Справа № 420/6940/26
13 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження питання про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії,
встановив:
До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яким просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 щодо відмови у наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 з підстав, встановлених пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, сформульованої у повідомленні від 03 лютого 2026 року.
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 щодо не розгляду та не вирішення скарги від 14 лютого 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 на протиправну відмову в наданні відстрочки.
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 розглянути та вирішити скаргу від 14 лютого 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 на протиправну відмову в наданні відстрочки.
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1331 грн. 20 коп..
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов та заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти певні дії щодо переміщення ОСОБА_1 до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням, обґрунтовуючи, тим якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 р. заява про забезпечення позову передана судді Дубровній В.А.
Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме: 1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження у даній справі є протиправність дій відповідача, які за позицією позивача полягають у відмові позивачу надати відстрочку від мобілізації відповідно до п. 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.
Підставою звернення до суду з даним позовом є отримане позивачем 03.02.2026 р. повідомлення відповідача про відмову в продовженні відстрочки від мобілізації у період військового стану.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність застосування вищевказаних заходів забезпечення позову позивач покликається на наявність у відповідача повноважень щодо його призову на військову службу під час мобілізації до прийняття рішення уданій справі.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позову з урахуванням норм процесуального права та вказаних доводів та аргументів заявника, суд вказує наступне.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову "зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, заходи забезпечення вживаються лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, має також здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справах №420/5553/18, №640/868/19, №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у даній справі спірні правовідносини стосуються обставин розгляду відповідачем заяви позивача щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Як на одну із обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що особа, яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації, таким чином, що якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, то вказане фактично унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Разом із тим, суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
При цьому, суд зауважує, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Нормативно-правовим актом, що регулює питання мобілізації, підстав для відстрочки від призову під час мобілізації є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, позивач може мати право на відстрочку, що дає йому можливість використовувати цей інструмент в своїх інтересах, але сам факт відстрочки стане реальністю тільки при наявності виконання процедури надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Перелік підстав, які дають право на відстрочку від мобілізації, наведено у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію.
З огляду на вказане, суд зазначає про недостатність обґрунтованих підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та за даних обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів.
Поряд з вказаним, суд зауважує, що визначений позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову фактично спрямований на майбутнє.
Сам собою факт дій/бездіяльності відповідача, який стосується прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що вказане є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 300/2540/19.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних рішень та порушення таким рішеннями прав або інтересів особи, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення відповідача є “очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023р. у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/ неправомірності рішення відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
За правилами частини першої статті 77 КАС України обов'язок доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову покладається саме на позивача, який ініціює відповідне клопотання.
Враховуючи, що на момент звернення із даною заявою позивачем не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні, суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, який є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, тому у задоволенні заяви потрібно відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України
ухвалив:
У задоволені заяви ОСОБА_1 від 12.03.2026 року про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А. Дубровна