вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2026 р. Справа№ 910/4778/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Курдюмов М. М.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 (повний текст рішення суду складено 07.08.2025)
у справі № 910/4778/25 (суддя Удалова О. Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сідвей"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЙ" (далі - позивач; ТОВ "СІДВЕЙ") звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Гарантований Покупець" (далі - відповідач; ДП "Гарантований Покупець") про стягнення заборгованості у розмірі 4 970 356,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії № 488/01 від 05.08.2019 (з урахуванням додаткових угод №1246/01/20 від 23.04.2020 та № 2359/07/24 від 13.03.2024) в частині повної та своєчасної оплати поставленої електричної енергії за "зеленим тарифом" у період з жовтня 2021 року по жовтень 2024 року, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 4 970 356,00 грн основного боргу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2025, зокрема, залучено Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - третя особа; НЕК "Укренерго") до участі у справі № 910/4778/25 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/4778/25 в частині стягнення 102 744, 75 грн провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
В іншій частині позов задоволено повністю.
Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "СІДВЕЙ" заборгованість у розмірі 4 867 611 грн 57 коп., 58 411 грн 34 коп. судового збору, 20 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд встановив, що ДП "Гарантований покупець" під час розгляду даної справи частково погасило розмір основної заборгованості на суму 102 744,75 грн. Враховуючи надання відповідачем доказів часткової оплати заборгованості на вказану суму, суд дійшов до висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 4 867 611, 57 грн, оскільки відповідач не надав належних доказів сплати встановленої судом суми боргу за поставлену позивачем електричну енергію.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Частково не погодившись з прийнятим рішенням, ДП "Гарантований покупець" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4778/25 у частині задоволення позовних вимог (в сумі 4 867 611, 57 грн), стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та стягненні судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що:
суд першої інстанції не врахував платежі на суму 1 356 142, 01 грн, які були здійснені до подачі позову;
судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи відповідача про те, що обов'язок відповідача щодо оплати 100 % вартості електричної енергії, за існуючого алгоритму розрахунків, обумовлений 100 % оплатою ОСП послуги перед відповідачем у відповідному розрахунковому періоді, а оскільки НЕК "Укренерго" не сплатило послугу в повному обсязі (заборгованість НЕК "Укренерго" перед відповідачем складає 6 824 400 984, 04 грн), зобов'язання відповідача перед позивачем за вказаний розрахунковий період у розумінні статті 530 Цивільного кодексу України не виникло;
суд першої інстанції проігнорував право відповідача зменшити рівень розрахунків із позивачем на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії. Надане регулятором ринку (НКРЕКП) відповідачу право зменшити рівень розрахунків із позивачем, фактично, є оперативно-господарською санкцією;
постанова НКРЕКП № 332 (підпункт 13 пункту 1) в частині права відповідача зменшити рівень розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення є обов'язковою до виконання;
суд першої інстанції прийняв докази понесення витрат на професійну правничу допомогу із порушенням порядку подання доказів, передбаченого ГПК України;
позивачем не було надано доказів обсягу та суми понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, факту прийняття наданих послуг;
розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
03.12.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 20.10.2025 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом десяти днів з дня її вручення.
Приписами абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України передбачено, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Позивач отримав копію ухвали в електронному вигляді - 21.10.2025 о 19:24, що підтверджується довідкою Північного апеляційного господарського суду про доставку електронного документа.
Отже, за приписами абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України в даному випадку днем вручення позивачу копії ухвали суду апеляційної інстанції слід вважати - 03.11.2025.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Позивач до закінчення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу не подав відповідну заяву.
Оскільки станом на 03.12.2025 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу закінчився, суд залишає його без розгляду.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/4778/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 за клопотанням представника ТОВ "Сідвей" розгляд справи постановлено здійснювати в режимі відеоконференції.
Судове засідання, призначене на 03.12.2025, не відбулось з технічних причин.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 розгляд справи призначено на 14.01.2026 та продовжено строк її розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 розгляд справи відкладено на 25.02.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження та призначено її до розгляду на 12.03.2026.
Присутній судовому засіданні 12.03.2026 представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу.
Позивач та третя особа явку своїх представників у судове засідання 12.03.2026 не забезпечили. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 12.03.2026.
Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників позивача та третьої особи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
05.08.2019 ДП "Гарантований покупець" і ТОВ "СІДВЕЙ" (продавець за "зеленим" тарифом) укладено договір № 488/01 купівлі-продажу електричної енергії та додаткові угоди до цього договору від 23.044.2020 № 1246/01/20 й від 13.03.2024 № 2359/07/24, за умовами яких виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641).
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.
За загальним правилом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Водночас, закон містить застереження, що договором або актом цивільного законодавства може бути встановлений інший строк оплати (частина перша статті 692 ЦК України).
Закон України "Про ринок електричної енергії", наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (пункт 2 частини третьої статті 30 Закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за "зеленим" тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, яким встановлено "зеленим" тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (частина шоста статті 65 Закону).
Відповідно до частини п'ятої статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом регулюються Порядком № 641.
Так, відповідно до пункту 10.1 Порядку № 641 (в редакції до 26.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до пункту 10.2 Порядку № 641 з урахуванням положень глав 7 та 8 цього Порядку гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.
Пунктом 10.3 Порядку № 641 передбачено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони. Гарантований покупець у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою.
У пункті 10.4 Порядку № 641 зазначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК "Укренерго") сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку №641.
Так, у пункті 12.5 Порядку № 641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
Аналіз пунктів 10.1, 10.4 Порядку № 641 дає підстави для висновку, що гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи: (1) до 15 числа розрахункового місяця (абзац перший пункту 10.1); (2) до 25 числа розрахункового місяця (абзац другий пункту 10.1); (3) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункт 10.4). Вказані висновки наведені ОП КГС ВС у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/21.
Слід зазначити, що у пункті 2.5 договору (у редакції додаткової угоди від 23.04.2020 №1246/01/20) міститься відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641.
З огляду на вище викладене, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги Комісією) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.
На виконання умов договору позивачем (виробником) було згенеровано та відпущено, а відповідачем (покупцем) прийнято електричну енергію у період з жовтня 2021 року до жовтня 2024 року на загальну суму 16 937 851,21 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами купівлі-продажу електроенергії та актами коригування до актів купівлі-продажу електроенергії, за яку здійснено оплату в сумі 11 972 823,10 грн, що підтверджується банківською випискою за вказаний період, яка надана позивачем.
У позові позивач зазначив, що станом на день звернення до суду заборгованість відповідача з урахуванням часткової оплати складає 4 970 356, 32 грн.
Наявність заборгованості відповідача додатково підтверджується також актом звірки станом на 30.09.2024.
Долучені до матеріалів справи акти підписані позивачем і відповідачем без зауважень.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із позовом, позивач посилається на ту обставину, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за договором купівлі-продажу електричної енергії № 488/01 від 05.08.2019 (з урахуванням додаткових угод до цього договору №1246/01/20 від 23.04.2020 та №2359/07/24 від 13.03.2024) та прострочив погашення залишку боргу за поставлену електричну енергію за "зеленим тарифом".
У результаті чого на момент звернення до суду з даним позовом прострочена заборгованість за поставлену у період часу з жовтня 2021 року по жовтень 2024 року електричну енергію за "зеленим тарифом" складає 4 970 356, 32 грн.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 970 356, 32 грн заборгованості за поставлену у вказаний період електричну енергію за "зеленим тарифом" по купівлі-продажу електричної енергії № 488/01 від 05.08.2019.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач частково погасив борг на суму 102 744,75 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 19.05.2025 № 480 163 на суму 65 901,27 грн, від 09.06.2025 № 486 903 на суму 36 843,48 грн
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ДП "Гарантований Покупець" на користь ТОВ "СІДВЕЙ" заборгованості в розмірі 4 867 611, 57 грн, а тому, з огляду на положення статті 269 ГПК України, судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом регулюються Порядком № 641.
26.01.2024 у Порядок № 641 НКРЕКП було внесено зміни, згідно з пунктом 11.1 Порядку (у редакції чинній з 26.01.2024) Гарантований покупець, не пізніше п'ятого дня після закінчення першої та другої декад розрахункового місяця, за рахунок коштів, отриманих відповідно до пункту 14.2 глави 14 цього Порядку та коштів, отриманих гарантованим покупцем за реалізовану електричну енергію за результатами торгової діяльності на РДН, ВДР та за двосторонніми договорами, здійснює оплату продавцям за "зеленим" тарифом в обсязі, пропорційно відпуску електричної енергії генеруючими одиницями за 10/20 діб.
Гарантований покупець після отримання фактичних даних щодо обсягу відпуску/відбору електричної енергії за розрахунковий місяць, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавців за "зеленим" тарифом перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію, з суми коштів, отриманих гарантованим покупцем за реалізовану електричну енергію за результатами торгової діяльності на РДН, ВДР та за двосторонніми договорами за третю декаду розрахункового місяця, крім залишку коштів, необхідних для забезпечення господарської діяльності гарантованого покупця, передбачених кошторисом на розрахунковий місяць, здійснює доплату продавцям за "зеленим" тарифом за розрахунковий місяць пропорційно вартості купленої товарної продукції.
Якщо здійснення авансового платежу/доплати припадає на вихідний або святковий день, гарантований покупець здійснює оплату продавцю не пізніше наступного робочого дня.
У випадку здійснення гарантованим покупцем оплати першої/другої декади розрахункового місяця за відпущену електричну енергію продавцем понад фактичну вартість проданої за розрахунковий період (місяць) електричної енергії продавець за "зеленим" тарифом повертає на рахунок гарантованого покупця надлишково сплачені кошти протягом чотирьох робочих днів з дня отримання продавцем підписаного акта купівлі-продажу (акта коригування купівлі-продажу) за відповідний розрахунковий період.
Відповідно до пункту 11.4 Порядку (у редакції чинній з 26.01.2024) Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Отже, враховуючи приписи Порядку № 641 у редакції, чинній до 26.01.2024, та у редакцій, чинній з 26.01.2024, відповідач зобов'язаний здійснити оплату відпущеної електричної енергії, виробленої виробником за "зеленим" тарифом.
Слід зазначити, що відповідними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої відповідачу у заявлений позивачем період, що визнається та не заперечується відповідачем.
З огляду на викладене, місцевим судом встановлено, що строк оплати за поставлену позивачем електричну енергію є таким, що настав.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач, зокрема, посилався на те, що порушення НЕК "Укренерго" зобов'язань щодо оплати вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з постачальниками та виробниками.
З огляду на частину першу статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, та відповідно до статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами укладеного сторонами договору саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом, а також відповідно до Порядку № 641.
Посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, та на те, що наразі існує алгоритм розрахунків, відповідно до якого обов'язок відповідача щодо оплати 100 % вартості електричної енергії обумовлений 100 % оплатою ОСП (третя особа) послуги перед відповідачем у відповідному розрахунковому періоді, не беруться судом до уваги, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у цій справі від виконання своїх договірних зобов'язань, у тому числі, в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за "зеленим тарифом".
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Ані Порядок № 641, ані укладений сторонами договір не містять норм/умов, які б ставили виконання відповідачем зобов'язання здійснити оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за "зеленим" тарифом, у залежність від виконання НЕК "Укренерго" договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, який укладено ДП "Гарантований покупець" і НЕК "Укренерго".
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20.
Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за "зеленим" тарифом, оскільки на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК "Укренерго" в якості оплати послуги.
Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на положення постанови НКРЕКП № 332 такого змісту: "Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення", оскільки зазначені положення не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідним договором, при цьому положення передбачають саме право відповідача на вчинення дій зі зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення.
Суд також зауважив, що наведені відповідачем положення постанови НКРЕКП № 332 не звільняють його від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази внесення змін до спірного договору в частині встановлення порядку проведення відповідних розрахунків за спірний період, тоді як саме договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників.
Суд першої інстанції врахував посилання відповідача на пункт 5 постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178 "Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", яким на відповідача покладено обов'язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку № 641 у частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, які виникли в період з 8 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогами погасити заборгованість за актами приймання-передачі послуги з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи на вказану вище суму.
Норма Постанови № 332, на яку посилається відповідач та якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.
Також у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останній не був позбавлено права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.
Таким чином, відсутні підстави для зменшення або зміни розміру заявлених у цій справі позовних вимог у частині спірної суми основного боргу.
У контексті посилання відповідача підпункт 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 колегія зазначає, що законодавець наділив відповідача саме правом на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом, для реалізації якого відповідач мав вчинити певні дії.
У цьому висновку колегія звертається до правової позиції постанові Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 910/5971/24.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до позивача із відповідною заявою про припинення зобов'язання відповідача з оплати боргу за договором у спірні періоди у відповідності до підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332.
З огляду на наведене право відповідача на зменшення рівня розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, передбачені підпунктом 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332, не звільняє відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за договором. Крім того, слід врахувати і те, що стягнення заборгованості позивача перед відповідачем не є предметом розгляду у даній справі.
Щодо доводів відповідача про те, що вказане вище право є фактично оперативно-господарською санкцією, слід зазначити таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Договір, укладений позивачем і відповідачем, не містить відповідної оперативно-господарської санкції, на яку посилається відповідач, що виключає в силу приписів частини другої статті 235 ГК України її застосування.
Отже, виходячи із наведеного, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 867 611, 57 грн.
Втім, матеріалами справи підтверджується, що станом на дату ухвалення оскарженого рішення у даній справі позивач не сплатив відповідачу 3 511 469, 56 грн за поставлений згідно з договором товар.
Судом першої інстанції залишені поза увагою долучені до відзиву на позовну заяву платіжні інструкції про часткову сплату заборгованості за період з квітня 2023 року по жовтень 2024 року за договором № 488/01 від 05.08.2019 на суму 1 356 142, 01 грн (№ 429 614 від 05.12.2024 на суму 79 890,87 грн; № 432 599 від 24.12.2024 на суму 7 976,98 грн; № 433 175 від 24.12.2024 на суму 118 637,20 грн; № 435 671 від 26.12.2024 на суму 2 779, 86 грн; № 436 442 від 26.12.2024 на суму 56 601,63 грн; № 437 405 від 31.12.2024 на суму 122 610,44 грн; № 440 804 від 31.12.2024 на суму 84 060,14 грн; № 438 333 від 31.12.2024 на суму 2 142, 53 грн; № 439 937 від 31.12.2024 на суму 55 130, 37 грн; № 439 126 від 31.12.2024 на суму 60 517,65 грн; № 446 420 від 31.01.2025 на суму 15 218,72 грн; № 449 753 від 31.01.2025 на суму 54 648,12 грн; № 447 240 від 31.01.2025 на суму 142 664,70 грн; № 448 922 від 31.01.2025 на суму 24 167,85 грн; № 452 936 від 20.02.2025 на суму 12 611,88 грн; № 453 661 від 24.02.2025 на суму 11 183,35 грн; № 455 495 від 26.02.2025 на суму 114 308,34 грн; № 458 080 від 28.02.2025 на суму 45 295,74 грн; № 459 036 від 11.03.2025 на суму 139 593,10 грн; № 460 014 від 11.03.2025 на суму 9 577,70 грн; № 461 614 від 12.03.2025 на суму 39 037,05 грн; № 465 165 від 24.03.2025 на суму 58 117, 55 грн; № 468 641 від 01.04.2025 на суму 2 196, 27 грн; № 469 784 від 07.04.2025 на суму 58 537, 53 грн; № 475 708 від 25.04.2025 на суму 13 490, 28 грн; № 474 880 від 25.04.2025 на суму 25 146,16 грн).
Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Щодо визначення предмета спору суд наголошує на відмінностях між категоріями "предмет спору" та "предмет позову" (позовна вимога).
У частині 1 та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Тож предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, з якою особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів (висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Предметом же спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт тощо, з приводу якого виник правовий конфлікт (спір) між позивачем і відповідачем.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 01.08.2019 у справі № 916/1743/18, від 14.09.2021 у справі № 909/243/18, від 29.01.2025 у справі № 127/17760/23 (провадження № 61-12756св24) тощо.
У застосуванні приписів пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України колегія суддів зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
У цих висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в пунктах 4.14- 4.16 постанови від 26.06.2019 у справі №13/51-04 (Провадження № 12-67гс19).
Таким чином, з огляду на положення пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України колегія суддів вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 38 636, 44 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині (оскільки зазначену суму сплачено відповідачем після відкриття провадження у цій справі).
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 1 317 505, 57 грн основного боргу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (оскільки зазначену суму відповідач сплатив до відкриття провадження у цій справі).
Разом з тим, доказів оплати залишку основного боргу в сумі 3 511 469, 56 грн (4 867 611, 57 грн - 1 356 142, 01 грн) матеріали справи не містять, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
У частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення 102 744, 75 грн, як уже зазначалося, рішення суду не оскаржується, а тому в цій частині судом не переглядається.
Щодо розподілу витрат на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія зазначає таке.
Суд першої інстанції встановив, що позивачем вказано попередній (орієнтовний) розрахунок, з якого вбачається, що позивач очікує понести витрати на правову допомогу в розмірі 43 000,00 грн.
У клопотаннях про долучення доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 43 000,00 грн.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 244 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 123 ГПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що представництво відповідача у цій справі здійснювалось адвокатом Семененком В. Б.
ТОВ "СІДВЕЙ" (клієнт) і адвокатом Семененком В. Б. 02.04.2024 укладено договір про надання правничої допомоги № 02/04, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво та/або надавати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цім договором, а клієнт зобов'язується оплатити винагороду (гонорар) за надання правничої допомоги та відшкодувати (компенсувати) інші фактичні, необхідні для виконання цього договору.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду копії таких документів:
договору від 02.04.2024 про надання правничої допомоги №02/04;
розрахунку від 02.04.2024 № 02/04 суми гонорару за надану правову допомогу;
рахунків-фактур від 02.04.2024 № 02/04 на суму 20 000,00 грн, від 22.04.2025 №22/04 на суму 20 000,00 грн;
акта від 03.07.2025 № 03/07 про надання правничої допомоги;
скріншоти екрана смартфона, що підтверджують зарахування згідно з вказаними вище рахунками-фактур;
виписки з карток адвоката;
ордеру від 14.04.2025 №1145588 серія ВЕ.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно з статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Натомість положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Місцевий суд в рішенні зазначив, що відповідач надав суду заперечення щодо долучення доказів витрат на правову допомогу та просив суд повністю відмовити в долучення доказів. Також відповідач у відзиві на позовну заяву навів заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заявив клопотання про зменшення витрат до 1 грн, а в судовому засіданні 10.07.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про зменшення судових витрат позивача до 2 000,00 грн.
Щодо клопотання відповідача стосовно відмови у долученні доказів, суд першої інстанції зазначив, що обидві заяви про долучення доказів понесення судових витрат, подані позивачем до закінчення судових дебатів (20.05.2025 та 10.07.2025 о 09:13 год), які розпочалися 10.07.2025 о 16:50 год.
В контексті визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та клопотання про їх зменшення, місцевий суд обґрунтовано зазначив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим, у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта - шоста, сьома, дев'ята статті 129 ГПК України визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи".
Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.
У контексті оцінки доказів, поданих позивачем на обґрунтування заяви, суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
З акта від 03.07.2025 № 03/07 про надання послуг вбачається, що адвокат надав, а клієнт отримав такі послуги:
- підготовка та направлення вимоги від Товариства до Підприємства про погашення наявної заборгованості за подану електричну енергії вартістю 3 000,00 грн;
- підготовка та подання позовної заяви вартістю 37 000,00 грн;
- участь у одному судовому засіданні 3 000,00 грн.
Місцевий суд дійшов висновку, що у цьому господарському спорі направлення вимоги не є обов'язковою передумовою звернення з позовом до суду, що виключає включення такої послуги до судових витрат у цій справі.
Стосовно підготовки та подання позову, то суд звернув увагу, що текст позовної заяви містить всього 6 аркушів, а її подання було здійснено в системі "Електронний суд", що виключає значні часові витрати.
З огляду на зазначене та враховуючи, що суд першої інстанції оцінив обґрунтованість та співмірність заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, врахував характер спірних правовідносин, предмет позову, складність справи, витрачений адвокатом час, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, заперечення відповідача на заяву щодо заявленого розміру судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованою суму витрат в сумі 20 000 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій справі, наявні підстави, передбачені нормою п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, для покладення на сторін судових витрат, понесених на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 14 427, 90 грн.
Незгода із сумою витрат на професійну правничу допомогу не свідчить про порушення судом норм 124, 126, 129 ГПК України.
Вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 910/19852/23.
В контексті доводів скаржника про несвоєчасне подання доказів понесених витрат, які, на його переконання, мали бути подані позивачем разом з позовною заявою, колегія зазначає, що позовна заява повинна містити лише попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, натомість докази на підтвердження розміру судових витрат у силу частини 8 статті 129 ГПК України можуть бути подані стороною або до закінчення судових дебатів у справі або ж протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто до ухвалення рішення суду розмір витрат сторони є орієнтовним, а остаточне визначення розміру витрат відбувається при поданні заяви про розподіл судових витрат. Вимога про подання відповідних доказів по мірі їх складення процесуальним законом не встановлена, тому доводи відповідача про те, що частина з доказів понесених позивачем судових витрат була у нього в наявності станом на момент подачі позову, проте не була ним подана й необґрунтовано неможливість їх подання разом з позовною заявою, не є підставою ані для залишення заяви без розгляду, ані для відмови в її задоволенні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (підпункти 2, 4 пункту 1 статті 275 ГПК України).
Судові витрати
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частини 4 статті 129 цього Кодексу інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із зміною судового рішення та часткового задоволення позовних вимог, судові витрати за розгляд позову та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4778/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЙ" 38 636, 44 грн та закрити провадження у справі в цій частині.
Рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі №910/4778/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЙ" 1 317 505, 57 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Викласти пункти 2, 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/4778/25 у такій редакції:
"2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 27, код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЙ" (55601, Миколаївська область, м. Новий Буг, вул. Цибулько, 67, код 39628244) 3 511 469 (три мільйони п'ятсот одинадцять тисяч чотириста шістдесят дев'ять) гривень 56 копійок заборгованості, 42 137 (сорок дві тисячі сто тридцять сім) гривень 63 копійки судового збору за подання позовної заяви та 14 427 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять сім) гривень 90 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.".
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2025 у справі № 910/4778/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДВЕЙ" (55601, Миколаївська область, м. Новий Буг, вул. Цибулько, 67, код 39628244) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 27, код 43068454) 30 513 (тридцять тисяч п'ятсот тринадцять) гривень 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду міста Києва видати накази.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 16.03.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков