вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа№ 910/10655/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сковородіної О.М.
суддів: Колесника Р.М.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Фурсова Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 (суддя - Чинчин О.В.)
у справі за позовом: Акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"
до Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ"
про стягнення 3% річних та інфляційних у розмірі 42 628 739,64 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Гарматін К.В.;
від відповідача: Подольський А.А.
Акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» про стягнення 3% річних та інфляційних у розмірі 42 628 739,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2025 року відкрито провадження у справі №910/10655/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 у справі №910/10655/25 позовні вимоги Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» були задоволені у повному обсязі, стягнуто 3% річних у розмірі 11 770 901,60 грн, інфляційні у розмірі 30 857 838,04 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання сторонами зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року, а тому відповідач повинен сплачувати грошові кошти у відповідності до умов Договору, а тому, позивач мав законні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 21.01.2026, у встановлений процесуальний строк, через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач зазначав, що наказом Міністерства енергетики України від 21.03.2022 №132 «Про забезпечення купівлі- продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період» були змінені строки оплати, тому, у позивача були відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" були залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 було відкрито апеляційне провадження у справі №910/10655/25 з викликом сторін, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10655/25.
26.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10655/25.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у відзиві зазначив, що наказами Міненерго, якими вносились зміни до Наказу № 132, визначалися суми коштів для погашення вже наявної на момент їх прийняття заборгованості між АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «Енергоатом - Трейдинг» та Гарантованим покупцем, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (протягом одного робочого дня). Проте, такими наказами не встановлювалися інші, відмінні від умов Договору строки оплати за укладеним між позивачем та відповідачем договором.
Оскільки похідними від Наказу № 132 наказами Міненерго України не змінювались строки виконання грошових зобов'язань по договору, а врегульовувалася та сплачувалась вже наявна заборгованість за договором, доводи відповідача із посиланням на частини 1, 2 статті 538 Цивільного кодексу України щодо його залежності у своєчасній та повній оплаті по договору від своєчасної та повної оплати позивача заборгованості відповідачу за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів є безпідставними.
Доводи скаржника в контексті зазначених в апеляційній скарзі постанов Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16 про помилковість здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат є безпідставними.
У судове засідання 11.03.2026 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі, у яких підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 скасувати в повному обсязі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі, у яких заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як підтверджено матеріалами справи, 05.04.2022 року між Державним підприємством «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ», правонаступником якого є Акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (далі за текстом - Продавець) та Державним підприємством «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (далі за текстом - Гарантований покупець) було укладено Договір купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559, відповідно до умов якого Продавець зобов'язаний продати електричну енергію Гарантованому покупцю, а Гарантований покупець зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію в обсягах та за ціною, що визначаються відповідно до Наказу (далі за текстом - договір).
Умовами договору сторони узгодили таке:
Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим Договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску Продавцем та відбору Гарантованим покупцем електричної енергії. (п.2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору Продавець здійснює розрахунок обсягів, що дорівнюють різниці між середнім фактичним добовим обсягом відпуску електричної енергії Продавця за останні 5 днів, що передують дню D-4, та сумою добового обсягу продажу електричної енергії Продавця на ринку двосторонніх договорів, заявок на продаж на ринку «на добу наперед» та заявок на продаж на внутрішньодобовому ринку на добу постачання D.
Згідно з п. 3.2 Договору Продавець до 15.00 години за 4 доби, що передує добі постачання надсилає на електронну адресу Гарантованого покупця, яка зазначена в п. 10.3 цього Договору, погодинні обсяги продажу електричної енергії в добі постачання, за формою, що наведена в додатку №l до Договору, з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи (далі - КЕП, які визначені відповідно до Наказу. Для кожної години доби погодинні обсяги продажу електричної енергії повинні зазначатись у МВт*год з округленням до 3-х знаків. Гарантований покупець до 15.00 години за 3 доби, що передує добі постачання надсилає на електронну адресу Продавця, яка зазначена в п. 10.3 цього Договору погодинні обсяги електричної енергії в добі постачання, що продаються і купуються за цим Договором, за формою, що наведена в додатку №2 до Договору, з накладенням КЕП.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць (з 00.00 годин першого по 24.00 години останнього числа включно).
За умовами п. 3.9. Договору право власності та ризик втрати електричної енергії переходить від Продавця до Гарантованого покупця у точках комерційного обліку на відпуск, що розташовані на межі балансової належності електричних мереж Продавця.
Відповідно до п.4.4 Договору Гарантований покупець здійснює оплату обсягів електричної енергії, купованих у Продавця відповідно до Наказу, до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим у порядку, визначеному підпунктами 5, 7 пункту 6 Наказу.
Продавець не пізніше 2-го робочого дня місяця, наступного за Місяцем постачання, направляє Гарантованому покупцю в електронному вигляді Акт купівлі- продажу електричної енергії з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи). (п.4.10 Договору)
Пунктом 4.11 Договору передбачено, що Гарантований покупець в триденний термін після отримання Акту купівлі-продажу електричної енергії підписує його зі свого боку шляхом накладення КЕП керівника (уповноваженої особи), та направляє Продавцю.
У випадку, якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує даті такого платежу. (п.4.14 Договору)
Додатковою угодою №349/03/23/1 від 03.03.2023 року до Договору купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року пункти 3.1, 3.2 Договору викладено в новій редакції.
На виконання умов Договору купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року Позивач продав електричну енергію у січні 2023 року - лютому 2023 року, квітні 2023 року - серпні 2023 року, грудні 2023 року - квітні 2024 року, серпні 2024 року - травні 2025 року, а Відповідач в свою чергу купив вказаний товар, що підтверджується Актами купівлі - продажу електричної енергії №2 за січень 2023 року від 31.01.2023 на суму 473 744 220,77 грн., №142 за лютий 2023 року від 28.02.2023 на суму 813 643 823,83 грн., №465 за квітень 2023 року від 30.04.2023 на суму 737 562 178,70 грн., №623 за травень 2023 року від 31.05.2023 на суму 262 007 136,14 грн., №698 за червень 2023 року від 30.06.2023 на суму 702 710 017,19 грн., №804 за липень 2023 року від 31.07.2023 на суму 490 240 979,24 грн., №903 за серпень 2023 року від 31.08.2023 на суму 144 087 450,32 грн., №1507 за грудень 2023 року від 31.12.2023 на суму 1 935 839 965,69 грн., №2 за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 2 279 242 355,10 грн., №109 за лютий 2024 року від 29.02.2024 на суму 972 270315,94 грн., №199 за березень 2024 року від 31.03.2024 на суму 262 358 500,55 грн., №325 за квітень 2024 року від 30.04.2024 на суму 413 456 429,44 грн., №632 за серпень 2024 року від 31.08.2024 на суму 1 336 407 559,78 грн., №728 за вересень 2024 року від 30.08.2024 на суму 331 088 168,69 грн., №838 за жовтень 2024 року від 31.10.2024 на суму 546 824 592,52 грн., №1049 за листопад 2024 року від 30.11.2024 на суму 1 279 876 716,64 грн., №1260 за грудень 2024 року від 31.12.2024 на суму 3 354 241 898,17 грн., №2 за січень 2025 року від 31.01.2025 на суму 3 252 950 505,10 грн., №51 за лютий 2025 року від 28.02.2025 на суму 3 099 952 597,28 грн., №189 за березень 2025 року від 31.03.2025 на суму 3 260 633 043,32 грн., №378 за квітень 2025 року від 30.04.2025 на суму 1 392 642 240,65 грн., №496 за травень 2025 року від 31.05.2025 на суму 654 852 942,61 грн. та здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Позивач вказує, що Відповідач здійснив оплату за отриманий товар з простроченням платежу, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору та нарахував до стягнення з Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» 3% річних у розмірі 11770 901,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 30 857 838,04 грн.
У суді першої інстанції Відповідач заперечував щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат вказуючи, що погашення відбувалися у строк, встановлений договором та нормативно-правовими актами Міністерства енергетики України. Наказом Міненерго № 132 від 21.03.2022 врегульовано відносини між Гарантованим покупцем та НАЕК «Енергоатом». Підпунктом 5 пункту 6 зазначеного Наказу зобов'язано ДП «Гарантований покупець» здійснювати оплату обсягів електричної енергії, які купуються у ДП «НАЕК «Енергоатом» та ПрАТ «Укргідроенерго» відповідно до цього наказу, до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у сумі, що надійшла від постачальників універсальних послуг в оплату електричної енергії відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 5 цього наказу пропорційно вартості електричної енергії, купованої в вищевказаних виробників у розрахунковому місяці. Умови щодо порядку та строків розрахунку Відповідача з Позивачем за Договором встановлено не лише положеннями цього Договору, а в першу чергу Наказом, як нормативно-правовим актом на виконання якого і виникли спірні правовідносини сторін. Наказом Міненерго № 32 від 25.01.2024 на часткову заміну наказу Міністерства енергетики України «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період» № 132 від 21 березня 2022 року змінено алгоритм розрахунків Відповідача з Позивачем, відповідно до додатку до наказу, яким встановлено, що ДП «Гарантований покупець» спрямовує кошти, отримані від АТ «НАЕК «Енергоатом» в оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за травень, червень та грудень 2023 року у сумі 1 749 583 487,00 грн. протягом одного робочого дня в оплату заборгованості за Договором. Крім того, з доданого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат позивача вбачається, що прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати вартості за Договором, в окремі розрахункові періоди становило менше календарного місяця, відповідно таке нарахування суперечить природі інфляційних втрат.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно з ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Надаючи оцінку запереченням відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що 21.03.2022 на час воєнного стану Міністерством енергетики України прийнято наказ №132 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період" (далі за текстом - Наказ №132), яким зобов'язано учасників ринку електроенергії забезпечити його виконання, а також виконання інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії зазначеними учасникам ринку, в частині, що не суперечать цьому наказу.
У підпункті 5 пункту 6 Наказу №132 зазначено, що ДП «Гарантований покупець» зобов'язаний здійснювати оплату обсягів електричної енергії, які купуються у ДП «НАЕК «Енергоатом» та ПрАТ «Укргідроенерго» відповідно до цього наказу, до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у сумі, що надійшла від постачальників універсальних послуг в оплату електричної енергії відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 5 цього наказу пропорційно вартості електричної енергії, купованої в вищевказаних виробників у розрахунковому місяці.
З урахуванням вимог Наказу №132 та з метою врегулювання порядку розрахунків між учасниками ринку, Міністерством енергетики України був прийнятий ряд інших наказів, за якими здійснюються розрахунки в рамках механізму обсягів електричної енергії, а саме № 32 від 25.01.2024, № 44 від 31.01.2025, № 65 від 14.02.2024, № 99 від 21.03.2023, № 125 від 20.03.2024, № 163 від 18.04.2024, № 171 від 19.05.2023, №185 від 13.05.2024, № 195 від 15.06.2023, № 217 від 07.06.2024, № 220 від 21.07.2023, № 248 від 23.08.2024, № 249 від 08.07.2024, № 280 від 13.09.2023, № 292 від 09.08.2024, № 363 від 23.09.2024, №375 від 08.12.2023, № 460 від 10.12.2024.
Суд першої інстанції дослідив, що наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (протягом 1 робочого дня після отримання коштів згідно з пунктом 1 алгоритму).
Вказав, що цими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеним між сторонами Договору купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, наказами урегульовувались правовідносини щодо обов'язкового перерахування ДП "Гарантований покупець" отриманих коштів від ДП «НАЕК «Енергоатом» протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП «НАЕК «Енергоатом». Але цей обов'язок не виключає його обов'язок з оплати купленої електричної енергії у визначений договором строк, оскільки наказами не змінювалися джерела надходження коштів для оплати вартості електричної енергії та не встановлювалися умови, які б ставили у залежність сплати отриманої електричної АТ "НАЕК "Енергоатом" від надходження коштів безпосередньо від ДП "Гарантований покупець".
Накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання сторонами зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року, а тому Відповідач повинен сплачувати грошові кошти у відповідності до умов Договору.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд першої інстанції зробив висновок, що Державне підприємство «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» зобов'язано було провести з Акціонерним товариством «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» остаточний розрахунок за отриману електричну енергію відповідно до п.4.4 Договору, тобто у строк до 11 числа включно місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з частинами 6 та 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15, від 08.10.2018 у справі №927/490/18).
На виконання умов Договору купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року Відповідач здійснив оплату за отриманий товар з простроченням платежу, що підтверджується випискою по рахунку Позивача.
Звертаючись до суду першої інстанції Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 11.02.2023 р. по 12.06.2025 р. у розмірі 11 770 901,60 грн. та інфляційні втрати у розмірі 30 857 838,04 грн.
При розгляді даної справи судом першої інстанції, відповідач вказував, що не погоджується з розрахунком інфляційних втрат, оскільки, окремі розрахункові періоди становили менше календарного місяця, що суперечить природі інфляційних втрат.
Відносно вказаної позиції відповідача, суд першої інстанції виходив з наступного.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 11.02.2023 р. по 12.06.2025 р. у розмірі 11 770 901,60 грн. задовольнив дану позовну вимогу з урахуванням того, що у випадку, якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує даті такого платежу. (п.4.14 Договору)
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Розглядаючи заперечення відповідача щодо періодів нарахування інфляційних втрат, суд першої інстанції вказав, що згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки, індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» №265 від 27.07.2007р., відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зроблено наступні висновки:
«Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
Щодо стягнення інфляційних втрат не за повний місяць, касаційний суд роз'яснив, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).».
За наведеного, суд першої інстанції зазначив, що розрахунок інфляційних збитків за заявлений Позивачем період здійснений з урахуванням інфляційної складової основного боргу за попередній період, а тому є вірним.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 11.02.2023 по 27.02.2025 у розмірі 30 857 838,04 грн., задовольнив цю частину позовних вимог.
На думку апелянта, є хибним висновок суду першої інстанції: «накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання сторонами зобов'язань за Договором купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022 року, а тому Відповідач повинен сплачувати грошові кошти у відповідності до умов Договору».
З огляду на зазначену відкладальну обставину, в Гарантованого покупця не порушено строків проведення розрахунків за актами купівлі-продажу електричної енергії.
Вказаний висновок повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2018 №916/2002/17. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що «Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про те, що факт виконання спірних робіт, визначених Позивачем в актах за серпень, грудень 2016 року, підтверджений матеріалами справи у сукупності, зокрема фактом передачі вказаних робіт Відповідачем Третій особі-2 та Третій особі-1 як замовнику, виставленням Позивачем Відповідачу вимог про їх оплату, що свідчить про виникнення у останнього зобов'язання оплатити їх на підставі статті 530 ЦК України, наведених положень не врахували та не дослідили належним чином умови укладеного сторонами Договору. Оскільки судами не надано оцінки пункту 16.14 Договору, на який Відповідач посилався як на такий, що обумовлює настання обов'язку з оплати відкладальною обставиною та згідно з яким усі оплати виконаних робіт здійснюються за умови отримання коштів Субпідрядником від Генерального підрядника, невстановленими судом першої інстанції залишились обставини отримання коштів Субпідрядником від Генерального підрядника. За таких обставин висновки місцевого та апеляційного господарських судів про настання строку виконання зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт на час звернення з позовом передчасними».
Колегія суддів не погоджується з позицією апелянта відносно зміни строків оплати основної заборгованості на підставі наказів Міністерства енергетики України та її обгрунтування шляхом посилання на практику Верховного Суду у постанові №916/2002/17 від 24.04.2018.
При дослідженні вказаної постанови встановлено, що відкладальна умова щодо оплати виконаних робіт за договором була прямо передбачена умовами договору: «усі оплати виконаних та прийнятих робіт здійснюється за умови отримання коштів Субпідрядником від Генерального підрядника», та погоджена сторона, шляхом його підписання.
В межах даної справи, такої відкладальної умови за змістом Договору купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №579/02/22/65-150-SD-22-00559 від 05.04.2022, апеляційним судом не встановлено.
Наказами Міненерго, якими вносились зміни до Наказу № 132, визначалися суми коштів для погашення вже наявної на момент їх прийняття заборгованості між АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «Енергоатом - Трейдинг» та Гарантованим покупцем, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (протягом одного робочого дня). Проте, такими наказами не встановлювалися інші, відмінні від умов Договору строки оплати за укладеним між сторонами договором.
Зазначені накази за своїм змістом мають рекомендаційний, а не імперативний характер, щодо строків розрахунків.
Також, підставою скасування, Гарантований покупець вважає, що під час здійснення розрахунків Позивачем не були враховані правові висновки Верховного Суду щодо нарахування інфляційних втрат не за повний місяць. З огляду на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16.
Судова колегія зазначає, що зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначила про те, що не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
До того ж, в пункті 39 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, з огляду на правові висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача за змістом пункту 12 описової частини цієї постанови та вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Відтак, доводи скаржника в контексті зазначених в апеляційній скарзі постанов Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16 про помилковість здійснених Позивачем розрахунків інфляційних втрат є безпідставними.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 у справі №910/10655/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 у справі №910/10655/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 у справі №910/10655/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/10655/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено та підписано 16.03.2026.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сковородіна
Судді Р.М. Колесник
А.І. Тищенко