вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
16.03.2026м. ДніпроСправа № 904/7021/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ЛОГІСТИК", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА ЛТД", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ЛОГІСТИК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА ЛТД" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 290 777,25 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг у розмірі 274 681,96 грн.;
- інфляційні втрати в розмірі 2 879,52 грн.;
- пеня в розмірі 13 215, 77 грн.
Ухвалою від 18.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
19.12.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи викладене, 16.03.2026 справу розглянуто по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №008080 поставки товару від 21.05.2025 в частині повної та своєчасної поставки товару належної якості.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що договір не містить положень про порядок зарахування платежів при наявності кількох боргових зобов'язань за різними видатковими накладними. Всі платіжні доручення відповідача містили призначення "оплата за товар згідно договору №008080 від 21.05.2025" без конкретизації номерів видаткових накладних. Позивач у позовній заяві здійснив зарахування отриманих коштів самостійно, розподіливши платіж у розмірі 50 000 грн. від 05.12.2025 між двадцятьма накладними без урахування права відповідача визначати черговість погашення зобов'язань.
Відповідач вказує, що позивач заявляє до стягнення одночасно два види санкцій за одне прострочення оплати: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 31% річних, на суму 13 215,77 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 879,52 грн. Загальний розмір санкцій становить 16 095,29 грн., що складає майже 6% від суми основного боргу за період прострочення приблизно два місяці. Це еквівалентно приблизно 44% річних, що у кілька разів перевищує реальні втрати Позивача від інфляції, яка в Україні за 2025 рік становить 8% річних за офіційними статистичними даними.
Відповідач також зазначає, що у разі якщо суд дійде висновку про можливість стягнення договірної неустойки, просимо застосувати статтю 551 Цивільного кодексу України та зменшити пеню до розумного розміру. Заявлений позивачем розмір пені у 13 215,77 грн становить майже 5% від суми основного боргу 274 681,96 грн. за період прострочення приблизно два місяці що є явно надмірним та непропорційним наслідкам порушення зобов'язання.
Відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, які обґрунтовують зменшення пені.
По-перше, прострочення виконання зобов'язань відповідачем відбувалося в умовах значного погіршення економічної ситуації в Україні протягом другої половини 2025 року. За даними Національного банку України, у четвертому кварталі 2025 року в Україні спостерігався дефіцит електроенергії на рівні 4-6 відсотків, що призводило до графіків відключення електропостачання тривалістю до 12 годин на добу. У листопаді 2025 року всі теплові електростанції компанії "Центренерго" були виведені з експлуатації внаслідок масованих ракетних атак на енергетичну інфраструктуру, а у грудні 2025 року регіональні аварійні відключення охопили до 60% території Одеської області, одного з головних логістичних регіонів країни. Ці обставини безпосередньо впливали на можливості ведення господарської діяльності підприємств по всій території України, призводячи до додаткових витрат на резервні джерела електропостачання, зменшення обсягів виробництва та постачання, зниження платоспроможності контрагентів.
По-друге, економічний стан України протягом 2025 року характеризувався зростанням цін на енергоносії та інші критичні ресурси, зниженням реальних доходів населення та критичною нестачею робочої сили в економіці. У таких умовах багато підприємств стикалися з ланцюговою реакцією неплатежів, коли несплата одним контрагентом призводила до неможливості розрахуватися з іншими постачальниками. Саме такі умови вплинули на здатність Відповідача своєчасно виконувати грошові зобов'язання.
По-третє, протягом жовтня-листопада 2025 року на енергетичну інфраструктуру України здійснювалися регулярні ракетно-дронові удари, що створювало додаткові ризики та витрати для ведення бізнесу. За оцінками експертів, 2025 рік став найважчим з точки зору енергетичної безпеки за весь період повномасштабної війни. Підприємства були вимушені нести значні додаткові витрати на забезпечення автономного електропостачання, створення резервів палива та адаптацію виробничих процесів до умов нестабільного енергопостачання. Ці обставини безпосередньо вплинули на фінансовий стан відповідача та його здатність своєчасно виконувати грошові зобов'язання.
По-четверте, відповідач частково виконав грошові зобов'язання за Договором, сплативши 50 000,00 грн., що становить майже п'яту частину від загальної суми заборгованості за товар. Ця обставина, на думку відповідача, свідчить про намір відповідача виконати свої зобов'язання та про відсутність умислу ухилитися від їх виконання.
По-п'яте, відповідач вказує, що позивач не довів розміру фактичних збитків, яких він зазнав внаслідок прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань. Неустойка має компенсаційний характер та не може бути засобом збагачення кредитора за рахунок боржника. Аналогічні висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 911/378/17, № 904/3551/18, № 918/116/19 та № 910/18718/21, де підтверджується необхідність дотримання балансу інтересів сторін та пропорційності стягуваних санкцій фактичним наслідкам порушення зобов'язання.
З урахуванням викладеного відповідач просить застосувати статтю 551 Цивільного кодексу України та зменшити розмір пені до 1 000,00 грн, що буде відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності та забезпечить справедливий баланс інтересів обох сторін господарських правовідносин.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору на капітальну закупівлю №1588 від 26.07.2021, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ЛОГІСТИК" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САХАРА ЛТД" (покупець) укладено договір № 008080 поставки товару від 21.05.2025 (далі-договір) з протоколом узгодження розбіжностей.
Згідно пункту 1.1. договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору сторони застосовують до даного договору умови DDР - доставка постачальником товару в пункт, вказаний покупцем (редакція "ІНКОТЕРМС" 2010 року).
Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 1.3. договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.
Згідно п. 3.1. договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.
Загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 3.3. договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію поставленого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 28 (двадцяти восьми) календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем терміну оплати товару вказаного в цьому пункті, постачальник вправі призупинити послідуючі поставки, аж до моменту повного погашення Покупцем заборгованості за поставлений раніше товар.
На виконання умов договору, Позивачем було поставлено Товар на загальну суму 291 217,04 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ДНЕ-094454 від 16.09.2025р. на загальну суму 30 082,08 грн.; № ДНЕ-094461 від 16.09.2025р. на загальну суму 17 092,92 грн.; № ДНЕ-094462 від 16.09.2025р. на загальну суму 31 375,92 грн.; № ДНЕ-094463 від 16.09.2025р. на загальну суму 16 852,32 грн.; № ДНЕ-094464 від 16.09.2025р. на загальну суму 15 302,16 грн.; № ДНЕ-094465 від 16.09.2025р. на загальну суму 7 334,40 грн.; № ДНЕ-094466 від 16.09.2025р. на загальну суму 11 202,20 грн.; № ДНЕ-094467 від 16.09.2025р. на загальну суму 12 294,48 грн.; № ДНЕ-094468 від 16.09.2025р. на загальну суму 10 212,48 грн.; № ДНЕ-094469 від 16.09.2025 р. на загальну суму 11 240,40 грн.; № ДНЕ-094470 від 16.09.2025 р. на загальну суму 15 242,16 грн.; № ДНЕ-094471 від 16.09.2025 р. на загальну суму 8 884,56 грн.; № ДНЕ-094473 від 16.09.2025 р. на загальну суму 9 099,00 грн.; № ДНЕ-094514 від 16.09.2025 р. на загальну суму 8 992,80 грн.; № ДОK-132566 від 16.09.2025 р. на загальну суму 8 404,44 грн.; № ДНЕ-094472 від 17.09.2025 р. на загальну суму 33 464,88 грн.; № ДОK-134151 від 23.09.2025 р. на загальну суму 12 732,12 грн.; № СРЦ-129984 від 23.09.2025 р. на загальну суму 16 072,20 грн.; № СРЦ-129987 від 23.09.2025 р. на загальну суму 1 027,92 грн.; № СРЦ-130344 від 25.09.2025 р. на загальну суму 14 307,60 грн.
Відповідач частково сплатив вартість отриманого товару в розмірі 50 000,00 грн., а саме платіжною інструкцією № 413 від 05.12.2025р. на суму 27 000,00 грн., а також платіжною інструкцією № 8008 від 05.12.2025р. на суму 23 000,00 грн.
Також позивач вказує, що Відповідач здійснюючи оплату товару на користь Позивача, в призначенні платежу своїх платіжних інструкцій вказав «Оплата за товар (напої) зг.договору №008080 від 21.05.25р.», що у свою чергу унеможливлює встановити за якими саме видатковими накладними здійснювалась оплата товару.
Позивач зазначає, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер видаткової накладної, згідно якої здійснюється платіж, такий платіж має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Зважаючи на те, що умовами договору поставки, не передбачено порядок зарахування платежів покупця на користь постачальника, позивач відносив платежі відповідача на погашення заборгованості в хронологічному порядку починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період.
Таким чином, позивач зазначає, що своїми двома платежами від 05.12.2025р на загальну суму 50 000,00 грн., відповідач погасив свою попередню заборгованість по оплаті товару поставленого позивачем раніше, а також частково сплатив вартість товару поставленого йому за видатковою накладною № ДНЕ-094454 від 16.09.2025р. на суму 16535,08 грн.
Отже, позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість по оплаті товару поставленого позивачем починаючи з видаткової накладної № ДНЕ-094454 від 16.09.2025 на суму 13547,00 грн., а також повністю неоплаченими є всі послідуючі за нею видаткові накладні.
Таким чином, позивач зазначає, що, враховуючи здійснену відповідачем від 05.12.2025р. часткову оплату вартості поставленого позивачем товару, в порушення умов договору, а саме п. 3.3., у відповідача існує прострочена заборгованість по оплаті товару на користь позивача в загальному розмірі 274 681, 96 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються загальними положеннями про договір поставки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як убачається з умов договору від 21.05.2025 та видаткових накладних, строки оплати товару є такими, що настали.
Суд не приймає заперечення відповідача, щодо зарахування позивачем отриманих коштів самостійно, розподіливши платіж у розмірі 50 000,00 грн. від 05.12.2025 між двадцятьма накладними без урахування права відповідача визначати черговість погашення зобов'язань, з огляду на таке.
За правовим висновком, викладеним у п. 45 постанови Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, п. 62 постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, п.49 постанови Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, у випадку, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла в найдавніший період, до повного її погашення.
Суд установив, що умовами Договору від 21.05.2025 не передбачено порядок зарахування платежів покупця на користь постачальника, тому є правомірними дії позивача щодо віднесення платежів відповідача за платіжною інструкцією № 413 від 05.12.2025 на суму 27 000,00 грн., а також платіжною інструкцією № 8008 від 05.12.2025 на суму 23 000,00 грн. на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї, що виникла в найдавніший період.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену у процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах, у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав до суду контррозрахунок стягуваної суми або докази оплати поставленого за договором товару на суму 274 681,96 грн.
З огляду на відсутність доказів оплати в повному обсязі поставленого за договором товару в сумі 274 681,96 грн, позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Правомірність нарахування пені.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.
Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 13 215,77 грн. за загальний період прострочення з 15.10.2025 по 11.12.2025.
При перевірці розрахунків судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 13 215,77 грн..
Правомірність нарахування інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 2 879,52 грн. нараховані за період з 15.10.2025 по 12.11.2025.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд помилок не виявив, тому вимога є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 2 879,52 грн.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 1 000,00 грн., відповідне клопотання мотивовано тим, що прострочення виконання зобов'язань відповідачем відбувалося в умовах значного погіршення економічної ситуації в Україні протягом другої половини 2025 року. За даними Національного банку України, у четвертому кварталі 2025 року в Україні спостерігався дефіцит електроенергії на рівні 4-6 відсотків, що призводило до графіків відключення електропостачання тривалістю до 12 годин на добу. У листопаді 2025 року всі теплові електростанції компанії "Центренерго" були виведені з експлуатації внаслідок масованих ракетних атак на енергетичну інфраструктуру, а у грудні 2025 року регіональні аварійні відключення охопили до 60% території Одеської області, одного з головних логістичних регіонів країни. Відповідач вказує, що економічний стан України протягом 2025 року характеризувався зростанням цін на енергоносії та інші критичні ресурси, зниженням реальних доходів населення та критичною нестачею робочої сили в економіці. У таких умовах багато підприємств стикалися з ланцюговою реакцією неплатежів, коли несплата одним контрагентом призводила до неможливості розрахуватися з іншими постачальниками. Саме такі умови вплинули на здатність відповідача своєчасно виконувати грошові зобов'язання. Відповідач зазначає, що протягом жовтня-листопада 2025 року на енергетичну інфраструктуру України здійснювалися регулярні ракетно-дронові удари, що створювало додаткові ризики та витрати для ведення бізнесу. За оцінками експертів, 2025 рік став найважчим з точки зору енергетичної безпеки за весь період повномасштабної війни.
Відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причину) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Враховуючи те, що на момент укладення договору поставки товару №008080 від 21.05.2025 повномасштабна збройна агресія рф проти Україні, та її наслідки у вигляді погіршення економічної ситуації в Україні вже тривала, ці обставини для сторін договору були загальновідомим фактом. Тож, здійснюючи господарську діяльність, сторони не були позбавлені змоги врахувати зазначені обставини та передбачити можливі ризики для себе. Натомість відповідач прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, взяв на себе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 274 681,96 грн., пені в розмірі 13 215,77 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 879,52 грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ЛОГІСТИК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА ЛТД" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САХАРА ЛТД" (51900, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, вул. Кірова, будинок 12, корпус 3, офіс 223, код ЄДРПОУ 39430993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛГА-ЛОГІСТИК" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, код ЄДРПОУ 36001805) основного боргу в розмірі 274 681,96 грн., пені в розмірі 13 215,77 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 879,52 грн.., судовий збір у розмірі 3489,33 грн., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 16.03.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко