Постанова від 18.02.2026 по справі 916/5809/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2026 р. Справа№ 916/5809/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 18.02.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 (повний текст рішення складено 20.12.2024)

у справі №916/5809/23 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси

в інтересах держави в особі 1) Одеської міської ради

2) Департаменту охорони здоров?я Одеської міської ради

3) Південного офісу Держаудитслужби

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

2) Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №8" Одеської міської ради про визнання недійсними угод та стягнення 75 041 грн 14 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

Київська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради, Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про:

- визнання недійсною додаткової угоди №1 від 18.08.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 05446384) та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" (код ЄДРПОУ 41427817);

- визнання недійсною додаткової угоди №2 від 27.09.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 27.09.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 05446384) та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" (код ЄДРПОУ 41427817);

- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 02.11.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 05446384) та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" (код ЄДРПОУ 41427817);

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 13/10, офіс 201, код ЄДРПОУ 41427817, електронна адреса: office@ukrgasresourse.com.ua) на користь держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, площа Думська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26597691, електронна адреса: sovet@omr.gov.ua) до місцевого бюджету надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 75 041 грн 14 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 передано матеріали справи №916/5809/23 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, яка прийнята судом до розгляду, прокурор зазначав, що Додаткові угоди № 1-3 до Договору є недійсними, оскільки було порушено пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого перевищено гранично допустимі межі такого збільшення та безпідставно зменшено обсяги закупівлі, а тому просить суд визнати недійсними додаткові угоди №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" надмірно сплачені кошти у розмірі 75 041,14 грн.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що на підтвердження внесення змін до договору та укладення додаткових угод останнім були надані довідки Харківської ТПП, а тому укладення вказаних угод було обґрунтовано належними доказами.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Вирішено визнати недійсною додаткової угоди №1 від 18.08.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради та ТОВ "Укр Газ Ресурс";

Вирішено визнати недійсною додаткової угоди №2 від 27.09.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 27.09.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради та ТОВ "Укр Газ Ресурс";

Вирішено визнати недійсною додаткової угоди №3 від 02.11.2022р. до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022р. між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради та ТОВ "Укр Газ Ресурс";

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на користь держави в особі Одеської міської ради до місцевого бюджету надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 75 041 грн 14 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 736 грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- укладення сторонами Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022 здійснено в порушення приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на природний газ станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, що свідчить про недодержання при укладенні Додаткових угод до Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України;

- укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 6 Закону України "Про публічні закупівлі";

- у зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про визнання недійсними Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, сплачені грошові кошти у загальному розмірі 376 370 грн. 68 коп. підлягають поверненню за недійсним правочином, а тому позовні вимоги прокурора в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на користь бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 75 041,135 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" звернулося 15.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 15.01.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі № 916/5809/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- Умовами укладеного між сторонами Договору, сторони обумовили усі істотні умови, а також передбачили можливість зміни істотних умов Договору, у даному випадку, ціни за одиницю товару на ринку у разі збільшення вартості одиниці товару електроенергії (Розділ 13, п. п. 13.2, 13.4 Договору). Кожна із додаткових угод № 1, 2 та 3 містить підтвердження факту коливання ціни одиниці товару електричної енергії у бік збільшення. Так, коливання ціни за одиницю товару на ринку у бік збільшення підтверджене не тільки довідками ТПП, які наявні в матеріалах справи, а також загальнодоступними даними, які розміщені на офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" за посиланням https://www.oree.com.ua/index.php/pricectr, що є належним та допустимим доказом коливання ціни на ринку електричної енергії у бік збільшення у періоди укладення додаткових угод. Зміни до Договору вносилися за згодою сторін, тобто є погодженими, в тому числі, споживачем за Договором, а отже, зміна умов Договору відбувалася за погодженням Сторін, тобто оцінка достатності підстав для внесення змін до Договору належала саме до компетенції сторін, як постачальника, так і споживача (замовника). Зміна істотних умов Договору та укладення оскаржуваних додаткових угод відповідає п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі";

- прокурор фактично веде мову про застосування такого способу захисту як одностороння реституція, що не передбачено нормами законодавства України;

- 12.10.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1178 від 12.10.2022р. "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування. Відповідно до п. 19 зазначеної постанови визначено, що істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

- зазначена постанова не обмежує збільшення ціни товару лише 10%, а допускає збільшення ціни навіть на відсоток коливання ціни такого товару на ринку;

- згідно частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі", якою визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України. Адже, згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", відносини, пов'язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом;

- відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" (щодо застосування п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" до внесення змін Законом № 114-ІХ) вбачається, що у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладення договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін;

- місцевим господарським судом взагалі не враховано та не надано оцінки аргументам відповідача з приводу посилання на статтю 44 Закону України "Про публічні закупівлі", адже з прийняттям Закону № 114-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" (яким Закону України "Про публічні закупівлі" викладений в новій редакції), законодавець вніс відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: статтю 38 КУпАП "Строки накладення адміністративного стягнення" викладено в новій редакції та доповнено статтю 164 КУпАП відповідною статтею 164-14 КУпАП "Порушення законодавства про закупівлі";

- у Держаудитслужби, як органу державного фінансового контролю у сфері публічних закупівель, відсутні повноваження звертатися до суб'єкта господарювання (непідконтрольної установи) з позовами про стягнення з останнього грошових коштів в дохід бюджету, а отже, прокурор, визначаючи Держаудитслужбу позивачем у даній справі та не заявляючи до відповідача позовної вимоги, яку останній повинен вчинити на користь Держаудитслужби, фактично не захищає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес держави в особі органу державного фінансового моніторингу, адже відповідачу не пред'явлено жодної позовної вимоги на користь Держаудитслужби у даній справі.

Також, 11.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" через систему «Електронний суд» подало додаткові пояснення у справі, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

24.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від прокуратури через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно встановив, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між КНП «Міська лікарня № 8» Одеської міської ради та ТОВ «Укр Газ Ресурс» щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання КНП «Міська лікарня № 8» Одеської міської ради своїх зобов'язань фінансового характеру за додатковими угодами ТОВ «Укр Газ Ресурс» безпідставно отримало грошові кошти, а тому ТОВ «Укр Газ Ресурс» зобов'язано їх повернути на користь держави в особі Одеської міської ради, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Також, доводи відповідача щодо наявності лише адміністративної відповідальності за порушення законодавства про закупівлі є хибними, а диспозиція ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» не виключає застосування до спірних правовідносин вимог цивільного законодавства.

Крім того, Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (ч. 3 ст. 263 ГПК України).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 916/5809/23. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі № 916/5809/23.

30.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 916/5809/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №916/5809/23 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме 9 855,20 грн.

12.02.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, з доказами доплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №916/5809/23 та призначено справу до розгляду на 18.03.2025.

18.03.2025 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №916/5809/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 зупинено апеляційне провадження у справі №916/5809/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24. Також зобов?язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

Північним апеляційним господарським судом встановлено, що Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову від 21.11.2025 у справі №920/19/24, яку 15.12.2025 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.01.2026 у справі №916/5809/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Мальченко А.О., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13/01/2026 справу №916/5809/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Мальченко А.О., Сибіга О.М. Поновлено апеляційне провадження у справі №916/5809/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024. Розгляд справи №916/5809/23 призначено на 18.02.2026.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 18.02.2026 з'явились прокурор та представник відповідача-1 (скаржника).

Інші учасники справи в судове засідання 18.02.2026 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим, враховуючи те, що інших учасників справи належним чином було повідомлено про розгляд справи, у зв?язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Представник скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" в судовому засіданні 18.02.2026 просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі № 916/5809/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні 18.02.2026 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 31.01.2022 між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (учасник) було укладено Договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335, відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію, за кодом CPV за ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія, Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживав оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість електричної енергії на лютий-грудень 2022 визначено в обсязі 600 000 кВт*год. відповідно до Додатку 3 до Договору "Об'єми постачання (закупівлі) електричної енергії Споживачу (чем)".

Згідно з п.5.1 Договору, ціна цього договору 2022 рік становить 2 313 000,00 грн. у тому числі ПДВ - 385 500,00 грн. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

Ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується одна ціна електричної енергії. (п.5.2 Договору)

Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розмішена на офіційному веб-сайті Постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування (п.5.3 Договору).

Згідно з п.5.4 Договору, ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.

Додатком №2 до Договору від 31.01.2021 Сторони визначили, що ціна (тариф) електричної енергії, за 1 кВт/год, без урахування тарифу на її розподіл та з урахуванням актуального тарифу передачі, встановленого Постановою НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021 року, становить 3,855 грн.

Додатком №3 до Договору від 31.01.2021 сторони визначили очікувані обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії.

22.07.2022 ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" звернулось листом №1474/Ю2 до споживачів електричної енергії, у т.ч. КНП "Міська лікарня № 8" OMP з повідомленням про зміну ціни електричної енергії з 01.08.2022, у зв'язку із коливанням ціни електричної енергії на ринку, що підтверджується ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати № 414/22 від 21.07.2022.

Згідно вказаної цінової довідки середньозважена ціна електричної енергії на майданчику РДН у торговій зоні ОЕС України, яка склалась у першій декаді червня (01.06-10.06) 2022 р. у порівнянні з першою декадою липня (01.07-10.07) 2022 р. зросла на 11,81 %.

А саме, у період з 01.06.2022 по 10.06.2022 вказана ціна становила 2 255,72 грн, а у період з 01.07.2022 по 10.07.2022 становила 2 522,11 грн.

У подальшому між КНП "Міська клінічна лікарня № 8" ОМР та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" укладено додаткову угоду до вказаного Договору № 1 від 18.08.2022, на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 558 945,001 кВт* год. та збільшено ціну з 3,855 грн. (з ПДВ) до 4,198668 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год.

Разом з тим, до матеріалів справи долучено цінову довідку Харківської ТПП № 464-1/22 від 03.08.2022 (дата визначена у самій довідці), відповідно якої середньозважена ціна електричної енергії на майданчику РДН у торговій зоні ОЕС України, яка склалась у червені (01.06-30.06) 2022 у порівнянні з липнем (01.07-31.07) 2022 зросла на 16.69 %. А саме, у червні 2022 року вказана ціна становила 2 262,82 грн., а у липні 2022 року становила 2 640,45 грн.

06.09.2022 ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" листом № 1524/Ю2 звернулось до споживачів електричної енергії, у т.ч. КНП "Міська лікарня № 8" ОМР, з повідомленням про те, що листом № 1474/Ю2 від 22.07.2022 споживача було повідомлено про коливання ціни електричної енергії на ринку та протягом серпня 2022 року проаналізовано динаміку зміни ціни електричної енергії на ринку та підготовлено належне обґрунтування її коливання у визначеному періоді. Одночасно вказаним листом ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" повідомлено про зміну ціни електричної енергії з 01.09.2022, у зв'язку із коливанням ціни електричної енергії на ринку, що підтверджується ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати № 583-2/22 від 01.09.2022.

Згідно вказаної цінової довідки середньозважена ціна електричної енергії на майданчику РДН у торговій зоні ОЕС України, яка склалась у липні 2022 року (01.07 - 31.07) у порівнянні з серпнем 2022 року (01.08-31.08) зросла на 13,35 %. А саме, у період з 01.07.2022 по 31.07.2022 вказана ціна становила 2 640,45 грн, а у період з 01.08.2022 по 31.08.2022 становила 2 993,06 грн.

Крім того, 13.09.2022 відповідач звернувся із листом № 1537/Ю2, в доповнення до листа №1524/Ю2, звернулось до споживачів електричної енергії, у т.ч. КНП "Міська лікарня №є 8" ОМР, в якому зазначено про зростання ціни електричної енергії на ринку та повідомлено про підвищення ціни електричної енергії з 15.09.2022, що підтверджується довідкою Харківської ТПП № 627-1/22 від 13.09.2022.

Так, у ціновій довідці Харківської ТПП від 13.09.2022 № 627-1/22 наведено середньозважену ціну електричної енергії на РДН ОЕС України лише за 1 декаду серпня (01.08-10.08) 2022 року у порівнянні з 1 декадою вересня (01.09-10.09) 2022 року, яка зросла на 12,01 % та становила у першій декаді серпня 2022 року 2 949,10 грн., а у першій декаді вересня 2022 року - 3 303,39 грн.

Крім того, цінова довідка Харківською ТПП містить інформацію з офіційного веб-сайту ДП "Оператор ринку", яка розміщена у вільному доступі для будь-яких осіб, та не містить будь-якого висновку, зробленого фахівцем на підставі розгляду та аналізу ряду фактів з логічним підсудком.

23.09.2022 відповідач звернувся із листом №1547/Ю2, як доповнення до листів від 06.09.2022 та 13.09.2022, звернулось до споживачів електричної енергії, у т.ч. КНП "Міська лікарня №є 8" ОМР, в якому зазначено про зростання ціни електричної енергії на ринку та повідомлено про підвищення ціни електричної енергії з 01 жовтня 2022, що підтверджується довідкою Харківської ТПП № 692-2/22 від 23.09.2022.

Так, у ціновій довідці Харківської ТПП № 692-2/22 від 23.09.2022 наведено середньозважену ціну електричної енергії на РДН ОЕС України лише за 1 декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року у порівнянні з 2 декадою вересня (11.09-20.09) 2022 року, яка зросла на 8,69 % та становила у першій декаді вересня 2022 року 3 303,39 грн., а у другій декаді вересня 2022 року - 3 590,50 грн.

27.09.2022 між КНП "Міська клінічна лікарня № 8" ОМР та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" укладено додаткову угоду № 2, на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 522 057,709 кВт*год. та з 01.09.2022 збільшено ціну до 4,576668 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п. І додаткової угоди ціна Договору на 2022 рік з 01.09.2022 становила 2 313 000 грн для закупівлі 522 057,709 кВт* год.

02.11.2022 між КНП "Міська клінічна лікарня № 8" ОМР та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" укладено додаткову угоду № 3 від 02.11.2022, на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 489 474,797 кВт*год. та з 01.10.2022 збільшено ціну до 4,992432 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. Згідно п. І додаткової угоди ціна Договору на 2022 рік з 01.10.2022 становила 2 313 000 грн для закупівлі 489 474,797 кВт*год.

Разом з тим, підставою для зміни ціни товару на ринку стала цінова довідка № 732/22 від 04.10.2022

Так, відповідно до цінової довідки Харківської ТПП від 04.10.2022 № 732/22 наведено середньозважену ціну електричної енергії на РДН ОЕС України за серпень (01.08-31.08) 2022 року у порівнянні з вереснем (01.09-30.09) 2022 року, яка зросла на 17,05 % та становила у серпні 2022 року 2 993,06 грн., а у вересні 2022 року - 3 503,26 грн.

З огляду вищевикладене, КНП "Міська лікарня Лє 8" ОМР фактично сплатила на користь ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" 772 306,55 грн, у свою чергу споживач отримав обсяг електричної енергії в об?ємі 180 873 кВт* год, що підтверджується наступними документами, а саме:

- акт № УГР00000761 від 18.03.2020 - у лютому спожито 10474 кВт*год на загальну суму 40 377,28 грн, платіжне доручення № 265 від 23.03.2022 на суму 15 663,50 грн, платіжне доручення № 2218 від 24.03.2022 на суму 24 713,78 грн;

- акт № УГРО0001 100 від 18.03.2022 - у березні спожито 30 756 кВт*год на загальну суму 118 654,38 грн, платіжне доручення № 268 від 24.03.2022 на суму 118 564,38 грн;

- акт № 1860 від 20.05.2022 - у квітні спожито 15 132 кВт*год на загальну суму 58333,86 грн., платіжне доручення № 282 від 23.05.2022 на суму 35 514,17 грн, платіжне доручення № 2395 від 23.05.2022 на суму 22 819,69 грн,

- акт № 2390 від 21.06.2022 - у травні спожито 13724 кВт*год на загальну суму 52906,02 грн, платіжне доручення № 287 від 22.06.2022 на суму 27 124,49 грн, платіжне доручення № 2516 від 21.06.2022 на суму 25 781,53 грн;

- акт № 2773 від 22.07.2022 - у червні спожито 13177 кВт*год на загальну суму 50797,33 грн, платіжне доручення № 295 від 25.07.2022 на суму 18 289,99 грн, платіжне доручення № 2661 від 26.07.2022 на суму 32507,34 грн;

- акт № 3235 від 22.08.2022 - у липні спожито 15159 кВт*год на загальну суму 58437,95 грн, платіжне доручення № 301 від 24.08.2022 на суму 29 692,24 грн, платіжне доручення № 2775 від 24.08.2022 на суму 28 745,71 грн;

- акт № 3541 від 19.09.2022 - у серпні спожито 13919 кВт*год на загальну суму 58441,26 грн, платіжне доручення № 2892 від 20.09.2022 на суму 25 624,60 грн, платіжне доручення № 303 від 19.09.2022 на суму 32 816,66 грн,

- акт № 3963 від 14.10.2022 - у вересні спожито 18503 кВт*год на суму 84682,09 грн, платіжне доручення № 307 від 20.10.2022 на суму 58 945,21 грн, платіжне доручення № 3006 від 21.10.2022 на суму 25736,88 грн;

- акт № 4381 від 17.11.2022 - у жовтні спожито 13862 кВт*год на суму 69205,09 грн, платіжне доручення № 316 від 18.11.2022 на суму 41 826,35 грн, платіжне доручення № 3099 від 18.11.2022 на суму 27 342,74 грн;

- акт № 4860 від 19.12.2022 - у листопаді спожито 19267 кВт*год на суму 96189,19 грн, платіжне доручення № 324 від 19.12.2022 на суму 72 029,69 грн, платіжне доручення № 3238 від 21.12.2022 на суму 24 159,50 грн;

- акт № УГР00005 160-11 від 22.12.2022 - у грудні спожито 1 6900 кВт*год на суму 84372,10 грн, платіжне доручення № 327 від 22.12.2022 на суму 57 910,13 грн, платіжне доручення № 3251 від 26.12.2022 на суму 26461,97 грн.

На переконання прокуратури, КНП "Міська лікарня № 8" ОМР згідно договору № 1335 від 31.01.2022 мало сплатити постачальнику 697 265, 415 грн за тарифом 3,855 кВт*год за фактично одержаний обсяг електричної енергії в об?ємі 180 873 кВт* год, у той час як сплатило 772 306,55 грн. Крім того, міна ціни призвела до перевитрати бюджетних коштів, оскільки за ті самі кошти КНП "Міська лікарня № 8" ОМР отримало набагато менший обсяг електричної енергії, у зв'язку цим загальна сума переплати за обсяг 180 873 кВт*год становить 75 041,135 грн (772306,55 - 697265,415).

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач-1 зазначав, що на підтвердження внесення змін до договору та укладення додаткових угод останнім були надані довідки Харківської ТПП, а тому укладення вказаних угод було обґрунтовано належними доказами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). (ч.1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі")

У п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону "Про місцеві державні адміністрації" державні адміністрації (обласна, районна) вирішують питання бюджету, фінансів та обліку; управління майном. У ст. цього 16 Закону передбачено, що вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Матеріалами справи підтверджується, що прокурор листом № 3858вих-23 від 19.05.2023 проінформував КНП "Міська лікарня № 8" OMP про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо їх захисту.

06.06.2023 КНП "Міська лікарня № 8" OMP листом № 01.01-23/609 повідомлено про те, що укладання додаткових угод на збільшення вартості електричної енергії у зв'язку із підняттям тарифів було вимушеною мірою, та не порушують норми законодавства.

Крім того, Київською окружною прокуратурою міста Одеси листами № 7425вих-23 від 06.10.2023 повідомлено Одеську міську раду та №є7424вих-23 від 06.10.2023 повідомлено Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо їх захисту.

25.10.2023 Департамент охорони здоров'я Одеської міської ради, за дорученням профільного заступника міського голови, листом за №є 01/01-37/677 повідомив про відсутність ознак порушень вимог законодавства про публічні закупівлі під час проведення лікарнею відкритих торгів та відсутність підстав для вжиття заходів щодо усунення порушень з боку Департаменту.

06.10.2023 Київська окружна прокуратура міста Одеси на адресу Південного офісу Держаудитслужби направила інформація за №є7426вих-23 про встановлення порушень законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UA-2021-12-14-000403-a.

З відповіді Південного офісу Держаудитслужби від 24.10.2023 № 151531-17/4792-2023 вбачається, що підстави для проведення моніторингу на даний час відсутні, оскільки процедуру закупівлі виконано у повному обсязі. Водночас повідомлено, що викладені факти будуть враховані під час планування заходів державного фінансового контролю у замовника.

Порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призводить до зайвих витрат замовників та необґрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду з вказаним позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Доводи скаржника про те, що у Держаудитслужби, як органу державного фінансового контролю у сфері публічних закупівель, відсутні повноваження звертатися до суб'єкта господарювання (непідконтрольної установи) з позовами про стягнення з останнього грошових коштів в дохід бюджету, а отже, прокурор, визначаючи Держаудитслужбу позивачем у даній справі та не заявляючи до відповідача позовної вимоги, яку останній повинен вчинити на користь Держаудитслужби, фактично не захищає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес держави в особі органу державного фінансового моніторингу, адже відповідачу не пред'явлено жодної позовної вимоги на користь Держаудитслужби у даній справі - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.

Зі змісту преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що цей Закон установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено зокрема, їх максимальна економія та ефективність.

Статтею 7 зазначеного вище Закону визначено, що державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2016 №43.

Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Пунктом 10 статті 10 Закону органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У пункті 8 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Згідно з п.п. 3, 4 та 9 ч. 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Відповідно до п. 7 Положення про Державну аудиторську службу України, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби.

Відповідно Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2016, Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі. Повноваження Південного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом, кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Верховний суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 924/1256/17 від 07.12.2018 висловив позицію, що здійснюючи моніторинг публічних закупівель Державна аудиторська служба України та Державна фінансова інспекція України мають право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Держаудитслужба є компетентним органом, з повним обсягом цивільної дієздатності та має повноваження звертатися до суду для захисту порушених інтересів держави у сфері публічних закупівель, а тому прокурор за наявності підстав представництва інтересів держави, може здійснювати таке представництво в особі цього компетентного органу.

Як зазначалось вище, на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київською окружною прокуратурою міста Одеси листом від 06.10.2023 за № 7426вих-23 повідомлено Південний офіс Держаудитслужби, про встановлені порушення законодавства під час виконання договірних відносин за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UA-2021-12-14-000403-а.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими твердженнями прокурора про те, що Київською окружною прокуратурою міста Одеси фактично надано Південному офісу Держаудитслужби можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором (проведення моніторингу/перевірки), вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення, а невжиття Південним офісом Держаудитслужби жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин) та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, 31.01.2021 між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (учасник) було укладено Договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335, відповідно до умов якого Постачальник продає електричну енергію, за кодом CPV за ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія, Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживав оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість електричної енергії на лютий-грудень 2022 визначено в обсязі 600 000 кВт*год. відповідно до Додатку 3 до Договору "Об'єми постачання (закупівлі) електричної енергії Споживачу (чем)".

Згідно з п.5.1 Договору, ціна цього договору 2022 рік становить 2 313000,00 грн. у тому числі ПДВ - 385 500,00 грн. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

Додатком №2 до Договору від 31.01.2021 Сторони визначили, що ціна (тариф) електричної енергії, за 1 кВт/год, без урахування тарифу на її розподіл та з урахуванням актуального тарифу передачі, встановленого Постановою НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 року, становить 3,855 грн.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, станом на момент підписання Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2021 сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Як вбачається із тексту додаткової угоди № 1, підставою для зміни ціни товару на ринку у бік її збільшення (без збільшення загальної вартості договору) визначено цінову довідку №464-1/22 від 08.08.2022 Харківської торгово-промислової палати ніж у пропозиції ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС", направленої листом від

Згідно вказаної цінової довідки, середньозважена ціна електричної енергії на майданчику РДН у торговій зоні ОЕС України, яка склалась у липні 2022 року (01.07 - 31.07) у порівнянні з серпнем 2022 року (01.08-31.08) зросла на 13,35 %. А саме, у період з 01.07.2022 по 31.07.2022 вказана ціна становила 2 640,45 грн, а у період з 01.08.2022 по 31.08.2022 становила 2 993,06 грн.

Крім того, 13.09.2022 відповідач звернувся із листом №є 1537/102, в доповнення до листа №1524/Ю2, звернулось до споживачів електричної енергії, у т.ч. КНП "Міська лікарня №є 8" ОМР, в якому зазначено про зростання ціни електричної енергії на ринку та повідомлено про підвищення ціни електричної енергії з 15.09.2022, що підтверджується довідкою Харківської ТПП №є 627-1/22 від 13.09.2022.

27.09.2022 між КНП "Міська клінічна лікарня № 8" ОМР та ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" укладено додаткову угоду №є 2, на підставі якої зменшено річний обсяг закупівлі до 522 057,709 кВт*год. та з 01.09.2022 збільшено ціну до 4,576668 грн. (з ПДВ) за 1 кВт*год. при незмінній загальній ціні Договору. А саме, згідно п. І додаткової угоди ціна Договору на 2022 рік з 01.09.2022 становила 2 313 000 грн для закупівлі 522 057,709 кВт* год.

Разом з тим, підставою для зміни ціни товару на ринку стала цінова довідка № 732/22 від 04.10.2022.

Додатковою угодою №4 від 28.12.2022 до Договору від 31.01.2022, сторони виклали п. 13.1 Договору у новій редакції, а саме: "Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та дія якого "31.01.2023", а в частині виконя зобов'язань сторонами - до повного їх виконання".

30.01.2023 сторони уклали додаткову угоду № 5 про наступне:

1. Керуючись п.1 4.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у за?язку зі зменшенням фінансування, Сторони дійшли згоди зменшити ціну Договору на 1 540 693,45 грн., та викласти пункт 5.1. Розділу 5 " 5. Ціна, порядок обліку та оплати електричної енергії" в наступній редакції:

" 5.1. Ціна цього договору становить 772 306,55 грн., у тому числі ПДВ 128 717,76 грн.".

2. На підставі п. 1. Цієї Додаткової угоди Сторони дійшли згоди:

2.1. Викласти абзац другий п. 2.1. Розділу 2. " 2.Предммет договору" у настінній редакції:

"Кількість електричної енергії лютий - грудень 2022р. визначено в обсязі 180873 кВт*год. відповідно до Додатку 3 "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії Споживачу (чем)".

2.2. Викласти Додаток 3"Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії Споживачу(чем)". До Договору у новій редакції, додаток додається.

При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує, що Сторони уклали Договір про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2021 за результатами проведення процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з пунктами 6, 11, 22 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин): договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону;. При цьому, предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. (ч.1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч.4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" роз'яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22, із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2021 обґрунтовано відповідачем коливанням ціни товару на ринку, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" були надані цінові довідки № 414/22 від 21.07.2022, № 464-1/22 від 03.08.2022, № 583-2/22 від 01.09.2022, № 627-1/22 від 13.09.2022, № 692-2/22 від 23.09.2022, № 732/22 від 04.10.2022, складені Харківською торгово-промисловою палатою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, цінові довідки № 414/22 від 21.07.2022, № 464-1/22 від 03.08.2022, № 583-2/22 від 01.09.2022, № 627-1/22 від 13.09.2022, № 692-2/22 від 23.09.2022, № 732/22 від 04.10.2022, складені Харківською торгово-промисловою палатою, що стали підставою для укладення додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, містять інформацію щодо зміни вартості електричної енергії за попередній місяць до укладення додаткової угоди та перед укладенням відповідної додаткової угоди, проте відсутня інформація щодо середньозваженої ціни електричної енергії станом на попередні календарні дати, у тому числі на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення або зменшення, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни з моменту укладення договору 31.01.2021 року до дати укладення оспорюваних додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022. Також, Харківською ТПП попереджено, що інформація, зазначена у наведених довідках, має виключно фактографічно-інформаційний характер.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цінові довідки № 414/22 від 21.07.2022, № 464-1/22 від 03.08.2022, № 583-2/22 від 01.09.2022, № 627-1/22 від 13.09.2022, № 692-2/22 від 23.09.2022, № 732/22 від 04.10.2022, складені Харківською торгово-промисловою палатою, не підтверджують коливання ціни на електричну енергію впродовж періоду укладення додаткових угод, а тому вони не є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для внесення змін до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022 шляхом укладення Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що для прийняття рішення про збільшення ціни товару у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції. Згідно з роз'ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним.

Незважаючи на те, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №913/166/19.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України (який був чинним на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що унаслідок укладення додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, сторонами було змінено ціну електричної енергії в бік збільшення до 4,992432 з ПДВ за 1 кВт/год, загальний обсяг зменшено до 489 474,797 кВт/год. Загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії становить 29,5% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року по справі №922/2321/22 зазначено, що відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подальше укладення Сторонами Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, якими було збільшено вартість товару на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суперечить вимогам ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", оскільки були відсутні обґрунтовані та документально підтверджені обставини коливання ціни товару на ринку для можливості внесення змін до Договору відповідно до вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що укладення сторонами Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022 здійснено в порушення приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку з відсутністю документального підтвердження підвищення ціни на природний газ станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод, що свідчить про недодержання при укладенні Додаткових угод до Договору встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсними в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

При цьому, укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 6 Закону України "Про публічні закупівлі".

Щодо вимоги прокурора в частині застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на користь бюджету безпідставно сплачених коштів, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку прокурор посилається у позовній заяві, передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022 Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня №8" Одеської міської ради здійснило оплату за вказаний товар у загальному розмірі 772 306,55 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Однак, відповідач-2 мав сплатити постачальнику 697 265, 415 грн за тарифом 3,855 кВт*год за фактично одержаний обсяг електричної енергії в об?ємі 180 873 кВт* год, у зв'язку цим загальна сума переплати за обсяг 180 873 кВт*год становить 75 041,135 грн (772306,55 - 697265,415).

Таким чином, Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня №8" Одеської міської ради надмірно сплачено на користь відповідача-1 грошові кошти у загальному розмірі 75 041,14 за Договором про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання недійсними Додаткових угод №1 від 18.08.2022, № 2 від 27.09.2022, № 3 від 02.11.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №1335 від 31.01.2022, а тому сплачені грошові кошти у загальному розмірі 376 370 грн. 68 коп. підлягають поверненню за недійсним правочином, у зв?язку з чим позовні вимоги прокурора в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на користь бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 75 041,135 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі: Одеської міської ради; Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради; Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс", Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня №8" Одеської обласної ради" про визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Доводи скаржника про те, що прокурор фактично веде мову про застосування такого способу захисту як одностороння реституція, що не передбачено нормами законодавства України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки заявник не позбавлений права заявити про захист своїх прав у даному випадку з урахуванням приписів ст. 16, 22 Цивільного кодексу України.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом взагалі не враховано та не надано оцінки аргументам відповідача з приводу посилання на статтю 44 Закону України "Про публічні закупівлі", адже з прийняттям Закону № 114-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" (яким Закону України "Про публічні закупівлі" викладений в новій редакції), законодавець вніс відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: статтю 38 КУпАП "Строки накладення адміністративного стягнення" викладено в новій редакції та доповнено статтю 164 КУпАП відповідною статтею 164-14 КУпАП "Порушення законодавства про закупівлі"- судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вказані обставини не входять до предмету дослідження в контексті спірних правовідносин. Крім того, диспозиція ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» не виключає застосування до спірних правовідносин вимог цивільного законодавства.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано, що 12.10.2022 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1178 від 12.10.2022р. "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування. Відповідно до п. 19 зазначеної постанови визначено, що істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару, а зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідна постанова має перспективну дію і не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Крім того, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 викладено правові висновки, які враховуються судом апеляційної інстанції під час розгляду даного спору, про наступне:

- отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договоруне повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII;

- інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої;

- укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII;

- окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі;

- до того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників;

- Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності;

- зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIIIне стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- надання Міністерством економіки України листів або роз'яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, а у цьому випадку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 922/2497/23);

- внесені Законом № 1530-IX зміни до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, якими у першому реченні слова "підписання договору про закупівлю" замінено словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного", не можуть бути підставою для іншого висновку про застосування цієї норми щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару погодженого сторонами договору про закупівлю, порівняно з тим, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 922/2321/22.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Усі інші заяви, обгрунтування, доводи учасників справи, а також докази, враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позов повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №916/5809/23, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №916/5809/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №916/5809/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №916/5809/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано: 13.03.2026.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

А.О. Мальченко

Попередній документ

134830414

Наступний документ

134830416

Інформація про рішення:

№ рішення:	134830415
№ справи:	916/5809/23
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	17.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (30.01.2025)
Дата надходження:	25.03.2024
Предмет позову:	визнання додаткових угод недійсними та стягнення 75 041,10 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

01.02.2024 10:30	Господарський суд Одеської області
27.02.2024 11:30	Господарський суд Одеської області
13.05.2024 10:15	Господарський суд міста Києва
03.06.2024 10:45	Господарський суд міста Києва
17.06.2024 09:55	Господарський суд міста Києва
26.06.2024 10:00	Господарський суд міста Києва
22.07.2024 11:30	Господарський суд міста Києва
21.08.2024 11:00	Господарський суд міста Києва
18.03.2025 13:30	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2026 13:45	Північний апеляційний господарський суд