить суд застосувати такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на “Обладнання виробника “GE JenbacherGmbH&Со OG» Когенераційного модуля JMC 208 GS-B.L, покликаючись на те, що вказане майно належить на праві власності позивачеві, а відповідач ТОВ “Русинія» безпідставно та без відома власника (позивача) розпорядився таким майном.
Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно зі ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити їх обґрунтованість.
При цьому, слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду (близькі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20, в постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, від 01.04.2024 у справі №922/5184/23, від 14.06.2024 у справі №924/1155/23).
Водночас визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Так, підставою позову, на забезпечення якого подана заява у даній справі, визначено незаконність укладення Договору купівлі-продажу №07082023 від 07.08.2023 та укладеного у подальшому Договору оренди обладнання №1/J208 від 01.09.2023, оскільки майно, що виступає предметом таких договорів належить на праві власності саме позивачу, яким таке майно не відчужувалось третім особам, не передавалось у користування, володіння або розпорядження іншим суб'єктам господарювання, фізичним особам, не надавалось в оренду, суборенду, лізинг, позичку чи інші форми тимчасового користування, а також не було предметом застави, іпотеки або іншого обтяження.
При цьому, позовні вимоги, на забезпечення яких подана заява у даній справі, носять немайновий характер - про визнання недійсними договорів, та не містять вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, що виключає необхідність вчинення будь - яких дій щодо передачі такого майна позивачеві у разі задоволення позовних вимог.
Як вже зазначалось судом, при розгляді заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому, може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, представник позивача не навів обставин та не подав належних доказів, із якими законодавство пов'язує необхідність їх застосування.
З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що представник позивача не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом.
Поряд з тим, судом враховано і той факт, що на підставі ухвали слідчого судді Баришевського районного суду Київської області від 25.09.2025 у справі №355/1676/25 та постанови старшого слідчого СВ Броварського РУП ГУ НП в Київській області від 07.10.2025 майно, на яке представник позивача просить накласти арешт - когенераційний модуль, а також ключі від нього передано Сніжко В.С., директору ТОВ “Київ Біо Центр» (позивачу).
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ б/н від 04.03.2026 (вх. №02.3.1-02/2045/26 від 04.03.2026) про забезпечення позову у справі №907/249/26, що є підставою для відмови в застосуванні вказаних заходів шляхом постановлення відповідної ухвали.
Керуючись ст. 73, 74, 77, 79, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України
1. В задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Київ Біо Центр», м. Київ б/н від 04.03.2026 (вх. №02.3.1-02/2045/26 від 04.03.2026) про забезпечення позову у справі №907/249/26 відмовити.
2. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.
3. Копію ухвали надіслати сторонам спору.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повна ухвала складена та підписана 16.03.2026.
Суддя Л.І. Пригара