вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2026 р. Справа№ 910/5250/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Симбірцев Є.В.;
від відповідача : Горбаченко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 (Повний текст рішення складено 12.11.2025)
у справі №910/5250/25 (суддя Маринченко Я.В.)
За позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «ЗАКУПІВЛІ КОМ»
до Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО»
про стягнення 336435,64 грн
Товариство з обмеженої відповідальністю «ЗАКУПІВЛІ КОМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженої відповідальністю «БГМ-АГРО» про стягнення 336435,64 грн неустойки за порушення зобов'язань за Договору поставки №1007/1.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі №910/5250/25 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 336424 (триста тридцять шість тисяч чотириста двадцять чотири) грн 62 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 4037 (чотири тисячі тридцять сім) грн 23 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, від Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО» надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/5250/25. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. За твердженням апелянта, специфікація №26590785 не містить підпис директора ТОВ «Закупівлі Ком», а з боку відповідача на підпис накладено відбиток печатки і підпису, що не свідчить про власноручний підпис директором ТОВ «БГМ-АГРО» цієї специфікації. Також відповідач вказав, що під час подання своєї пропозиції на тендері відповідач зазначив період відтермінування оплати 15 календарних днів і ця пропозиція була прийнята позивачем, а також відповідач надав Специфікацію №26590785 від 03.06.2025 до Договору з іншими строками поставки. Також апелянт стверджує про те, що місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру неустойки.
25.12.2025 через систему «Електронний суд» ТОВ «Закупівлі Ком» було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12..2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/5250/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.01.2026.
Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.02.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 10.07.2024 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №1007/1 відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - Мед натуральний, квітковий, жовтого кольору різних відтінків, текучий, однорідної консистенції 1г. ДСТУ 4497:2005 (далі - товар) на умовах, визначених цим Договором та Специфікаціями, що узгоджені сторонами та є невід'ємною частиною цього Договору.
В кожній Специфікації Сторони повинні погодити наступні умов: повна назва товару, асортимент товару, ціна за одиницю товару, місце поставки товару, строк (термін) поставки товару, місце поставки, вимоги до якості та безпечності товару, поставку якого зобов'язується здійснити Постачальник та інші умови за погодженням сторін. (п.1.2. Договору)
Відповідно до п.2.3. Договору обов'язки з постачання товару виникають у Постачальника з моменту отримання погодженої Специфікації. Постачальник зобов'язаний поставити товар відповідно до умов Договору та погодженої Специфікації, а також надавати на кожну партію товару належним чином оформлені супровідні документи.
Згідно з п.3.1. Договору загальна ціна цього Договору складається з вартості товару, який постачається згідно Специфікації до цього Договору протягом його дії.
Сторонами до вказаного Договору оформлено Специфікацію №26590785 від 22.01.2025, якою визначено, зокрема, найменування товарів, склад, загальну кількість товару, кількість відвантаження, дату поставки, ціну за одиницю без ПДВ та загальну вартість товару, а саме:
- 1000 кг товару у строк до 04.02.2025 на суму 139900 грн без ПДВ;
- 1000 кг товару у строк до 04.03.2025 на суму 139900 грн без ПДВ;
- 200 кг товару у строк до 24.01.2025 на суму 13990 грн без ПДВ.
Загальна вартість товару становить 184668 грн з ПДВ.
Умови поставки - склад Покупця. (п.5 Специфікації №26590785 від 22.01.2025)
Вказана Специфікація підписана представника позивача та відповідача, а також містить печатки підприємств.
Звертаючись до суду, позивач стверджує про невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором та Специфікацією до вказаного Договору в частині поставки обумовленого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної поставки погодженого у Специфікації сторонами товару, Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення поставки товару, від вартості (ціни) несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки. Якщо прострочення поставки товару перевищує 10 календарних днів, Постачальник зобов'язується починаючи з 11 календарного дня прострочення сплатити Покупцю неустойку у розмірі 5% від вартості (ціни) несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення поставки товару. У разі несвоєчасної поставки погодженого у Специфікації сторонами товару, Покупець має право відмовитись від прийняття товару та/або від цього Договору в односторонньому порядку.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 336424,62 грн.
Щодо тверджень апелянта про відсутність на Специфікації №26590785 підпису директора ТОВ «Закупівлі Ком» та відсутність власноручного підпису директора ТОВ «БГМ-АГРО»; про те, що під час подання своєї пропозиції на тендері відповідач зазначив період відтермінування оплати 15 календарних днів і ця пропозиція була прийнята позивачем, а також надана відповідачем Специфікація №26590785 від 03.06.2025 до Договору з іншими строками поставки, спростовуються тим, що з оригіналу Специфікації №26590785 від 22.01.2025 вбачається наявність на вказаному документі підписів представників позивача та відповідача та печаток підприємства позивача та відповідача. При цьому надана відповідачем до суду першої інстанції скан-копія Специфікації №26590785 від 03.06.2025 не підписана ані зі сторони позивача, ані зі сторони відповідача, та не містить печаток підприємств.
При цьому судом береться до уваги те, що належних та допустимих доказів на підтвердження погодження сторонами інших строків поставки, ані ж ті, що встановлені Специфікації №26590785 від 22.01.2025, матеріали справи не містять.
За приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов й на розсуд суду.
Зі змісту зазначених правових норм також вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи: з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; терміну прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання та невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів та згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.
При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов'язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю правовою природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов'язання, а їх зменшення допустиме лише за наявності виняткових обставин. Відповідач є так само господарюючим суб'єктом, як і позивач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
При цьому, суд відзначає, що неустойка підлягає стягненню за сам факт допущення порушень зобов'язань, визначених договором, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки.
Колегія суддів зауважує, що матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем обумовленого Договором та Специфікацією товару станом на дату прийняття рішення у даній справі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність належних да допустимих доказів на підтвердження обставин, із якими чинне законодавство пов'язує можливість зменшення судом розміру неустойки.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/5250/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/5250/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/5250/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БГМ-АГРО».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.03.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов